Газета «Голос України» розповідає про неприємний сюрприз, який усім болгарам підніс російський культурно-інформаційний центр у Софії. Видання пише, що, очевидно, не без відома Москви його працівники відкрили біля входу до будівлі центру документальну виставку, присвячену Дню слов'янської писемності.
Але, як відзначили болгарські ЗМІ, у жодному документі не згадується про приналежніть братів Кирила й Мефодія до Болгарії, її історії і культури. Навпаки. Організатори виставки запропонували болгарам своє трактування діяльності Кирила й Мефодія, назвавши їх «реформаторами слов'янської абетки, творцями церковнослов'янської мови, першими розповсюджувачами писемності й освіти в Росії».
Усі телеканали й більшість болгарських друкованих видань висловили обурення «нахабністю Москви», й нагадали, що до лику святих рівноапостольні Кирило й Мефодій були віднесені з приходом їхніх учнів до Болгарії ще в 886 році. Творці кирилиці перекладали богослужебні книги для ранньохристиянської Болгарії, а не для Росії, як зараз намагаються переконувати навіть болгарських науковців «російські просвітителі», зазначає видання.
Докладніше йдеться в публікації «Росія намагається вкрасти в Болгарії частину її історії».
Для того, щоб завершити будівництво трубопроводу «Північний потік-2», яким Росія хоче постачати газ до європейських країн в обхід України, залишилося прокласти всього 160 кілометрів труби. Це лише 7% від усієї довжини підводного газогону, зазначає газета «День». Саме на фінальній стадії будівництва проєкт торік у грудні зупинили санкції США. Вони змусили підрядника – швейцарську компанію Allseas – залишити трубопровід недобудованим. Докласти останні кілометри труби виявилося банально нікому.
Втім, як інформує видання, Росія досі не здається й обіцяє добудувати трубопровід власними силами. Російські трубоукладальні судна – уже в Балтійському морі. І Кремль всіляко демонструє, що готовий їх використати.
І це попри те, що одіозний російський трубопровід не зміг обійти європейське енергетичне законодавство. Тобто навіть, якщо його таки добудують, оператор «Північного потоку-2» буде змушений ділитися половиною потужності з альтернативними постачальниками.
У Кремлі не можуть зупинитися від такого марнотратства через корупцію, вважає експерт газети президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар. Адже на будівництві нових газопроводів заробляє оточення Путіна. «Недаремно ж ці проєкти називають відкатопроводами, – зауважує він. – Навіть на тлі такого нафтового й газового обвалу вони вже ведуть активну розмову про так звану «Силу Сибіру-2». Вони й першій до кінця не дали ради, а вже беруться за другу». Стаття називається «Вуглеводні як політична зброя».
Політики в Україні, часто не маючи бажання, або вміння змінити щось по суті, добитися успіхів в реалізації якісних змін, звинувачують у цьому обставини, констатує газета «День». В тому числі і недосконалі, на їхню думку, форми правління в державі. Особливо дискусії на цю тему розпалюються перед виборами, коли політики намагаються заробити додаткові бали, або переслідуючи особисті інтереси.
Звичайно, конструкція управління державою має важливе значення, зазначають журналісти. Однак за роки незалежності різні варіанти змішаної форми правління не допомогли політикам і держслужбовцям ефективно управляти країною.
Газета поцікавилась в експертів, що вони думають з приводу того, яка форма правління потрібна Україні? Чи має це вирішальне значення для країни, якщо в державі відсутні справжні партії?
Тут є два основні питання, переконує експерт видання історик Віталій Масенко. Перше – щодо державно-політичного устрою і друге – наскільки взагалі ефективно в нас працює влада і держава.
Щодо державно-політичного устрою є різні моделі, але, як наголошує експерт, питання не в тому, на якій моделі зупинитися, а щоб та чи та модель працювала. Бо зараз в Україні, не зважаючи на існування парламентсько-президентської форми влади, в силу того, що одна політична партія має монобільшість у Верховній Раді України, відповідно президент має всі можливості не тільки виконувати власні функції, а й втручатися у виконання функцій того самого ж парламенту, у виконавчу владу, судову владу, в корупційні розслідування і тому подібне. Це показує, що фактично Україна маємо президентську республіку. Де-юре – парламентсько-президентська, але де-факто – президентська.
Парадокс, що президент навіть не використовує ефективно свою владу, переконує історик. Достатньо часто це зводиться до перекладання відповідальності на когось, скажімо, на прем’єр-міністра. Маючи такі важелі впливу, реально було б завершити реформи, розпочаті за попередньої влади. Натомість відбувається своєрідна олігархізація політики, стверджує експерт у матеріалі «Якщо не вміти обирати...»
Газета «Україна молода» пише, що чим ближче вибори в Україні, тим більше соціологічних і рейтингових опитувань, які так чи інакше впливають на думку виборця. І дедалі більше з’являтиметься соціологічних опитувань про електоральні вподобання українців. Їх роблять соціологічні компанії на замовлення того, хто за них платить. Часто такими опитуваннями маніпулюють ті, хто їх замовляє, зазначає видання.
Тим більше, якщо йдеться про вибори до місцевих рад, де владі треба переламати усталений хід життя еліт у регіонах.
Газета інформує, що найпоширеніший спосіб «соціологічного шулерства» полягає в тому, щоб опитування окремих груп людей подавати як повний національний соціологічний зріз або всеукраїнське опитування, щоб у виборця склалося хибне уявлення про партію та її вплив.
Це не нова технологія. Її застосовували в Україні давно, констатує газета. Потреба в намальованому «зі стелі» потрібному рейтингу клієнтів за останній час породила цілий ринок сумнівних результатів. Докладніше про них і про дуті рейтинги деяких політиків йдеться в статті «Зi стелi» – на п’єдестал».
