Досліджуючи події української революції та національно-визвольної боротьби 1917–1921 років раз по раз натикаєшся на згадки про Українські установчі збори. Йшлося про таке народне представництво, яке уповноважене ухвалити основні засади державного ладу. Їх планували провести на початку 1918 року, але не склалося. Проте від самого задуму не відмовилися. Навесні 1920 року на переговорах між українським і польським керманичами Петлюрою і Пілсудським йшлося про те, що деякі важливі рішення, зокрема щодо землеволодіння, можуть бути ухваленні лише Установчими зборами. Згодом на переговорах між УНР і російськими білогвардійцями – між петлюрівцями й врангелівцями, якщо персоніфікувати – попередньо домовилися, що «білі» готові визнати незалежність України, якщо таке рішення ухвалять Українські установчі збори.
Більше на цю тему Радіо Свобода поговорило з істориком Олександром Кучеруком.
– Якось в одній із попередніх передач ми з вами згадали про Установчі збори. І ви тоді сказали, що це надто складна тема, щоб говорити про неї між іншим. Тож, давайте поговоримо предметно. Коли вперше виникла ідея провести Українські установчі збори?
– Перш ніж сказати, коли виникла, треба сказати, якою була ідея в Українських установчих зборах. Це не була українська вигадка – це була європейська традиція. І, як правило, установчі збори були одноразовою акцією. Вибиралися представники суспільства й основне завдання установчих зборів було ухвалити конституцію та визначити напрямки державного розвитку. Українські установчі збори саме це мали зробити.
Установчі збори запізнювалися – не могли наздогнати розвиток подій
Але обставини революції, війни з «червоною» і «білою» Росією – це не дозволяло провести всі ці процедури демократичним і повноцінним способом. Це було задумано на початок січня 1918 року, до цього часу вже сталося cтільки подій, що Установчі збори запізнювалися – не могли наздогнати розвиток подій.
На початку березня 1917 року була створена Центральна Рада, а у квітні в «Робітничій газеті» писалося, що український народ утворює свою автономну країну на власних установчих зборах. Червневий Перший універсал проголосив, що Україна як нація, як потенційна держава існують, що ми будемо господарями на своїй землі. І саме в Першому універсалі вже говорилося: «Хай порядок і лад на Україні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням – Всенародні українські збори».
Вже тут був закладений підхід, що будуть проведені вибори демократичним способом, будуть легітимні делегати і легітимними їхні рішення.
У жовтні 1917-го Центральна Рада ухвалила закон про вибори до Українських установчих зборів, створили головну комісію по виборах
А для того, щоб це провести, треба було підготувати й створити законодавство. Центральна Рада готувала це законодавство. До речі, найбільшими противниками чи гальмом в розвитку цього законодавства були національні меншини, які весь час казали, мовляв, що тут вигадувати, от відбудуться Всеросійські установчі збори, де будуть вирішені всі питання і українське – також. Але за цим всім стояло таке розуміння, що українське питання буде вирішено не на користь України, а на користь Росії.
Врешті-решт, у жовтні 1917-го Центральна Рада ухвалила закон про вибори до Українських установчих зборів, створили головну комісію по виборах. Територію України, на яку поширювалася влада Центральної Ради, поділили на 10 округів і визначено, що вибори відбудуться прямі, загальні, без обмежень за релігійною чи іншою ознакою. Єдиний, хто не мав права голосувати – негромадяни України та злочинці, тобто ті, хто сидять у в’язницях.
– Даруйте, але тоді ще не було громадянства України! Воно ж з’явилося у 1918 році.
До Українських установчих зборів мали обрати 301 делегата. Чому 301 – бо один депутат від 100 тисяч населення
– Тоді назвемо це інакше – ті громадяни, які проживали на території, яку контролює влада Центральної Ради. Наступний крок у розвитку української державності – Третій універсал. Це було засадничо важливо, тому що Третій універсал проголосив створення Української Народної Республіки, на той час автономної у складі Російської Федерації. І Третій універсал визначив, що вибори до Українських установчих зборів будуть 9 січня 1918 року, а скликання – 22 січня у Києві. Ось ці дві дати – 9 січня та 22 січня – виявилися дуже важливими для української історії. Коли ми говоримо про Акт злуки чи про проголошення незалежності – це 22 січня або за старим стилем 9 січня. Така приємна гра цифр.
До цих Українських установчих зборів мали обрати 301 делегата. Чому 301 – бо вважалося, що один депутат від 100 тисяч населення.
Вибори, на жаль, не вдалося провести повноцінно на всій території, тому що почалася війна з Росією, виникли проблеми з «п’ятою колонною». Відтак лише близько половини виборців змогли взяти участь у виборах.
Цікавий наслідок цих виборів: 70% виборців проголосували за спільний список Української партії соціалістів-революціонерів і Селянської спілки. Більшовики також були тут присутні, але набрали тільки 20%. За список єврейських партій віддали 4,5%. Хоча євреїв в Україні тоді було значно більше, але вони голосували не лише за свої партії. І 1,5% дісталося польському списку. Таким чином завершилося голосування.
– Як Українські установчі збори мали би співвідноситися зі Всеросійськими установчими зборами? До речі, деякі українські політики, скажімо, Симон Петлюра, були обрані до Всеросійських установчих зборів.
