Роман Купчинський: людина, яка творила історію

Йому випало народитися поза Україною та їй він присвятив усе своє життя. Роман Купчинський був редактором, видавцем, дослідником, але якою б діяльністю він не займався, він завжди залишався на передовій у боротьбі за свободу і незалежність України. Радіо Свобода згадує свого колишнього керівника з нагоди 70-ліття від початку мовлення Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, яке відзначають 4 липня. Українська служба виникла кілька років по тому, у серпні 1954 року, а в роки після проголошення незалежності України Роман Купчинський відіграв важливу роль в історії служби і країни.

Очоливши Українську службу Радіо Свобода у 1991 році, він заснував перше бюро у Києві, розбудував кореспондентську мережу в Україні та за кордоном. Перейшовши на аналітичну роботу в 2002 році, Роман Купчинський зайнявся дослідженнями корупції в енергетиці та торгівлі зброєю. Його розслідування та свідчення у Конгресі США зіграли не останню роль у тому, що Україна почала укладати прямі угоди на постачання газу з російським «Газпромом», вилучаючи корумпованих посередників. Від його імені не раз здригалися можновладці та олігархи у Москві та Києві.

Син Стефана, племінник Романа

Син біженців із Галичини, Роман Купчинський народився у Відні 1 листопада 1944 року. Його встигли охрестити у Віденській церкві Святої Варвари, а вже через кілька місяців його батько – Стефан, брат відомого автора стрілецьких пісень Романа Купчинського, загинув під час бомбардування, нісши немовля на руках. Мати, Марія, опиняється у німецьких таборах для переміщених осіб. У 1949 році родина отримує дозвіл переїхати до США.

Дитинство Романа Купчинського проходить у бідних районах, де живуть біженці з Європи, що намагаються зіп’ятися на ноги у Новому світі. Однак, громада, яка сформувалася ще у німецьких таборах, допомагає не загубитися у чужому світі. Школа, Пласт, церква об’єднують старших і дозволяють ростити молодь у національному дусі.

Ще до закінчення Університету Лонґ Айленду Купчинський потрапляє в армію. На війні у В’єтнамі він став лейтенантом, командиром стрілецького загону, отримав нагороду – Пурпурове серце.

Цю війну він згадуватиме до кінця життя – вона нагадуватиме і пораненням, і нічними кошмарами. З тієї війни у Купчинського залишиться звичка – запивати стрес віскі та курити цигарки з ментолом – як командиру загону йому діставалося те, що не хотіли курити його бійці.

Видавництво «Пролог» і журнал «Сучасність» були для українців тим, чим для поляків – Літературний інститут і журнал «Культура»

Закінчивши університет із дипломом політолога, Роман Купчинський згодом очолює відоме українське видавництво та дослідницький центр «Пролог».

Купчинський був редактором двох вагомих книг із матеріалами самвидаву: «Проблема національності в СРСР» та «Погром в Україні».

Як напише про цю організацію інший дослідник українського походження Тарас Кузьо, «Пролог» і його науково-публіцистичний журнал «Сучасність» для українців був тим, чим для поляків був паризький Літературний інститут і журнал «Культура», який редагував Єжи Ґейдройць. Між ними був також діалог та співпраця.

«США фінансували найуспішнішу видавничу та дослідницьку операцію в українській діаспорі протягом усієї холодної війни. Вашингтон підтримував два найвпливовіші та інтелектуальні журнали у польській та українській діаспорах – «Культура» та «Сучасність» відповідно», – пише Тарас Кузьо у своєму дослідженні про роль Америки у тому, що Україна стала незалежною.

Як згадував близький друг Купчинського американський юрист Мирон Смородський, ця робота не була лише літературною. Перебуваючи на чолі «Прологу» з 1978-1988 рік Роман Купчинський брав активну участь у підтримці українських дисидентів, шістдесятників, працював у Комітеті захисту українських політичних в’язнів.

«Протягом свого життя він завжди підтримував слабшого, а тим найважливішим слабшим для нього була Україна. Вона була Полярною зіркою його діяльності. До її проблем він привертав увагу американців, європейців, питання українських дисидентів та незалежності України він обговорював у Японії, країнах Тихого океану та навіть у Китайської столиці Пекіні», – сказав Мирон Смородський на зустрічі, присвяченій пам’яті Романа Купчинського.

Українська служба Радіо Свобода

Щойно Україна стала незалежною, у 1991 році, Роман Купчинський переходить з «Прологу» до Радіо Свобода і очолює її Українську службу саме в той момент, коли починає реалізовуватися мрія його життя та багатьох його друзів та однодумців по всьому світу.

Купчинський не хоче гаяти ані дня і вирушає в Україну – створювати перше бюро Радіо Свобода. За іронією долі, першою адресою Радіо Свобода у Києві була вулиця Леніна.

Роман вважав, що журналістика має бути якнайближче до місця подій, тому більшість свого часу проводив не у Мюнхені, де тоді була штаб-квартира Радіо Свобода, а в Києві, де він вже нарешті вільно міг зустрічатися і зі своїми друзями-дисидентами, і з представниками нової влади. Серед тих та інших не було людей, яких не знав він, як і людей, які не знали його.

