«Це концтабір якийсь»: що змінилося на адмінкордоні з Херсонщиною після скасування обсервації

З 15 липня в Криму скасовано обов'язкову обсервацію для громадян, які прибувають на півострів із материкової частини України. При цьому на російських контрольних пунктах продовжують працювати співробітники Роспотребнадзору, що, за словами багатьох людей, які в'їжджають до Криму, суттєво уповільнює процес перетину адміністративного кордону.

Крим.Реалії попросили кількох людей, які приїхали до Криму впродовж останніх кількох днів, розповісти про їхній досвід проходження адмінкордону.

Олена Абрамова

Народилася і виросла в Алушті, з 2012 року проживає в Одесі

– Я зі своєю сім'єю – чоловіком і дітьми – перетинала кордон (адміністративний кордон між Кримом і Херсонщиною – ред.) 26 липня через КПВВ «Каланчак» (підконтрольний Україні – ред.) і «Армянськ» (підконтрольний Росії – ред.). Перетинали, як і більшість людей, у пішому режимі. На український КПП приїхали в другій половині дня – приблизно о 16:00. Кордон пройшли дуже швидко, попри те, що ми з маленькими дітьми і йшли досить повільно, вже до 16:30 були на російському пункті пропуску. Ми підготувалися ґрунтовно: взяли документи на дітей, про всяк випадок везли по дві копії кожного документа, свідоцтво про наш шлюб, свідоцтва про народження – і моє, і чоловіка – все взяли з собою.

При цьому сказати, що це нам допомогло швидше пройти кордон я не можу. І у мене, і у мого чоловіка кримська прописка в українському паспорті, але поїхали ми з Криму ще в 2012 році по роботі. На першому КПП, де зазвичай тільки візуально оглядають паспорт і переглядають вміст багажу, у нас із чоловіком взяли паспорти і сказали, що перевірять, чи немає у нас російського громадянства. Сказали, якщо [з'ясується, що] є, на нас потім буде складено протокол [про адміністративне правопорушення]. Перевіряли довго, скільки, сказати складно, але точно понад годину. Деяких людей, у кого є російське громадянство, пропускали швидше. І сумки, як мені здалося, у них перевіряли не так ретельно, але це просто мої спостереження.

Коли пройшли далі, до паспортного контролю, там нас «чекав» Роспотребнадзор. Потрібно було заповнити анкету і прикласти, якщо є, результат ПЛР-тесту на COVID-19. В результаті, якщо судити з тієї інформації, яка була до зняття обсервації, нічого на кордоні не змінилося. Доступу до води як не було, так і немає, туалет є, але зайти туди через запах просто неможливо, а Роспотребнадзор так і залишається головною причиною такого повільного проходження кордону. Але я хочу сказати, що люди теж вносять, так би мовити, свій внесок.

Наприклад, анкета Роспотребнадзору досить зрозуміла, нічого там складного немає. Але кожна людина нібито вважає своїм обов'язком поставити по десять питань щодо кожного з пунктів: «А як те, а як це?». Через це на кожну людину йде сила-силенна часу, коли все це можна було заповнити менше ніж за п'ять хвилин.

Тих, у кого вже є українські тести, пропускали швидше. Їх іноді навіть викликали. Виходили і говорили: ті, у кого готові тести, проходите. У нас тесту не було, тому ми і тут проходили довше деяких. У результаті ми звільнилися десь після 20.30.

Олександра Ситникова (ім'я змінене з метою безпеки)

Живе в Судаку, поверталася додому з Києва

– Я поверталася з Києва поїздом і на два дні зупинилася у друга в Херсоні. За цей час я зробила тест і потім друг довіз мене на автівці на «Чаплинку». Спеціально підбирали такий час, коли не приїжджають ні поїзди, ні автобуси, в надії, що людей буде менше. Я вирішила, що через «Каланчак» їде більше людей, тому вирішила перетинати (адмінкордон – ред.) через «Чаплинку»/«Перекоп». Український КПП, як і всі, я перетнула за 5-6 хвилин, не більше. Пішки пройшла «нульову» зону, вона трохи довша, ніж на «Каланчаку», але все одно до російського кордону (підконтрольного Росії пропускного пункту – ред) дійшла швидко.

У мене є російський паспорт, тому, напевно, до мене запитань було небагато. Тих, хто їхав з українським, багато розпитували про документи, причини поїздки й так далі.

Коли підійшли до пункту, де повинні заповнювати інформацію для Роспотребнадзору, виявилося, що на місці співробітника немає. Це було десь о 8 годині ранку, а зміна у них із 9:00. Деякі люди, які вже були там, коли я підійшла, сиділи з 4 години ранку і їх не приймали. В результаті ні о 9:00, ні о 9:30 співробітник Роспотребнадзору так і не з'явився. Приймати нас почали з 10:00. Всі документи вони пишуть від руки: ні принтера, ні комп'ютера у них немає, тому все було дуже довго. Ті, у кого були тести – так, трохи швидше, але не можу сказати, що набагато.

