Країни цілого світу важко давали собі раду – як окремо взяті, так і разом – як протидіяти коронавірусу. Громадська довіра до багатьох урядів похитнулась. Радіо Свобода розмовляла з політичним філософом Олександром Гаріним, професором німецького Центру Джорджа Маршала і темою було – як криза з коронавірусом може вплинути на те, як суспільства підходитимуть до проблеми управління.
– Результатом заходів, вжитих проти коронавірусу, є посилення ролі уряду в нашому житті. В той сам час в деяких великих країнах – Росії, США, Бразилії – ми бачили, як владу частково передали від федерального центру місцевим урядам. Як ця пандемія переформатовує нашу концепцію урядування?
– Криза довкола нового коронавірусу оголила всі проблеми, всі шви, які тримали разом модерну державу. Старі парадигми «лівиці» та «правиці», які працювали в старій економічній ері, втратили сенс. Під лівою парадигмою я маю на увазі більшу роль держави, а під правою парадигмою маю на увазі більшу ініціативу з боку індивідуумів або регіонів, або конкретну економічну активність. Стало ясно, що ми потребуємо нового уряду, який поєднує елементи як централізації, так і децентралізації.
Маємо знайти правильну дозу уряду. Занадто слабкий уряд буде неефективним, але занадто сильний уряд зруйнує принципи розвитку
Якщо вам до вподоби медична аналогія, то ми маємо знайти правильну дозу уряду. З вакциною, замала доза буде неефективною, а завелика доза вб’є пацієнта. Занадто слабкий уряд буде неефективним, але занадто сильний уряд зруйнує принципи розвитку.
Зараз ми бачимо, що шви американської соціальної системи розриваються через недосконалий федералізм. У вільних суспільствах питання, підняті коронавірусом, провокують сильну реакцію і гаряче обговорюються. У невільних суспільствах такої реакції немає – речі просто рухаються у невірному напрямку без корекції. У США ці теми обговорюються і учасники дискусії намагаються встановити основоположні засади демократії – що є хорошим урядом і як мають бути організовані різні рівні урядування.
Під час соціальних конфліктів такого типу я завжди пам’ятаю древні Афіни, де громадяни платили за те, щоб піти до театру і подивитись трагедії Евріпідія чи Софокла. Трагедії розгортались прямо перед їхніми очима і це було школою для пересічного громадянина, такою основою демократії.
Чи мають люди померти через те, що не мають хліба, чи через те, що заразилися вірусом?
Нині пересічні громадяни спостерігають і намагаються вирахувати, чи краще відкривати вже ту чи іншу державу чи регіон, чи краще ще почекати. З одного боку, кількість інфікованих все ще зростає і карантинні заходи мають посилюватись, а економіка бути пригальмованою. З іншого боку, людям треба якось жити і працювати. Я трохи перебільшую, звичайно, але економіка вже кілька місяців, власне, не функціонує – попит і пропозиція не працюють – то що, відтак, робити людям? Чи мають вони померти через те, що не мають хліба, чи через те, що заразилися?
– Як ви окреслите проблему «недосконалого федералізму»? Що конкретно не працює?
– Дві старі ідеології не поєднуються. З одного боку, користуючись старою фразеологією, ми маємо ідеологію лібертаріанського індивідуалізму – всі проблеми мають вирішуватись на місцевому рівні, а уряд лише для надзору. З іншого боку, в США опоненти Демократичної партії звинувачують її в тому, що нею заволоділи соціалісти чи навіть комуністи, які вважають що чим більше уряду – тим краще.
Ми маємо подивитися на світ через призму історії. США, як країна, була створена знизу догори. Федеральний центр був слабким аж до президенства Франкліна Рузвельта, який запровадив жорсткіше державне регулювання. Рузвельт врятував країну від Великої Депресії. Це було питанням виживання – життя людей було на кону. А для того, аби це зробити, були потрібні централізовані заходи.
Назагал, ця політика тривала до кінця 1970-х – до президентства Рональда Рейгана. З того часу США функціонують так добре, що на централізацію стали дивитися як на систему обмежень.
І це досягло межі, де ми опинилися сьогодні: одне графство втілює свої антикоранавірусні заходи окремо від інших у своєму ж штаті.
