Україні треба ментально бути готовою до того, що Росія не зупиниться перед використанням збройних сил для досягнення своїх політичних або економічних цілей, попереджають в МЗС України. Про те, до чого все ж таки слід готуватися, аналізує «Український тиждень».
Видання інформує, що в Росії у вересні розпочнеться активна фаза стратегічних командно-штабних навчань ЗС РФ «Кавказ-2020». І деякі елементи навчань будуть відпрацьовуватися поблизу України – у Ростовській області, а інші – на території анексованого Криму. «Фактично російські військові вчаться, як максимально ефективно захопити Україну. Принаймні південну її частину», – зауважує автор статті Юрій Лапаєв.
Він пише, що якщо на кордоні з Україною збереться 30–50-тисячне угруповання з боєприпасами й пальним, повністю готове до фінального кидка, то спокуса його перетнути стає куди більшою, ніж за звичайних умов.
Дописувач нагадує, що нинішній окупації Донбасу та анексії Криму також передували військові навчання. Тому якось легковажно ставитися до загрози не можна.
Крім зовнішніх, про підготовку ймовірної операції можуть свідчити і внутрішні фактори в Україні, пише далі автор. Росії вкрай важливо створити сприятливі умови всередині країни, щоб українці мінімально чинили опір майбутнім окупантам. Для цього, наприклад, можна готувати «п’яту колону» в стратегічно важливих містах, яка в потрібний час радісно зустрічатиме колони російської техніки чи заважатиме ЗСУ, як це було на Донбасі.
Утім, на думку дописувача, на сьогодні саме воєнна операція Кремля видається менш імовірною: можуть бути надто негативні наслідки як для ЗС Росії, так і для російської економіки. Найімовірніше, Москва намагатиметься залучити всі можливі невійськові важелі впливу на українську владу.
Автор статті переконаний, що варто було б зробити й кілька кроків на випередження: наприклад, провести збори чи навчання кількох бригад ЗСУ або Нацгвардії в Херсонській області. Це скоротить час реакції на ймовірну атаку й дещо заспокоїть місцевих «помічників».
«Доцільно було б тимчасово посилити охорону та оборону дамби поблизу Нової Каховки. Ну й, звичайно, вести активну інформаційну роботу як зі своїм населенням, так і з закордонними партнерами. Усі знають вислів: «Хочеш миру – готуйся до війни». Підготовка до оборони постійно потребує зусиль. Але це завжди краще, ніж цю війну вести», – наголошує дописувач у статті «Para bellum».
(ПРИМІТКА: Голова Херсонської ОДА Юрій Гусєв запевнив, що ОДА робить усе можливе для захисту регіону)
Про неефективність роботи Тристоронньої контактної групи (ТКГ) в «Українському тижні» пише журналіст Денис Казанський. У публікації «Серіал без кінця» він зазначає, що про неефективність цього процесу красномовно свідчить хоча б те, що політичній підгрупі (у якій бере участь автор статті) не вдалося поки що узгодити навіть преамбулу закону про особливий статус Донбасу. Що й казати про якісь інші положення цього документа.
Сам закон, як нагадує дописувач, український парламент давно вже ухвалив, проте він не влаштовує російську сторону, яка вустами своїх проксі вимагає внести зміни практично в кожну його статтю.
«Вимоги Україні висуваються наперед абсурдні та нездійсненні, на які українська сторона не може погодитися», – зазначає журналіст. Наприклад, російські представники вимагають прибрати фразу «створення умов для повернення жителів до вимушено залишених місць постійного проживання, їх реінтеграції». Тобто наполягають на тому, щоб не було жодної згадки про переселенців та біженців. І зрозуміло чому: проукраїнські жителі Донбасу для росіян незручні й тому їх хочуть назавжди вичавити з ОРДіЛО та не допустити їхнього повернення, наголошує дописувач.
«Новое время» розповідає про головних претендентів зі «Слуги народу», які вже почали виборчу кампанію і мають намір поборотися за посаду мера столиці. Видання нагадує, що 25 липня має стартувати 90-денна виборча кампанія місцевих виборів. Однак деякі депутати «Слуги народу», зокрема, Микола Тищенко та Олександр Дубінський не зважають на календар і активно розміщують у мережі виборчі ролики.
«Обидва представляють різні групи впливу в «Слузі народу». Дубінський – групу «1+1», що підкорюється олігарху Ігорю Коломойському, а Тищенко – групу з орієнтацією на главу ОПУ Андрія Єрмака», – інформує видання.
Про участь в партійних праймеріз натякнув поки не член партії «Слуга народу» санітарний лікар Віктор Ляшко. Його бачать на цій посаді найближчі соратники президента, вихідці з «Кварталу».
Додаткову конкуренцію їм склав Олександр Качура, який назвався висуванцем київських мажоритарників «Слуги народу». У коло чоловіків також пробилася одна жінка. У столичних виборах хоче брати участь Ірина Верещук.
Утім, як наголошує видання, політсила «Слуга народу», згідно з травневим опитуванням Центру «Соціальний моніторинг», не має в Києві кандидата з широкою підтримкою. Чинний мер Віталій Кличко випереджає конкурентів на понад 30%. Невтішні рейтинги відтягують час внутрішньопартійних виборів (праймеріз) із обрання єдиного кандидата. Партійні боси роздумують, як їх провести, щоб вибрати кращого і не сісти при цьому в калюжу.
Докладніше про кандидатів на посаду столичного голови розповідається в матеріалі «Боротьба за крісло мера. Супермен-санлікар, кібер-воїн Коломойського або кандидат від Велюру – хто піде від Зеленського на виборах в Києві».
«Академій наук в Україні більше, ніж у будь-якій іншій країні світу, а науки – однак менше. Їй просто нізвідки виростати, поки її не хоче фінансувати держава», – пише «Дзеркало тижня».
Автор статті професор Георгій Почепцов наголошує, що усі технічні досягнення останніх років – від інтернету до сенсорного екрана – зроблені не на приватному, а на військовому, тобто державному фінансуванні, і Ілон Маск – не виняток. «Тобто нас дарма вчили боротися з державою як неефективною. Як з’ясувалося, все було навпаки: це бізнес боїться ризикувати грішми на інновації, а держава – готова», – стверджує професор.
«Загалом, ми бачимо коли й не агонію, то явне вповільнення інтелектуального життя країни», – продовжує автор. Треба змінити систему освіти, змінити систему книговидання, допомогти розумним дітям, відкриваючи спеціалізовані інтернати. Університети повинні мати допуск до закордонних книжок і журналів. Чомусь на іноземні автомобілі для начальства гроші є, а на іноземні книжки для вчених – немає, обурюється науковець.
«Усе вмирає поступово. Але коли зникнуть освіта і наука, з карти світу зникне й країна, залишиться тільки її територія. Звісно, «велика аграрна держава» – звучить гарно, але не для XXI століття», – наголошує дописувач у публікації «Наш світ чекає змін, але чи настануть вони…»
