Воєнні злочини на Донбасі. В чому складнощі розслідування і притягнення до відповідальності винних?

17 липня в Лимані на Донеччині поховали розвідника морської піхоти Дмитра Красногрудя (позивний «Мир»), який підірвався поблизу населеного пункту Зайцеве 13 липня. Також того дня загинув військовий медик – він намагався евакуювати загиблого командира розвідвзводу. Внаслідок обстрілу російських гібридних сил ще двоє українських військовослужбовців зі складу евакуаційної групи отримали поранення. Тіло 42-річного лейтенанта Дмитра Красногрудя вивезли на окуповану територію. Повернули після перемовин – лише через дві доби.

17 липня представники російських гібридних сил передали українським військовим не ідентифіковане тіло. Як наголошують в штабі ООС, тільки за результатами ДНК-тесту можна буде підтвердити або спростувати, що це той самий військовий медик.

Обстріл російських гібридних сил, всупереч їхнім же гарантіям дотримання режиму тиші під час евакуації, нанесений ними удар по маркованій білими пов'язками та білими касками евакуаційній групі українських військових, актуалізували проблему воєнних злочинів – вкотре за час російської агресії проти України.

Першим на державному рівні на загибель медика ЗСУ відреагував міністр закордонних справ України. На брифінгу 14 липня Дмитро Кулеба, юрист-міжнародник за фахом, зазначив: «З юридичної точки зору, в цьому вбивстві є ознаки воєнного злочину, а з моральної точки зору, мова йде ні про що інше, як про акт варварства».

Голова МЗС пообіцяв міжнародний розголос щодо смерті військового медика, якого російські гібридні сили вбили під час виконання ним його обов’язку.

Також у липні, але торік, поблизу селища Водяне на Донбасі загинули військовий медик – сержант морської піхоти Ірина Шевченко і водій, старший матрос Сергій Майборода. Їхній санітарний транспорт із червоним хрестом на борту зазнав удару з протитанкового ракетного комплексу.

Женевські конвенції про захист жертв війни та Звичаєве міжнародне гуманітарне право забороняють напади на медичний персонал, санітарний транспорт, поранених комбатантів. Заборона є імперативною, беззастережною, наголошує голова Центру міжнародного гуманітарного права Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий.

На порталі «Українське право» професор дав правову кваліфікацію нападу 13 липня 2020 року, процитувавши фрагменти статей Додаткового протоколу І (до Женевських конвенцій – ред.) від 8 червня 1977 року: «Медичні формування в будь-який час користуються повагою, захистом, і не можуть бути об'єктом нападу», «Транспорт із пораненими та хворими або медичним обладнанням оберігають і захищають так само, як і пересувні медичні формування».

Віроломство як складова воєнного злочину

В коментарі Радіо Свобода Тимур Короткий додатково роз’яснив:

– Порушення заборони нападу на медиків, які мають відмітні знаки на екіпіруванні, обстріл всупереч обіцянці припинення вогню треба тлумачити як віроломство, що є однією зі складових воєнного злочину. Віроломство є конкретним юридично значущим терміном, його чітке визначення міститься у Протоколі І: «дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його повірити, що він має право на захист…»

Відповідальність за воєнний злочин несуть особи, які безпосередньо вчинили напад, командири, які віддали відповідний наказ або знали (чи мали підстави знати) про такий напад. Воєнні злочини підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. І вкотре зазначу: МКС судить фізичних осіб, але не державу – навіть якщо вона порушила безліч норм міжнародного права і є агресором. Водночас як держава, що контролює незаконні збройні формування на території Донбасу, Російська Федерація несе відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права».

Прокуратура спільно з правозахисниками працює над звітами в Міжнародний кримінальний суд

Третім зареєстрованим фактом віроломства, після Іловайської трагедії та оборони Донецького аеропорту, називає обстріл 13 липня Офіс генерального прокурора України.

«Досудове розслідування загибелі військового медика розпочала прокуратура Донецької області. Справу відкрили за фактами порушення законів і звичаїв війни та умисного вбивства, здійсненого представниками незаконних збройних формувань Російської Федерації», – йдеться в повідомленні Офісу генпрокурора.

У структурі Офісу восени минулого року з’явився департамент, що займається організацією розслідування злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. В прокуратурах Донецької та Луганської областей запрацювали відповідні спеціалізовані підрозділи. Все це створює вертикаль для координації зусиль усіх правоохоронних органів у розслідуванні воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Крім того, йдеться передусім про систематичну фіксацію та систематизацію доказів.

Гюндуз Мамедов, заступник генпрокурора, керівник міжнародної Спільної слідчої групи від України, яка розслідує збиття літака рейсу MH17 над Донбасом, наводить дані, що з початку збройної агресії Росії проти України прокурори спільно з правозахисними організаціями подали до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду 14 інформаційних повідомлень, 7 із них – стосовно Донбасу.

«Останнє повідомлення, передане в лютому 2020 року, стосувалося нападів на цивільне населення та інфраструктуру, вбивств цивільних осіб, катувань та жорстокого поводження. На національному рівні прокуратура веде реєстр потерпілих (фізичних та юридичних осіб) від злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту на тимчасово окупованій території, або пов’язаних зі збройною агресією РФ проти України. Це дасть можливість громадянам отримати відповідний процесуальний статус потерпілого, встановити розмір заподіяних збитків, звернутися до суду для їхнього подальшого відшкодування», – розповів Радіо Свобода Гюндуз Мамедов.

