Все, що призвело до Другої світової війни, остаточно забуте. Якби не пандемія, яка перенесла парад перемоги у Москві, всі виявилися б свідками сумного й огидного видовища, переконаний дописувач газети «День» Олександр Прилипко.
Він вважає, що наближення травневого магічного числа 9 несе в собі нервозність і загострення суспільних настроїв. Принаймні в колишніх радянських республіках, де метафора «рука Москви» не означає іносказання. Кремль витрачає багато сил і грошей, щоб повернути час назад, щоб пам’ять про війну не притуплялась, усупереч природі людини, і в пропагандистському морозильнику зберігали товарний вигляд ідеї з вичерпаним терміном придатності, наголошує автор.
Приватизація перемоги дозволяє путінському режиму девальвувати внесок інших народів у позбавлення від Гітлера і відрізнятися від нього в кращий бік.
«Завдяки старанням путінського режиму день 9 травня перетворився на гігантську буфонаду, наповнену бутафорією в дизайні середини минулого століття, його музикою, танцями і загримованими у ветеранів «дітьми війни» від 3 до 80 років. І це не просто задум режисерів «масових заходів», це ще й вимушена обставина», – наголошує автор.
Але, хоч як би не прагнули у Москві знову використати катастрофу народу заради відбілювання іміджу і зубів сталінської імперії, затія провалиться. Занадто багато найважливіших подій для планети відбулося наприкінці XX і початку XXI століть, щоб продовжувати триматися за зотлілі шинелі солдатів, які воювали три чверті століття тому. На цьому наголошується в публікації «Канонада салюту й обстрілу».
Європа поступово відмовляється від такого неекологічного енергоносія, як вугілля. Відтак, як зазначає «Україна молода», головний його експортер – Росія – може зазнати болючого удару, водночас із падінням виручки від продажів природного газу і нафти.
Тим часом, Україна, на відміну від тенденції руху західних партнерів, йде у зворотному напрямку і, навпаки, збільшує частку електроенергії, яку вона отримує з вугілля. Тим самим знижуючи роль АЕС, які перебувають у державній власності, продукують дешеву електроенергію і продають її утричі дешевше, ніж теплова генерація.
Автор статті Олег Ганський зазначає, що частину вугілля Київ продовжує закуповувати у тієї ж Росії та... Білорусі, яка взагалі не видобуває вугілля.
Дописувач нагадує, що в Україні ухвалений новий енергетичний баланс. «Міністерство енергетики, яке після приходу до влади Зе-команди серйозно лихоманить і яке своїми діями викликає жах у більшості незалежних експертів, вирішило вдвічі знизити потужності атомних електростанцій, а замістити втрачені кіловати мають зелена і теплова енергетика», – зазначає журналіст.
Він нагадує, що остання належить до сфери олігарха Ріната Ахметова, а за дорогий його струм змушені платити ті ж самі державні АЕС, які сьогодні поставлені на межу виживання.
Відтак державна компанія «Енергоатом», яка традиційно забезпечувала Україну дешевою електроенергією, відтепер мусить поступитися частиною ринку, щоби дати заробити Ахметову.
Платити за це свято життя доведеться кінцевому споживачу, тобто пересічному українцеві, який заплатить за надприбутки олігарха. А Україна вкотре дивує Європу, яка у ці роки остаточно позбувається неекологічного вугілля при виробництві електроенергії. Докладніше йдеться в матеріалі «Допомогти Росії і олігархам: всупереч європейському тренду Україна надає вугіллю все більшої ваги».
«Майже третина електорату Зеленського є апологетами «кремлівської секти» в Україні» – у статті під таким заголовком дописувачка газети «Україна молода» Ярина Корчинська стверджує, що зниження рейтингу президента Володимира Зеленського – природний процес, він був зумовлений тим, що Зеленський обирався як кандидат надій, які не можуть здійснитися у всіх одночасно, тож зараз кожна з груп популістського електорату усе більше переконується у нездійсненності цих надій.
Причому падіння рейтингу відбудеться досить швидко з однієї простої причини: поки що українці ще не стурбовані звільненнями і проблемами з підприємницькою діяльністю. Вони просто не розуміють, до яких наслідків можуть призвести поєднання дилетантизму влади та епідемії. А ось коли після карантину почнуться масові звільнення і масове закриття бізнесів, рейтинг Зеленського почне виглядати інакше.
Дописувачка зазначає, що Володимир Зеленський прийшов до влади завдяки хиткому союзу, або гримучій суміші, популістського електорату з проросійською частиною суспільства.
Це люди з протилежних полюсів цінностей, серед них є як патріоти країни, так і прихильники гасла «какая разница» разом із тими, хто прагне повернення України до російської «безнадьоги». І тепер, коли ці люди переконалися, що Зеленський не готовий до беззастережної капітуляції перед Путіним, вони в ньому розчарувалися. І навряд чи знову зачаруються.
«Для того, щоб задовольнити цих людей, Зеленський повинен не повернути Донбас в Україну, а приєднати Україну до Донбасу. Не шукати в очах Путіна прагнення до миру, а виконувати вказівки, які потрібно читати в цих очах. І багато ще такого, що поволі вбивало б державу Україну», – зазначає авторка.
Однак, на її думку, проблема Зеленського в тому, що для більшості його виборців Україна – це Україна. Якою має бути ця країна, вони не знають. Але як частину Росії точно її не сприймають.
І ці виборці – без електорату Бойка – в першому турі голосували за представників різних націонал-демократичних сил.
Отже, в Зеленського є вибір, і він очевидний: або об’єднатися з патріотами й державниками, аби зберегти країну, або об’єднатися з проросійськими силами – і знищити її.