Окремі штати змагаються одне з одним і з федеральною владою за поставки медикаментів та захисного спорядження. Всі бачать, що це є нонсенсом, але центральна влада не вжила своїх повноважень через те, що Дональд Трамп виходить з ідеї індивідуалізму. І сильно децентралізована система, як стало зрозуміло, не діє в таких критичних умовах.
Давайте подивимось на протилежний приклад – Німеччину, де нічого подібного не сталося. Західна Німеччина, яка сильно постраждала в кінці Другої світової війни, під впливом держав-переможців випрацювала вражаючу формулу федералізму, де все поєднано знизу і догори. Звичайно, це не така велика країна, як США, але в Німеччині на всіх рівнях існує чіткий сенс. Це, власне, реалізація ідей німецького соціолога Макса Вебера щодо адміністрації, яка в дусі уряду для спільного блага, діє на всіх владних рівнях. Це називається принципом взаємозамінності. взаємного доповнення: що не вирішено на вищих щаблях, має вирішуватись на нижчих.
А зараз подивіться на Росію чи Бразилію. В цих країнах центр намагається правити авторитарним стилем на зразок китайської моделі. В реальності, звичайно, немає чіткої адміністрації. Існує багато непорозумінь, які погіршуються фактом того, що реальна статистика щодо смертності та кількості заражених не оголошується. Проблеми не вирішуються і все ховається під килим.
Немає більше виходу в «лівому» чи «правому» підходах, оскільки жодна з цих парадигм в чистому вигляді вже не працює
На основі цих прикладів ми маємо повернутися до основ сучасного урядування. Немає більше виходу в «лівому» чи «правому» підходах, оскільки жодна з цих парадигм в чистому вигляді вже не працює. Ми потребуємо глобалізму, але не «глобалізму центристського», який пожирає все інше.
Хорошим, позитивним прикладом може бути Греція. Це не багата країна і вона все ще була у важкій ситуації внаслідок адміністративного хаосу після фінансової кризи 12 років тому.
Але подивіться – вона впоралась з проблемою коронавірусу дуже вражаюче. Люди втомились від ідеологічного типу влади, що вони його мали за часів (колишнього міністра фінансів Яніса) Варуфакіса та (прем’єр-міністра) Алексиса Ципраса. Вони обрали прагматичного прем’єра, який просто ефективно реагував і робив те, що потрібно. І результат був досить вражаючим!
– Деякі відносно невеликі країни зі стабільними демократичними системами на кшталт Данії, Чехії, Австрії та Словенії впорались із кризою досить ефективно. Звичайно, є проблеми в цих кранах, але ці проблеми не порівняти з тими, які стоять перед більшими та багатшими країнами. З іншого боку, маємо так званих COVID-дисидентів на зразок бразилійського президента Жаїра Болсонаро, Дональда Трампа, Володимира Путіна... Ці політики заграють з популізмом і мають підтримку мільйонів. Коли кризу буде подолано, чи побачимо ми перемогу країн з неефективним урядом, чи популізм і далі залишиться?
– Дозвольте мені навести приклад з античності. Один лікар займався хворими і давав їм ліки. І він робив це разом зі своїм братом, визначним оратором. Розумний оратор міг продати будь-якому хворому будь-які ліки – на відміну від свого освіченого брата. Якщо ви освоїли риторику, ви переможете. Ідея демагогічного популізму, з одного боку, відображає основоположний принцип демократії – ідею вільної дискусії. З іншого боку, однак, це викликає запеклу реакцію. Проблема в тому, як ми можемо досягти правди в живій дискусії без того, щоб не вбити свободу і без того, щоб нав’язати правду згори?
У країнах з відносно «просунутим» населенням, яке розуміє, що таке наука, і де еліти не відсунулись далеко від населення і не живуть в своїй замкненій бульбашці.., в цих країнах є перспектива майбутнього розвитку
Ми бачимо щось подібне сьогодні. Є популісти у Великій Британії, включно з Борисом Джонсоном. І гляньте на трагедію, яка насувається! На початку він діяв жорстко. Він був повільний в реакціях. Але зараз він радикально змінився після свого власного досвіду (хвороби на COVID-19). Що буде далі – залежить від людей – ось чому існують демократичні механізми на кшталт виборів. В тих країнах з відносно «просунутим» населенням, яке розуміє, що таке наука, і де еліти не відсунулись далеко від населення і не живуть у своїй замкненій бульбашці.., в цих країнах є перспектива майбутнього розвитку. Такі країни можуть легко проходити часи криз.