Щодо вбивств, катувань та жорстокого поводження представників незаконних збройних формувань Росії він зазначає, що органи прокуратури та слідства встановили 160 місць незаконного утримання понад 3500 військовослужбовців та цивільних на тимчасово окупованій території Донбасу.

Встановлено факти й позасудових страт 9 військовослужбовців Збройних сил України представниками проросійської організованої групи «Козачий союз «Область війська Донського» під час боїв за Іловайськ у 2014 році та Дебальцеве у 2015 році. Ці дані також були відображені в інформаційних повідомленнях до Міжнародного кримінального суду (МКС).

Про злочинну діяльність «Козачого союзу «Область війська Донського» (скорочено КСОВД ) і його очільника Юрія Сафоненка також згадувала у своїх звітах Українська Гельсінська спілка з прав людини.

«Певні звіти передаємо безпосередньо самі в Міжнародний кримінальний суд, інші готуємо спільно з прокуратурою», – розповів Радіо Свобода координатор Центру документування УГСПЛ Олексій Біда.

– Фокус звітів різний. Деякі мають переважно емоційний, публіцистичний характер, описуючи те, через що довелося пройти жертвам і свідкам воєнних злочинів.

Інші звіти сконцентровані суто на юридичному аспекті. Таким, наприклад, був звіт щодо Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), злочинів його та найближчих підлеглих у подіях 2014 року в Слов’янську. Йдеться про убивства цивільного населення, незаконні в’язниці, так звані «трійки», які вчиняли «трибунал», виносили вироки про ув’язнення чи розстріли. Даний звіт вважається закритим, бути публічним він не може в зв’язку з тим, що є частиною розслідування. Після останніх «великих обмінів» (29 грудня 2019 року з території ОРДЛО був звільнений 81 українець; 16 квітня 2020 року – 20 українських громадян – ред.) ми документували свідчення звільнених цивільних осіб про затримання, неправдиві звинувачення, тортури, погрози, умови утримання.

– Ви документуєте страшні речі й спогади. Але до рішень міжнародних судів по справах про агресію Росії проти України та стосовно воєнних злочинів на Донбасі ще далеко. Чи не мають правозахисники відчуття, що «працюють у шухляду»?

– Є відчуття праці на перспективу і того, що результати нашої діяльності не будуть «тут і зараз» – у найкращому випадку років через п'ять.

Спочатку має бути судове рішення по базовій справі «Україна проти Росії» (8 листопада 2019 року Міжнародний суд ООН у Гаазі визнав свою юрисдикцію у цій справі, позов Україна подала в 2017 році – ред.). Після цього рішення зрушаться з місця справи і у Міжнародному кримінальному суді, і у Європейському суді з прав людини.

Ознайомитись із аналітичними звітами Центру документування УГСПЛ можна тут.​

6 років війни – один вирок за воєнний злочин

Єдиний державний реєстр судових рішень містить посилання лише на один вирок за вчинення воєнного злочину. В червні 2017 року за жорстоке поводження з військовополоненими Слов'янський міськрайонний суд Донецької області засудив громадянина України до 9 років позбавлення волі.

Засуджений – зі складу так званого «Окремого комендантського полку «Краматорський», що є одним зі збройних підрозділів угруповання «ДНР». Встановлено, що у період із серпня 2014 року до лютого 2015-го він жорстоко поводився із військовослужбовцями ЗСУ та волонтером, які потрапили в полон до угруповання «ДНР» і утримувалися в будівлі колишнього Управління СБУ в Донецьку.

Як повідомили Радіо Свобода в Офісі генерального прокурора, ще один вирок наразі оскаржується в апеляційній інстанції. Крім того, нещодавно винесено перший обвинувальний вирок щодо пропаганди війни за статтею 436 КК України.

Очевидною є потреба в конкретизації складів воєнних злочинів у національному законодавстві.

«За своєю природою воєнні злочини є одними з найтяжчих і найсерйозніших злочинів, відомих людству. Проте, винним у вчиненні більшості з них наразі, на жаль, вдається уникати кримінального переслідування. Одна з причин – недосконалість законодавства та його невідповідність міжнародним нормам. Чинна стаття 438 КК України («Порушення законів та звичаїв війни») достатньо узагальнена, тому очевидною є потреба в конкретизації складів воєнних злочинів у національному законодавстві, визначивши усі серйозні порушення Міжнародного гуманітарного права (МГП) саме як воєнні злочини. Ми пропонували такі правки. Сподіваюсь, парламент їх підтримає», – зазначає Гюндуз Мамедов.

Заступник генпрокурора звертає увагу на те, що в оприлюдненому в грудні 2019 року останньому звіті МКС було наголошено: «Впродовж 2020 року Офіс прокурора МКС і далі аналізуватиме спроможність національної системи правосуддя України самостійно розслідувати відповідні категорії злочинів, щоб остаточно вирішити, які саме справи необхідно розслідувати силами МКС, а в яких вистачить розслідування на національному рівні».

Тим часом Верховна Рада досі не розглянула законопроєкт щодо імплементації на національному рівні норм міжнародного кримінального та гуманітарного права, хоча ще у лютому 2020 року його схвалив парламентський комітет із правоохоронної діяльності. Це при тому, що за міжнародним правом найактивніше проводити розслідування та притягувати винних до відповідальності має держава, на території якої воєнні злочини відбуваються.