(Рубрика «Точка зору»)
Повернення Міхеїла Саакашвілі в українську владу одразу позначилося ускладненнями на міжнародній арені – Грузія відкликала посла для консультацій. Внутрішньополітичні наслідки наразі не настільки очевидні. І тут багато залежить від того, зосередиться Саакашвілі на реалізації реформ чи, як і попереднього разу, заходиться переорювати українське політичне поле.
Зараз поважні експерти серйозно міркують над тим, наскільки широке коло повноважень у голови Виконкому реформ. Як показує практика, досвідчений і вольовий політик може наростити неформальний вплив на будь-якій посаді. Пригадую, як жартували 15-20 років тому з приводу Юлії Тимошенко, навіть якщо її призначити міністром культури, то вона зробить так, щоб її посада стала ключовою в уряді. Десь так само і з Міхеїлом Саакашвілі. В усякому разі, очолюючи Одеську облдержадміністрацію, він займався не лише справами регіону.
Невиправдана сміливість Порошенка
До речі, ось що писав про перше українське призначення Саакашвілі тодішній голова адміністрації президента Борис Ложкін у книжці «Четверта республіка», яка вийшла на початку 2016 року:
«Наприкінці весни [2015] Петро Порошенко вивів на українську політичну сцену нового сильного гравця. 30 травня він призначив губернатором Одеської області свого старого товариша – колишнього президента Грузії, 47-річного Міхеїла Саакашвілі. Це рішення стало свідоцтвом того, наскільки серйозно і тверезо Президент оцінює ситуацію в країні. Новий одеський губернатор повинен був змінити чинний баланс сил. Випустити на політичну арену настільки крупну фігуру, як Саакашвілі, при всій його лояльності до Президента, було сміливим і ризикованим кроком... Тому, хто уважно стежить за біографією Президента, в цьому рішенні немає нічого несподіваного. Особиста сміливість – одна з найяскравіших якостей Петра Порошенка».
Попервах Порошенко використав Саакашвілі в ролі тарану проти уряду Арсенія Яценюка. Проте невдовзі «таран» став некерованим і почав сильно дошкуляти самому Петру Порошенку. А натомість прем’єр-міністр Володимир Гройсман, для призначення якого докладено таких великих зусиль, став виявляти лояльності не більше, ніж усунутий попередник… Словом, вся ця історія стала яскравим свідоцтвом того, що Порошенко слабенький стратег, який погано розуміється на людях і далеко не завжди вміє прораховувати наслідки власних кадрових призначень. Перефразовуючи Ложкіна, Порошенко спробував змінити політичний баланс за допомогою бумеранга.
Між реформами і битими глеками
На посаді президента Грузії Саакашвілі показав неабиякий реформаторський потенціал (щоправда, далеко не всі грузини були від цього в захваті). Натомість внаслідок першого приходу в українську владу – він уславився передусім як політик-скандаліст. Можливо, проблема в тому, що він посів не ту посаду. Як зазначає той же Ложкін у тій же книжці, в очільника облдержадміністрації достатньо влади, щоб розбагатіти, але недостатньо, щоби щось істотно змінити на краще. Але, безумовно, проблема не лише в цьому, а й у конфлікті між Порошенком і Саакашвілі довкола нового балансу сил.
Аж ось, не минуло й п’яти років, як Саакашвілі повернувся в українську владу. І тепер все залежатиме від того, наскільки конструктивно президент Володимир Зеленський скористається потенціалом свого нового соратника. Звісно, реформи часто неможливо запустити без зміни політичного балансу. Але тут важливо не загратися у створення системи стримувань і противаг, а надто маючи соратника із такою невгамовною політичною вдачею.
Зараз як для Зеленського, так і для Саакашвілі свого роду момент істини. Якщо вони не запустять бодай щось схоже на реформу, а поб’ють глеки, то це з великою долею ймовірності матиме катастрофічні наслідки для подальшої політичної кар’єри кожного з них. І тоді Зеленський, як і його попередник на президентській посаді, шкодуватиме, що так необачно «випустив на політичну арену таку крупну фігуру».
Дмитро Шурхало – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