Данія є чудовим прикладом. Тамтешній уряд зробив те, що пропонували комуністи – вони дали гроші кожному на період, коли економіка була в підвішеному стані. Але комуністи мріяли підвісити економіку назавжди, а в Данії, звичайно, це був лише тимчасовий захід. Пересічний громадянин не боїться втратити роботу, бо уряд його підтримує – це суть данського прикладу.
Модерна економіка вимагає втрати роботи людьми час від часу, оскільки інновації означають нові шляхи виробництва, означають відхід застарілих шляхів. Що стається з робітниками? Якщо ви залишите їх на милість долі, вони проголосують за популіста, який обіцяє їм ностальгію за старими днями. В Данії немає небезпеки цього, бо уряд підтримує людей, коли вони втрачають роботу і люди не мають страху, що вони опиняться в такій скруті, що не зможуть вижити. Це означає, що підприємці можуть займатися інноваціями, хоча це означає неминучий кінець чогось і втрату робочих місць. Вони знайшли баланс між ситуацією, коли «центру» забагато і коли його бракує.
Держава має допомагати індивідууму реалізувати його право на розвиток його здібностей. Ось саме це є відсутнім у Росії
Це найлегше робити, переважно, в протестантських країнах з їхньою робочою та соціальною етикою: треба чесно визнати, що необхідно мати уряд, який працюватиме для добра всіх, в той сам час як потрібною є і індивідуалізація. Я доводитиму, що це дуже сучасний погляд, оскільки молоді люди не стільки прагнуть нині грошей, як індивідуального стилю життя. Завданням уряду є допомогти громадянину бути гнучким. Ви не можете більше розраховувати, що ви прийдете працювати на завод і працюватимете на ньому до самої смерті. Ви маєте змінити професію і своє життя. Ви маєте бути гнучким і ви маєте бути достатньо освіченим. Але в той сам час, не повинно бути соціального дарвінізму, коли людей кидають у вирій боротьби за виживання і лише сильніший виживає.
Держава має допомагати індивідууму реалізувати його право на розвиток його здібностей. Ось саме це є відсутнім у Росії.
– Люди вже якийсь час вважають, що глобалізація зайшла задалеко. І раптом протягом кількох місяців бачимо, що глобалізований світ розпадається і ми повертаємось в епоху національних держав. Навіть міжнародне сполучення перервалося. Чи ви думаєте, що світ повернеться до старої глобалізованої системи, чи ми побачимо фундаментальні зміни?
– Хто його знає, яке рішення буде ухвалене. Є тенденції в обох напрямках. Важко сказати, яка частина населення видає бажане за дійсне, а яка здатна думати на довгу перспективу, стратегічно. Було б розумно, звісно, дивитися вперед, а не назад. Ми можемо боротися з цим вірусом лише разом. Йти в ізоляцію або звинувачувати китайців чи Всесвітню організацію охорони здоров’я – це нічим не допоможе.
Суспільства та уряди постануть перед великою моральною та матеріальною дилемою: як буде роздаватися вакцина – цього питання нам не уникнути
Суспільства та уряди постануть перед великою моральною та матеріальною дилемою: як буде роздаватися вакцина – цього питання нам не уникнути. Закритися від усіх, як це зробила Албанія в радянський період чи Північна Корея робить сьогодні – це є абсолютно абсурдно і недоцільно.
Але це не означає, що ми повинні лише викотити діжку глобалізації і спустити її згори, щоб вона все розтрощила на своєму шляху. Ми маємо обговорити правила і випрацювати їх разом. Звичайно, ми маємо бути глобалізованими, але це має бути гуманна глобалізація. Це не може бути щось типу китайської моделі, де результат диктується найнижчою ціною і ми маємо дешеву продукцію, не турбуючись, а що, власне, відбувається з людьми. Найдешевший продукт, грубо кажучи, може вбивати людей.
