25 років тому, на початку серпня 1995 року, хорватські війська провели операцію «Буря», внаслідок якої за кілька днів була ліквідована невизнана «Сербська Країна» – сепаратистська «республіка», яка постала наприкінці 1991 року, невдовзі після того, як Хорватія проголосила незалежність. Після 2014 року цей хорватський досвід став актуальним і для України.
Детальніше про ті балканські події Радіо Свобода поговорило з істориком-балканістом, журналістом Анатолієм Демещуком.
– Як постала «Сербська Країна»?
– Гаряча фаза хорватської війни за незалежність закінчилася на початку 1992 року, коли Хорватія отримала міжнародне визнання з боку більшості країн Європи. Після цього Югославська народна армія, як федеральна армія, була виведена з Хорватії. Натомість у Хорватії на територіях, де проживало переважно сербське населення, виникло невизнане «державне утворення» – «Сербська Країна». Вона займала близько 30% території Хорватії станом на 1992 рік, тобто це була дуже серйозна проблема для хорватів. Ба більше, райони, які контролювали серби, відрізали Південну Хорватію від Північної.
Для хорватів було принципово повернути зайняті сербами території. І вище військово-політичне керівництво країни було згодне на будь-які дії, зокрема й військового характеру
«Республіка Сербська Країна» була проголошена повсталими сербами 19 грудня 1991 року. І з січня 1992 року до травня 1995 року у Хорватії відбувалася така собі дивна або холодна війна. Були введені миротворці ООН – і конфлікт перейшов у заморожену фазу. І за винятком кількох окремих локальних операцій з 1992-го до 1995 року тривало перемир’я. Для хорватів було принципово повернути зайняті сербами території. І вище військово-політичне керівництво країни було згодне на будь-які дії, зокрема й військового характеру.
– Попервах, у травні 1995-го відбулася операція «Блискавка», коли хорвати опанували Західну Славонію – ексклав «Сербської Країни». Що зумовило їхній перший успіх і поразку сепаратистів?
Хорвати були готові піти на серйозні поступки, аби повернути контроль над територіями. Але серби відкинули цю пропозицію. Тоді Загреб зробив ставку на військовий шлях
– У 1994 році було майже досягнуто мирної угоди між сербами та хорватами, так званий план «Загреб-4». За участі міжнародної контактної групи було розроблено проєкт, який би надав хорватським сербам досить великий ступінь автономії. Але через конфлікт інтересів між Белградом і проводом «країнських» сербів цей план було провалено. Хорвати були готові піти на серйозні поступки, аби повернути контроль над територіями. Але серби відкинули цю пропозицію. Тоді Загреб зробив ставку на військовий шлях.
– З чиєї ініціативи відкинули мирний план – Белграда чи «країнських» сербів?
– «Країнські» серби відкинули. Вони думали, що Белград просто так їх не кине, захистить – і тому відкинули проєкт. Хоча там була й фракція миру, яка була не проти домовитися з хорватами і отримати територіальну автономію. Але план «Загреб-4» провалився, і з кінця 1994 року хорвати вже почали підготовку до операцій.
Тут треба зауважити, що дуже велику роль зіграли дії хорватів у Боснії і Герцеговині, в тилу «Сербської Країни». Фактично хорвати контролювали запілля «Сербської Країни». Загалом хорватський і боснійський конфлікти дуже тісно пов’язані. На початку конфлікту в Боснії хорвати й мусульмани разом воювали проти сербів, потім хорвати почали і з мусульманами воювати, але зрештою помирилися й знову об’єдналися проти сербів. Співпраця з військом боснійських мусульман посприяла хорватській перемозі.
Щодо самої операції «Блискавка», то все почалося з інциденту на магістральному автошляху «Загреб – Белград». Ця дорога з’єднувала ці дві столиці, і Західна Славонія якраз цю трасу перерізала. Західнославонські серби були найбільш готові до мирного врегулювання, але влада «Сербської Країни» була рішуче налаштована проти хорватів. 1 травня 1995 року операція почалася, й за два дні серби були розбиті.
«Блискавка» – це була репетиція операції «Буря». Міжнародна спільнота сприйняла цю ситуацію як факт, а Хорватія зрозуміла, що можна наважитися й на більш рішучі дії
Я б сказав, що «Блискавка» – це була репетиція операції «Буря». Підконтрольна сербам Західна Славонія була територіально дуже малою, місцевість там не була важкодоступною. Хорвати використали інцидент на трасі, обстріл одного автомобіля, для того, щоб взяти під контроль Західну Славонію, і це їм вдалося без проблем. Серби почали масово тікати із Західної Славонії через річку Сава до боснійських сербів. Міжнародна спільнота сприйняла цю ситуацію як факт, а Хорватія зрозуміла, що можна наважитися й на більш рішучі дії.
– Ви казали, там були війська ООН. А як вони реагували?