В Україні до влади прийшли українські соціал-революціонери та соціал-демократи. В Росії те ж саме... Але спрацьовував принцип, який визначив Винниченко: російська демократія закінчується там, де починається українське питання
– І Грушевський був обраний серед інших. Ви питаєте про співіснування таких двох принципових речей. Річ у тому, що українці були виховані так, що Росія – наші брати, наші друзі, вони нас зрозуміють. Тоді в Україні до влади прийшли українські соціал-революціонери та соціал-демократи. В Росії те ж саме: основними політичними силами були соціал-революціонери та соціал-демократи. Вони вважали, що домовляться. Але спрацьовував той принцип, який визначив Володимир Винниченко: російська демократія закінчується там, де починається українське питання.
Київ звертався, щоб домовитися про повноваження – Петроград все тягнув. Обов’язковим приспівом до всіх переговорів було почекати Всеросійських установчих зборів, де буде вирішено й українське питання. Вони чудово розуміли, що на Всеросійських зборах українці матимуть меншість, навіть у союзі з іншими національними меншинами.
– Але все-таки, як українські політики уявляли свою участь одночасно в Українських і Всеросійських установчих зборах?
Український політикум поступово й повільно переростав від ідей автономізму до ідей самостійності
– Український політикум поступово й повільно переростав від ідей автономізму до ідей самостійності. Це було важко, але це відбувалося. Тому участь у Всеросійських установчих зборах була даниною автономізму, а організація та проведення власних – данина самостійництву. Це політика, в якій треба було грати з таким розрахунком, щоб зробити краще та більше для свого народу, для своєї держави.
Як ми знаємо, Всеросійські установчі збори зібралися вже після більшовицького перевороту. Більшовики побачили, що вони там не зможуть зіграти особливої ролі, а тому наказали їх закрити. Таким чином, установчі збори пропрацювали один день, фактично нічого не вирішивши, окрім обрання свого керівництва. Українці побачили, що нема з ким і про що говорити. Це фальш і обман, фейкова ситуація, якщо говорити сучасними словами.
Те, що мали зробити Установчі збори, зробила Центральна Рада... Функції, які мали виконати Установчі збори, виконали іншим шляхом. Тому вже особливої потреби в їх проведенні не було
Після укладення Берестейського мирного договору німці з австрійцями допомагають витіснити російських більшовиків. Коли була відновлена українська влада, то знову повернулися до діяльності виборчих та лічильних комісій, щоб вони закінчили вибори і підрахунки голосів. Тому що з підрахунком також було багато проблем. Але тут відбувається гетьманський переворот і все зупиняється.
Коли ухвалювали Четвертий універсал, то Грушевський у Центральній Раді казав: Ми не змогли, обставини не дозволили нам провести повноцінні вибори й розпочати роботу Українських установчих зборів. Тому ми саме в цей день проголошуємо свою державну незалежність.
Тобто те, що мали зробити Установчі збори, зробила Центральна Рада. Залишалася конституція. На той час вона була підготовлена як конституція автономної Української Народної Республіки. З неї повикидали слова «автономний» і додали необхідні абзаци, які стосуються самостійного державного існування. 29 квітня 1918 року була ухвалена конституція. Таким чином функції, які мали виконати Установчі збори, виконали іншим шляхом. Тому вже особливої потреби в їх проведенні не було.
– Чому ж не було потреби, якщо Петлюра з Пілсудським апелювали до того, що мають відбутися Українські установчі збори? На переговорах УНР із білогвардійцями – також. Весь час до цього питання апелювали навіть у 1920 році.
– Стосовно польсько-українських відносин, це була така політична гра, тому що потрібно було знайти якийсь компроміс. Тому пропонувалося недоопрацювання віднести до Установчих зборів. Щодо землі, то річ у тому, що Центральна Рада ухвалила закон про землю, який ніхто не скасовував.
– Як це не скасовував?! Гетьман Скоропадський, коли скинув Центральну Раду, скасував все її законодавство.
– Так, а коли Директорія відновила республіканський устрій, то відновила відповідне законодавство і скасувала все, що попридумував гетьман. Це було досить просто зробити, але важко реалізувати. Так само як росіяни сказали: залишимо спірні питання на Всеросійські установчі збори. А тут спірне питання між Польщею та Україною вирішили перенести на Українські установчі збори. Але мені здається, це виглядало по принципу «два пишемо, три в умі».
Нам тоді випала можливість бути демократичною країною – і чим все закінчилося? Іноді треба комусь і «на ногу наступити»
Приблизно така ж ситуація була і з тою частиною російського білого руху, з якою вели переговори. А фактично на той час функції, які мали виконати Установчі збори, було виконано іншим шляхом. Стратегічний напрямок був визначений, конституція ухвалена, тобто держава відбулася.
– Але не відбулося торжества демократії – всезагального народного волевиявлення.
– Дуже влучно один з членів Центральної Ради сказав, що революція і є закон. Ми тоді трохи загралися в демократію. Нам тоді випала можливість бути демократичною країною – і чим все закінчилося? Іноді треба комусь і «на ногу наступити».
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
«Петлюрівський інтернаціонал»: неукраїнці в лавах армії УНР
100 років тому в Києві на Хрещатику відбувся парад військ УНР і Польщі
Кубань – це Україна: Київ повертає країні національну пам’ять
Акт Злуки: на шляху до створення Української держави
Паризька мирна конференція 1919 року: на мапі України були Крим і Кубань
