У кожного народу таких, як Ігор Прозапас ніколи не буває багато... Вони народжуються ніби уже із місією. Власна країна, історія свого народу, мова та культура для них є цінністю, яку вони не піддають сумніву і яку завжди готові захищати. Так кажуть про Ігоря Прозапаса ті, хто знав його особисто.
Захищати Україну Ігор Прозапас пішов добровольцем. Він зробив вагомий внесок у те, щоб зупинити повзучу окупацію країни російськими гібридними силами, організувати систему оборони Маріуполя, розробити нові підходи до оборони в умовах сучасних воєнних конфліктів.
Ігор Прозапас став одним із героїв документального фільму Радіо Свобода «СІЧ».
31 травня 2019 року на 39-му році життя в Ігоря Прозапаса зупинилося серце...
Там бій гримить
Там гине наша воля
Там треба рук, і зброї, і плечей.
І що там варт чиясь окрема доля,
той тихий зойк у безмірі ночей?
Ці слова Ліни Костенко викарбувані на надгробку Ігоря Прозапаса.
Народився Ігор Прозапас у грудні 1980 року в Запоріжжі. Закінчив із відзнакою транспортний факультет Запорізької політехніки, а згодом здобув другу вищу освіту у сфері менеджменту.
Займався бізнесом – керував власною транспортно-логістичною фірмою. Любив оперу, футбол і українську поезію.
У 2013 році Ігор Прозапас підтримав Євромайдан, а потім став активним учасником Революції гідності.
Після окупації Росією Криму, розгортання на сході і півдні України кремлівської спецоперації «русская весна» і початком війни на Донбасі, Ігор Прозапас пішов добровольцем на фронт.
Служив у двох добровольчих підрозділах: із 2014-го по 2015 рік – у батальйоні «Золоті ворота», а з 2015 року – в «Азові», де пройшов шлях від командира мінометного розрахунку до заступника командира «Азову» із застосування артилерії.
Обрав собі позивний «Кіхот».
Він був яскравим представником нової військової еліти, представляв покоління справжніх бойових офіцерів
«Він був яскравим представником нової військової еліти, представляв покоління справжніх бойових офіцерів. Під авторством друга «Кіхота» вийшло декілька наукових статей, зокрема, про систему управління вогнем ISTAR у сучасному воєнному конфлікті. Друг «Кіхот» завжди залишиться у наших серцях хоробрим воїном, людяним командиром та вірним побратимом. Його істинна відданість боротьбі та нашій спільній ідеї є прикладом для наступних поколінь», – мовиться в офіційному повідомленні полку «Азов» про смерть свого колишнього побратима.
Побратими Ігоря Прозапаса кажуть, що він був «ідеалом офіцера».
Обидва брати Прозапаси – Ігор і Валерій, разом із іншими запорізькими добровольцями (В'ячеслав Зайцев, Віктор Кривоносов), стали героями документального фільму Радіо Свобода – «СІЧ».
Є вірус «русского мира», є дія його. На цю дію вірусу країна породила протидію своїх лімфацитів – своїх оборонців.
«Ми солдати, ми імунна система країни. Є вірус «русского мира», є дія його. І на цю дію вірусу країна породила протидію своїх лімфацитів. Але і цей величезний організм 45-мільйонної країни, який має можливість вижити завдяки своєму імунітету, теж має зробити все, щоб одужати і зміцніти», – сказав у фільмі Ігор Прозапас (із 8-ї хвилини фільму).
Ігор Прозапас, попри напружену військову службу, знаходив час, щоб зустрічатися із старшокласниками і студентами, вражав своєю ерудицією, розумінням політичних та геополітичних процесів, а також упевненістю у тому, що Україна зможе відстояти свою незалежність.
Із 2018 року Ігор Прозапас став офіцером Генерального штабу ЗСУ, займався питаннями переведення української артилерії на стандарти НАТО. Він є автором наукових статей, зокрема і англомовних, про застосування артилерії в умовах сучасної гібридної війни.
31 травня 2019 року Ігор Прозапас раптово помер від серцевого нападу.
Щоб стати прикладом і коли-небудь знову повернутися
«Коли герої перестають бути потрібними – вони непомітно йдуть. В історію, в легенди. Щоб стати прикладом і коли-небудь знову повернутися», – написав про смерть молодшого брата Валерій Прозапас.
В останню путь Ігоря Прозапаса провели із Майдану Героїв у Запоріжжі 5 червня 2019 року.
Ті, хто близько знав Ігоря Прозапаса, воював разом із ним, кажуть, що часто думали про нього, як про сучасне втілення Івана Богуна (козацький полковник, воєначальник Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, супротивник підписання Переяславських угод із Москвою – ред.)
Чоло і вічі – справи чоловічі.
А на Страшному стрінемось Суді,
Богун мені подивиться у вічі, –
що я скажу йому тоді?!
(Ліна Костенко, «Берестечко», слова на другому боці надгробка Ігорю Прозапасу)