Хорватське ставлення до миротворців змінилося з дружнього до дуже негативного. Миротворці спостерігали, в конфлікт не втручалися. Те ж саме було й під час «Бурі», миротворці не вплинули на ситуацію
– Війська ООН реагували дуже пасивно. Хорватське ставлення до миротворців змінилося з дружнього до дуже негативного. Спочатку хорвати думали, що миротворці допоможуть їм повернути контроль над територіями і закінчити конфлікт. Але невдовзі тодішній президент Хорватії Франьо Туджман почав сприймати миротворців як тягар і силу, яка взагалі заважає. Навіть було кілька інцидентів, коли хорватські війська вступали в бій з миротворцями ООН. Щоправда, це було ще не в Західній Славонії, а під час інших операцій. Миротворці спостерігали, в конфлікт не втручалися. Те ж саме було й під час «Бурі», миротворці не вплинули на ситуацію.
– Цей хорватський перший успіх завдяки чому був досягнутий? Що зумовило їхню перемогу?
– Західна Славонія – це ексклав, ізольована територія, яка не мала прямого сполучення з іншими районами «Країни», не мала кордону із Союзною Республікою Югославією. Там були найслабші військові сили сербів, найменше військових спеціалістів. У військовому та стратегічному плані це був найбільш уразливий регіон «Країни», тому хорвати не зустріли в Західній Славонії серйозного опору.
– «Сербська Країна» постала в 1991–1992 роках при активній підтримці Югославії, яка хоч і зменшилася, але продовжувала існувати. Наскільки Белград впливав на «Країну» в 1995-му і чому активно не підтримав?
– Станом на 1995 рік Белград в обличчі тогочасного сербського президента Слободана Милошевича потрапив під дуже сильний каток міжнародних санкцій. Югославія, на той час Сербія й Чорногорія вже задихалися під санкційним тиском. Зрештою, було проблематично надавати пряму військову допомогу хорватським чи боснійським сербам через присутність миротворців і дуже недружню позицію НАТО.
У Боснії та Герцоговині влітку 1995 року авіація НАТО вже завдала кілька ударів по позиціях боснійських сербів. Були обстріли Сараєва, була історія зі Сребреницею: армія боснійських сербів зайняла це містечко, й там були масові вбивства мусульман, які мусульманська сторона й Захід трактують як геноцид. Тобто Сербія зазнала сильних репутаційних збитків.
Тоді США взяли на себе головну роль у врегулюванні югославського конфлікту і хотіли за будь-яку ціну примусити сербську сторону до миру. Хорватія в цьому плані виступила як хороший та вигідний партнер для американців. Треба було рятувати боснійських мусульман, щоб не сталося другої Сребрениці, треба було послабити сербів взагалі. І саме хорватська армія могла би цю місію виконати. Це дуже посприяло хорватам.
А серби, навпаки, вже були загнані в кут. Зрештою, не треба забувати версії, що, можливо, має рацію, про наявність певних таємних домовленостей між Туджманом і Милошевичем. Про це пише низка і сербських, і хорватських публіцистів, і навіть деякі колишні військові діячі «Країни», зокрема, генерал Милисав Секулич у книжці під промовистою назвою «Кнін впав у Белграді».
– Кнін – це столиця «Сербської Країни».
– Так. Ідея така, що, мовляв, Туджман і Милошевич домовилися наступним чином: Милошевич не допомагатиме «країнським» сербам, а натомість зможе використати біженців для заселення Косова. Тому що в Косові вже назрівали проблеми, там була албанська більшість і, мовляв, Милошевич хотів покращити демографічну ситуацію. Це не якісь абсурдні теорії, але доволі дискусійне питання.
– Багато «країнських» сербів переселилися до Косова?
Милошевич спочатку всіх надихнув, збунтував, а потім якби «злив». Як правило, ці біженці до Милошевича негативно ставляться
– Так. Вони не дуже цього бажали, але їх ледь не примусили це зробити. У підсумку, вони через кілька років знову стали біженцями, коли почалася війна в Косові. Цим людям дуже важко довелося. Милошевич спочатку всіх надихнув, збунтував, а потім якби «злив». Як правило, ці біженці до Милошевича негативно ставляться, вважають, що він – значною мірою винуватець їхніх бід.
Загалом Югославія на той час не могла надати реальної військової підтримки «країнським» сербам. Коли хорвати відвоювали «Країну», то захопили велику кількість різних військових документів цих повсталих сербів. І там був цікавий момент: за день-два до «Бурі» офіцери «Сербської Країни» отримали запечатані конверти, які треба було відкрити виключно в разі хорватського наступу. І виявилося, що в цих конвертах – шляхи відступу. По суті, позиція Белграда була така, що «країнські» серби мусять програти.
Милошевич заявляв лідерам хорватських сербів: якщо вони протримаються шість-сім днів, то їм допоможуть, а якщо ні – то ні.
– Вони протрималися?
– Ні, фактично хорвати перемогли за три дні, 4–6 серпня, Кнін взяли 5 серпня.
– Три доби знадобилося, щоб розгромити «Країну».
