Пандемія і духовне життя. Чи повернуться вірні у храми після карантину?

Римо-католицька церква (РКЦ) просить уряд врахувати інтереси парафіян і дозволити перебувати на літургії більшій кількості людей, враховуючи розмір храму і карантинні вимоги. Адже уряд, запровадивши з 11 травня послаблення карантину, ні словом не згадав про церкву. Які виклики переживають церкви в час карантину? Як пандемія змушує змінитись священнослужителів і вірних? Чи повернуться люди у храми після карантину?

Онлайн-богослужіння у Львові та області запровадили більшість релігійний спільнот. Священнослужителі, кілька людей у храмі, відсутність церковного хору, онлайн-трансляція – такою є реальність духовного життя під час карантину. Вірні бояться приймати причастя, цілувати ікони. Однак поодиноко приходять до сповіді і причащаються.

Час епідемії став викликом для священників, яким потрібно було шукати інші способи спілкування з вірними, перейти в онлайн і навчитись проповідувати у порожньому храмі. Навіть літні отці навчились працювати з вірними за допомогою інтернету.

«Наша церква, з однієї сторони, переживає смуток, що ми не можемо бути у храмі як спільнота, а з другої, люди моляться у спільнотах, родинах. Ця ситуація поставила нашу душпастирську практику у складне становище. Як опікуватися з людьми, якщо контакт обмежений, немає свободи? Ми думаємо над тим, щоб наш душпастирський план дій був скерований на організацію спільнот, щоб наші парафії були спільнотами спільнот, якби ця пандемія у майбутньому продовжувалась чи карантин, щоб церква мала план дії у спільнотах. Якщо не можна буде збиратися традиційно, як ми звикли у церкві, то ми можемо збиратися у маленьких спільнотах, у домах, по кілька родин, щоб таким чином продовжувати своє християнське життя», – каже єпископ РКЦ в Україні Едвард Кава.

Церква відкривається у глибині свого єства

Оскільки є тисячні перегляди літургій, це свідчить про те, каже владика, що вірним подобається такий спосіб богослужіння або ж їх зачіпають слова проповіді. Такий онлайн спосіб служіння духовенство вважає корисним, але на короткий проміжок часу душпастирства.

«Священство звикло душпастирювати, бачити перед собою очі людей,промовляти до людей із відкритим ротом і ясними очима, а це цілком інакше промовляти до порожньої церкви. Хоча священник розуміє, що церква – це не тільки вірні, що живуть на землі, церква – це і ті, що живуть у потойбічному світі, ті, кого немає у храмі. Це такий сьогодні своєрідний екзамен для священника, щоб заглибитись у глибинну сутність церкви, не здати позиції перед тим, що пропонує сьогодення – закриті двері, сторожа, загальний страх перед смертю, перед пандемією, це урок і своєрідний екзамен, наскільки ми любимо Бога і наскільки ми вірні Богові і його церкві. Церква сьогодні відкривається нам у глибині свого єства, як домашня церква, і це теж великий знак запитання, чи є ми церквою вдома. Люди дивляться онлайн-трансляції, бо іншого виходу нема. Але дім розслабляє, домашні умови не спонукують до відповідальності, до такого прямого і дуже серйозного стояння перед Богом», – говорить єпископ Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Йосиф Мілян.

За даними Православної церкви України (ПЦУ), Української греко-католицької, Римо-католицької церков, кількість людей, які дивляться онлайн-богослужіння, значно вища, аніж відвідувало людей літургію до початку карантину. Особливо багато переглядів було на Великдень.

Зрештою, це не дивно, бо більшість громадян України номінальні християни, а не практикуючі. Бо велика частина людей буває у храмі раз у рік, коли освячує великодній кошик.

27% українців відвідують недільну службу раз у місяць

Згідно з соціологічними дослідженнями Центру Разумкова, в Україні щотижня храм відвідує від 7% до 9% громадян, 27% бувають у церкві на богослужінні раз у місяць. Для порівняння, у Польщі близько 40% громадян відвідують щотижня недільну месу.