З українськими тестами на російському кордоні (підконтрольних Росії пунктах пропуску – ред.) проблем ніяких немає. Я, коли робила тест, попросила в лабораторії, щоб мені написали російською мовою. У Херсоні, коли говориш, що ти з Криму, зазвичай йдуть назустріч. Але, наскільки я знаю, легко приймають і англійською, і українською.

З прикордонного пункту я вийшла приблизно о 12:20, що досить швидко, тому можна вважати, що мені пощастило. Були люди, які, маючи російські паспорти, не брали їх із собою, вони проходили довше. На паспортному контролі їх відводили в окреме приміщення і складали [адміністративний] протокол. Це теж займає якийсь час, приблизно годину, я припускаю.

Андрій Треухов

Народився в Євпаторії, з 2016 року живе в Дніпрі

– Я перетинав кордон через «Чонгар» 23 липня. Приїхали на КПП вдень, було дуже спекотно. На українському КПП у моєму випадку був досить ретельний огляд ручної поклажі. З огляду на те, як усі пишуть, що на українській стороні взагалі нікого не оглядають і нічого не питають, в моєму випадку було не так. Але все одно пункт я пройшов швидко. Не більше 20 хвилин зайняло все.

Перехід на «Чонгарі», як всі знають, дуже довгий: приблизно три кілометри. Перевезення, зрозуміло, немає. У мене була валіза на коліщатках, рюкзак і сумка. Було важко, але все одно намагався йти швидше, щоб не стояти в черзі.

У мене є російський паспорт, але він залишився в Криму. Я виїжджав давно, ще минулої осені, і не бачив сенсу брати його з собою. Я розумів і був готовий до того, що мене чекає з'ясування обставин, чому не вожу паспорт. Підійшовши до російського КПП, у мене відразу запитали громадянство, я розповів як є, але попередив, що мій батько стоїть біля кордону з моїм російським паспортом і готовий мені його передати. Прикордонник сказав стояти та чекати, і кудись пішов. Він приходив, то йшов знову, на всі питання відповідав: «Чекайте». У підсумку сказав, що можна буде передати документ, і через деякий час його принесли.

Потім вони ще якийсь час «пробивали» дані російського паспорта й оглядали речі. Особливо не порпалися, перевірили за допомогою металошукача і все.

Коли дійшов до паспортного контролю, побачив приблизно 15 осіб, які стоять у черзі, за їхніми словами, вже тривалий час. Води немає – це головна проблема. Поки йдеш між прикордонними пунктами, випиваєш всю воду, і до паспортного контролю вже ні краплі не залишається. Тому всі терплять. Багато лаялися, кричали: «Це концтабір якийсь». Інші дзвонили на «гарячу лінію» – це марно. За всіма номерами йде «футбол»: зателефонуйте туди, а тепер туди, і так до нескінченності. Але, зрештою, всі стоять під пекучим сонцем і терплять.

У мене з собою не було тесту, тому біля стійки Роспотребнадзору отримав припис. Благо, при виході з російського пункту пропуску поставили «будочку» «Гемотест», де відразу можна здати мазок, що я і зробив. Ціна: 1700 рублів.

Проходження обох пунктів пропуску зайняло десь п'ять із половиною годин. Крім Роспотребнадзору, черга суттєво затримується через людей, які їдуть за українськими паспортами без відповідної причини. В нашій черзі стояла жінка, у якої помер двоюрідний брат. Їй кілька разів говорили, що її не пропустять, бо двоюрідний брат не є близьким родичем. Вона скандалила, плакала, скаржилася, але в результаті все одно поїхала назад.

Сергій Сонін (ім'я змінене з метою безпеки)

Житель Києва, в'їжджав на автомобілі

– Ми з сестрою їхали до батьків 26 липня через «Каланчак» на автівці до батьків. Прописка і у мене, і у неї – київська. В'їжджали з українським закордонним паспортом. Український КПП проїхали за 10-12 хвилин, не більше. Нам пощастило, що на кримській стороні не було жодного автомобіля, тому що, як я розумію, огляд триває дуже довго.

Нашу автівку оглядали тричі – щоразу підходив новий прикордонник. У нас були всі документи на руках: наші свідоцтва про народження, паспорта, копії паспортів батьків, навіть копії свідоцтв про народження батьків про всяк випадок зробили. Тести теж зробили заздалегідь і навіть офіційний переклад з української мови доклали.

Коли оглянули наші документи, нам відразу сказали, що, в принципі, все в порядку. Але потім прикордонник пішов із ними і кудись зник. Що вже там перевіряли, я не знаю, але було вкрай виснажливо.

Звісно, коли ти їдеш на автівці, у тебе немає проблем з водою, але є проблеми з туалетом. Ми, наприклад, так і не змогли сходити в туалет, тому що, як я розумію, робочий санвузол був тільки в тій зоні, де переходять пішоходи, а вони відокремлені від автомобільного пункту зеленими ґратами.

У результаті ми, не стоячи в черзі, пробули на КПП приблизно три години, що, я вважаю, досить довго.