Хорвати пишаються цим успіхом, але треба об’єктивно сказати, що серби на той момент були слабким суперником
– Треба розуміти, що «країнські» серби вже були деморалізовані. Всі розуміли, що щось не так, а деякі офіцери ще до початку «Бурі» почали вивозити своїх родичів до Сербії. Все йшло до цієї поразки. Хорвати пишаються цим успіхом, але треба об’єктивно сказати, що серби на той момент були слабким суперником. Звісно, якби втрутилася югославська армія, то все могло б піти інакше. Але через міжнародний тиск і санкції, через економічні проблеми й низку військово-стратегічних міркувань Милошевич не був налаштований рятувати «країнських» сербів.
Якщо подивитися на «Країну», це дуже складна територія з невеликою кількістю населення, там багато гір. Там фронт становив близько 630 кілометрів, і по цій лінії було складно організувати дієвий опір.
– Одним з наслідків тих подій стала масова втеча сербського населення.
За підрахунками різних гуманітарних організацій, під час «Бурі» втекло 200-250 тисяч місцевих жителів. Це була панічна масова втеча
– Так, за підрахунками різних гуманітарних організацій, під час «Бурі» втекло 200-250 тисяч місцевих жителів. Це була панічна масова втеча. Але вже через кілька років після «Бурі» деякі люди почали вертатися до Хорватії. Щоправда, зараз через складну економічну ситуацію вони часто просто приїжджають на літо у своє село, а здебільшого живуть у Сербії.
– Наприкінці 1995-го Хорватія вже мирним шляхом реінтегрувала Східну Славонію, яка, на відміну від іншої «Країни», була впритул до сербського кордону. Завдяки чому це вдалося?
До січня 1998 року було проведено мирну реінтеграцію в кілька етапів, фактично без серйозних інцидентів
– Тут була велика роль посла США в Хорватії Пітера Гелбрайта, який всіляко хотів уникнути чергового кровопролиття. За активної участі міжнародної спільноти там до січня 1998 року було проведено мирну реінтеграцію в кілька етапів, фактично без серйозних інцидентів. Спочатку ввели валюту, контроль на кордонах, була перехідна поліція. Це дуже цікава історія: в патрулі ходив один серб, один хорват і міжнародний представник.
Мирна реінтеграція Східної Славонії визнається більшістю експертів як найбільш вдалий зразок мирного врегулювання на теренах Югославії взагалі. Вдалося повернути біженців, уникнути актів помсти. Тому саме там найбільш компактно проживають серби. Щоправда, це небагатий регіон, і люди все більше виїздять на заробітки.
Поряд, як сусіди, живуть люди, які між собою воювали. Бувають ситуації, коли людина знає, що той дядько вбив його батька чи діда
Поряд, як сусіди, живуть люди, які між собою воювали. Бувають ситуації, коли людина знає, що той дядько вбив його батька чи діда, хоча й не може цього довести. Не дивно, що там трохи напружена ситуація. Але на тлі подій із «Бурею» це хороший зразок примирення.
– Яку частину населення складають серби у Хорватії? І як вони себе там зараз почувають?
– У 1991 році сербів було 12%, зараз – близько 4%. На законодавчому рівні їхні права захищені, один із заступників прем’єр-міністра Хорватії – серб Борис Милошевич. До речі, цього року на відзначення урочистостей операції «Буря» в Кнін вперше приїхав представник сербської меншини – той-таки Борис Милошевич і сказав про примирення. Вперше в Кніні поклали квіти до пам’ятника загиблим мирним жителям, сербам, які загинули в ході спорадичних актів помсти, які вчинили хорватські силовики. Такі злочини були, але не носили масового характеру.
Щодо сучасного статусу сербів, то формально все дуже добре. Але є психологічна напруга. Буває, що якогось серба десь побили. Залишилося ще багато ненависті.
– Наскільки цей хорватський досвід актуальний для України?
– На перший погляд, ситуації ніби схожі, але є багато відмінностей. Хорватсько-сербський конфлікт носив чітко підкреслений етнорелігійний характер: серби православні, хорвати католики, конфлікт мав криваве історичне підґрунтя.
Ситуація на Донбасі дещо інша. Немає чіткого розподілу, що це воюють православні з католиками чи україномовні з російськомовними
Ситуація на Донбасі дещо інша, складніша. Це політичний конфлікт у тому плані, що немає чіткого розподілу, що це воюють православні з католиками чи україномовні з російськомовними. Якщо «Сербська Країна» була переважно сільською гірською місцевістю без великих міст, то Донбас – індустріальний регіон. Окрім того, тимчасово окуповані райони Донбасу мають велику ділянку кордону з Росією…
– Отже, хорватський досвід потребує вивчення, але не дає готових рецептів.
– Так. «Буря» – це те, що ми хочемо бачити – взяти й в один день звільнити Донбас. Я це розумію і поділяю, але це не так просто. Натомість досвід мирної реінтеграції Східної Славонії більш цікавий. З іншого боку, як кажуть знайомі експерти, які там бували: ніби все добре, але психологічно важко – жити з людьми, які ще вчора тебе вбивали. На папері все дуже добре, а на практиці складно. Тому так, я гадаю, що хорватський досвід потребує вивчення, але це не готовий рецепт.