«Навіть тих 27%, хто відвідує храм раз у місяць в Україні, це суттєвий показник, і таку людину можна вважати активною в релігійному сенсі. Ми розуміємо, що це порядком нижче, аніж у Польщі. 40% для Польщі – це найвищий показник у Європі, у християнському світі», – зауважує директор департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури Андрій Юраш.

За два місяці карантину багато вірних звикли до віртуального духовного життя, молячись перед екраном телевізора чи монітора, слухаючи службу, сидячи на дивані. Для багатьох, які не відвідували храм щонеділі чи раз у місяць, онлайн-трансляції закінчились із Великодніми святами.

Чи повернуться вірні у храми після карантину, коли епідемію коронавірусу буде подолано?

«Ми в Україні маємо півтора мільйони вірних. До речі, цікаве явище, що є тенденція до зростання чисельності РКЦ. Після карантину чекає велика праця, щоб повернути людей до храму... Однак я переконаний, що значна більшість людей повернеться, тому що коли слухаю вірних, то вони вже сумують за євхаристією, спільною молитвою, за співами, щоб бути у спільноті і відчути атмосферу живої церкви. Людина потребує фізичного контакту з живою Церквою, живим Богом. Є частина людей, яка вважає себе християнами, але не ведуть активного способу християнського життя. Вони собі ставлять питання, чи потрібна участь у літургії, коли можна це пережити онлайн? Ті, які мали сумніви, то вони відпадуть від церкви, але вони і так не дуже заангажовані у життя церкви», – наголошує єпископ РКЦ Едвард Кава.

Два місяці карантину створили досить сприятливу атмосферу для всіх релігійних організацій, бо змусили священнослужителів, активних віруючих по новому подивитись і оцінити обставини, в яких жили.

Якщо до епідемії домінувала традиційна церква, з традиційними цінностями і обрядами, то карантин, нові виклики змусили церкву поєднати глибоку традиційність із пошуком сучасних методів душпастирювання. Церква змушена була шукати адекватні відповіді на вимоги часу в період карантину і зовнішня релігійність перейшла у внутрішню.

Зрештою, вірні і духовенство УГКЦ, які пережили час підпілля в період 1946–1989 років, пам’ятають досвід «домашньої церкви». Вони не втратили своєї віри і зберегли свою Церкву, бо бачили її, як правдиву, істинну, яка не зрадила їх і не пішла на союз із тоталітарною системою зла.

«Люди самі захочуть прийти у храми. Якщо щось було відкрито, у доступі, а це храми, служіння, коли люди могли туди безперешкодно ходити, відвідувати, тому воно для них не складало цінності, у певному сенсі, бо могли зайти, помолитись. То цей період карантину в умовах, коли щось було забрано, навпаки, змусить по новому цінувати і ставитись до церкви. Це не є підстава думати про відтік віруючих, це можливість і підстава людям знову звернутися до якихось базових речей і шукати для себе в нововідкритих, повернутих обставинах можливість укотре доторкнутись до символів, релігійної площини, до традиційних служінь. Я оцінюю позитивно цей період певної передишки, коли знову люди, які з вдячністю пережили складний час, знову прийдуть у храми спілкуватися з Богом, щоб засвідчити свою особливу пошану до традиційних інститутів, які сторіччями були разом із вірними і які зараз, у різний спосіб допомагали пережити цей час», – каже релігієзнавець Андрій Юраш.

Час пандемії – добра нагода оновитися кожній духовній особі. Італія з 18 травня відновить недільні меси в церквах, які від початку березня не служили. У храмах вірні мають дотримуватись відповідних вимог: бути у масках, сидіти на відстані один від одного, сповідь у провітрюваному приміщенні й двері мають бути відчинені. Тим часом в Україні влада мовчить про послаблення умов карантину для церкви.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Дії УПЦ (МП) під час карантину: релігійний фундаменталізм чи щось інше?