У Києві він розбудовує широку мережу кореспондентів по всій Україні, на Заході, в Москві, Мінську. Купчинський знаходить для Радіо Свобода і партнерів, які ретранслюють його сигнал в ФМ-діапазоні, радіокомпанія «Довіра» передає в ефір вісім годин мовлення української «Свободи».

Від боротьби за Україну до боротьби з корупцією

Але вже невдовзі стає очевидним, що не все в реальній Україні відбувається так, як мріялося про це в Америці – країна потерпає від радянської деморалізації, корупції, люди розгублені – незалежність не принесла добробуту, зате швидкими темпами творяться клани олігархів, творяться злочини.

12 лютого на Арлінґтонському цвинтарі біля Вашингтона поховали колишнього директора української редакції Радіо Свобода Романа Купчинського

Поворотним пунктом у прихильних до того часу стосунках із владою для Купчинського стало вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Роман був особисто знайомий із молодим журналістом-розслідувачем, який щойно розпочав свій онлайн-проєкт, коли надійшло повідомлення про його зникнення, а згодом і смерть.

Розслідуванням і висвітленням цієї справи журналісти Радіо Свобода займалися з дня у день, з місяця в місяць, з року в рік. Це не могло не вплинути на стосунки з владою – під тиском оточення президента Леоніда Кучми – ФМ-станції відмовляються від співпраці, а мовлення Української служби скорочується.

Та Радіо Свобода не полишає розслідування різних корупційних схем, а сам Роман Купчинський зосереджує увагу на найбільшому джерелі корупції в Україні – газовому секторі.

У 2002 році Купчинський стає головним редактором «Звіту про організовану злочинність і корупцію». Його статті про українсько-російські відносини, російську енергетику й корупцію в енергетичній царині пострадянського простору, включно з такими країнами як Азербайджан та Туркменістан, регулярно виходять серед публікацій Радіо Свобода, в цілій низці видань в Європі та США.

Купчинський розкриває схеми з посередниками, які отримують левову частку доходів від продажу і транспортування російського газу, він змушує Кремль відбиватися від звинувачень і змінювати схеми, надійніше ховаючи сліди та імена власників в офшорних компаніях.

«Президент Володимир Путін брав безпосередню участь у створенні цієї компанії разом із колишнім президентом України Леонідом Кучмою в липні 2004 року і неодноразово публічно захищав «РосУкрЕнерго»: «Повірте мені; ми не знаємо особи прихованих українських власників [РосУкрЕнерго]». Заява Путіна викликає важливе питання. Чи є загальною практикою для «Газпрому», найбільшої в світі газової компанії, підписувати багатомільярдні договори з особами, імена яких вони не знають?», – риторично запитував Роман Купчинський, виступаючи як свідок у Конгресі США.

Закінчивши роботу на Радіо Свобода у 2008 році, Купчинський працював в американському фонді «Джеймстаун», де продовжував досліджувати діяльність російського «Газпрому».

Один з його останніх звітів був присвячений темі зрідженого газу: «Російський зріджений газ – майбутнє поле геополітичної битви».

Як згадує відомий західний публіцист Едвард Лукас на шпальтах часопису «Економіст», Купчинський був бичем комуністів і посткомуністичних клептократів.

«Не буду вже Купчинським, буду Купчинськасом»

Корупція на вищому рівні в Україні, неспроможність українського суспільства з нею боротися боляче ранили Купчинського – він часом переживав розчарування, відчував, що справа його життя не дає тих результатів, на які він розраховував.

Купчинський по-доброму заздрив східним європейцям, друзям з балтійських країн, в яких вийшло подолати спадщину комунізму швидше та ефективніше. Свій біль він звичайно прикривав іронією і казав, що переписується з українців у литовці і стає Купчинскасом, замість Купчинського і подає «індивідуальну заявку» на вступ до НАТО та Європейського Союзу.

Але як би Купчинський не сумував через українські реалії, він не припиняв працювати – виходили все нові і нові розслідування, він будував плани щодо розбудови мережі журналістів-розслідувачів, які б займалися вивченням корупції на пострадянському просторі.

Друзі, родина мистецтво – те, що давало сили

Сил йому додавали друзі, яких він зі своїм відкритим характером та вмінням смачно готувати, мав незліченну кількість. Також моральною опорою був єдиний син Маркіян, якого він виховував самостійно після того, як з життя рано пішла його дружина Оксана.

У житті Романа було багато горя, але і багато гумору – тонкого, галицького, доброго. Було багато бешкетування – він любив заспівати сороміцькі коломийки, якщо бачив перед собою особливо цнотливу панянку, щоб подивитися, як вона буде ніяковіти.

Але попри свій грізний бородатий вигляд та безперестанну лайку, якою він міг зустріти і старого приятеля і міністра, Роман мав тонку душу і художнє чуття – слова, малярства, музики і людських вчинків. Він добре знав українську літературу – обожнював молодого Тичину, якого в Радянському Союзі і не друкували, знав усіх літераторів-дисидентів, мав добру збірку картин, графіки – в його колекції були дереворити Якова Гніздовського, картини Еми Андієвської, твори Ореста Скопа та багатьох інших українських художників вже з самої України.

Американці називають таких людей «більшими за життя». Але і їхнє життя обривається. Часто занадто рано.

У 2010 році Роман Купчинський помер у віці 65 років у Вашингтоні і був похований з військовими почестями на Арлінгтонському військовому кладовищі.