Закриття кордонів, скасування авіасполучення та припинення роботи консульств – ці заходи, введені багатьма країнами для боротьби з поширенням COVID-19, тимчасово розлучили не одну сім'ю. Хтось із тих, кого пандемія застала в поїздці, тепер намагається будь-якими способами возз'єднатися з близькими, інші відразу вирішили переживати вірус порізно, щоб не піддавати себе додатковим ризикам, пов'язаним з подорожами.
Журналіст телеканалу «Настоящее Время» поговорив з трьома сімейними парами, які тимчасово опинилися в різних країнах, і з'ясував, як розлука позначилася на їхніх стосунках.
«У нас скайп працює цілий день»
«Коли ми розлучалися, думали, що всього на пару тижнів, а в підсумку через вірус вже два місяці живемо окремо. Стільки часу минуло, а в мене до цих пір сльози на очі навертаються», – розповідає Катерина (ім'я змінено на прохання героїні – РС), яка з лютого місяця живе у батьків в Одесі, в той час як її чоловік Денис залишився у Варшаві.
Сімейна пара поїхала до Польщі в кінці 2019 року, коли Денис отримав роботу в IT-компанії. До переїзду, розповідає Катерина, вони не готувалися, все вийшло досить спонтанно. Ще перебуваючи в Україні, чоловік оформив всі необхідні документи, своїми ж Катерина планувала зайнятися через кілька місяців: «Хотілося спочатку трохи обжитися», – говорить вона.
До Польщі Катерина в'їхала за українським біометричним закордонним паспортом, власники яких можуть перебувати без візи на території країн Шенгенської угоди протягом трьох місяців.
В цей час, каже Катерина, вона почала готувати документи для польської робочої візи, однак, щоб її отримати, потрібно було повернутися в Україну. Подружжя намагалося подати документи, не виїжджаючи за межі країни, однак, їм повідомили, що для туристів такої можливості немає.
«Пам'ятаю, ми ще жартували, шукали в цьому плюси, говорили, що встигнемо трохи скучити. Якби я знала, що воно так обернеться, не уявляю, з якими емоціями я б їхала», – розповідає Катерина.
Повернувшись до Одеси, дівчина сплатила послуги візового центру і встигла записатися на подачу документів. Тоді, каже вона, розмов про те, що та чи інша країна повністю закриє в'їзд для іноземців, не було. Інформацію про різке зростання кількості хворих COVID-19 в Європі всерйоз вона не сприймала, думала, що їй «в будь-якому випадку вдасться проскочити».
Польща закрила всі наземні пункти пропуску на своєму кордоні з 15-го березня, через два дні Україна повністю припинила міжнародне авіасполучення, а також регулярні пасажирські авто- і залізничні перевезення. Обмеження вводилося на кілька тижнів, але постійно продовжувалося.
До закриття кордонів Катерина встигла подати документи на візу, але статус їхньої обробки, який можна перевіряти онлайн, так ні разу й не змінився. Отримати будь-яку інформацію від візового центру у дівчини поки не виходить. Всі консульські установи в Україні закриті, ніякого руху для здобувачів віз найближчим часом не передбачається, нарікає вона.
Сім'я зараз «живе в режимі відеозв'язку», говорить Катерина. Це трохи допомагає пережити розставання.
«Чоловік працює зараз з дому і скайп у нас включений цілий день. Це створює ілюзію присутності», – говорить вона.
«Після весілля ми жодного разу не розлучалися»
Тетяна Хотлубей і її чоловік Вадим родом з Донецька. У 2017 році вони переїхали до Праги. Тетяна – весільний та сімейний фотограф, Вадим – інженер з контролю якості у великій міжнародній IT-компанії.
Сім'я мала дозвіл на довгострокове перебування в Чехії: Вадим отримав його, оскільки мав постійну роботу, Тетяна – по лінії возз'єднання з сім'єю. Незадовго до початку епідемії в Європі, розповідає вона, Вадим змінив місце роботи, і йому довелося оформляти документи заново.
«Моє право на перебування повністю залежало від нього, і я чекала, коли його документи схвалять», – говорить Тетяна. Через бюрократичну тяганину чоловікові продовжили дозвіл лише через три місяці після подачі, на той час термін дії візи Тетяни вже вибіг.
Представники чеської влади порадили їй виїхати в Україну і подати документи на возз'єднання з сім'єю через консульство. Зробити те ж саме без виїзду з країни виявилося неможливим через те, що були пропущені допустимі терміни.
«Я вирішила діяти згідно з цими рекомендаціями, і тоді в наше життя – людей, які після весілля жодного разу не розлучалися, – увірвався коронавірус. Чехія закрила в'їзд всім іноземцям без дозволу на проживання та припинила видавати візи», – говорить Тетяна. Це сталося 16 березня.
В наше життя – людей, які після весілля жодного разу не розлучалися, – увірвався коронавірусТетяна Хотлубей
Зараз Тетяна живе у своїх друзів в невеликому селищі під Києвом. «Сільське життя, воно інше», –говорить жінка і додає, що ще одним нюансом в їх ситуації є її вагітність.
Ще до від'їзду Тетяна спостерігалася в чеській клініці, там же їй оформили «карту вагітної». Зараз вони з чоловіком намагаються з'ясувати, чи можливий в'їзд до Чехії для людини, що має договір з клінікою і вже оформлену карту. Але, судячи з усього, чеські чиновники самі не знають відповіді на це питання. Сім'ю «ганяють інстанціями» і не можуть сказати нічого конкретного.
«Я готова перетнути кордон на машині. Австрія і Угорщина нам дали письмову згоду на сухопутний транзит», – розповідає вона.
Останнім часом чеська влада дещо послабила карантинний режим всередині країни і дозволила своїм громадянам виїжджати за кордон з умовою обов'язкової самоізоляції після повернення або пред’явлення негативного тесту на коронавірус. Тетяна сподівається, що найближчим часом лібералізація прикордонного режиму торкнеться і таких людей, як вона.
«Це зовсім не те, що я малювала у себе в голові: я повинна була бути з сім'єю, в своєму будинку в Празі, де вже стоїть дитяче ліжечко, де вже куплений дитячий одяг. А в підсумку я виявилася без всіх речей, без будинку і без визначеності щодо завтрашнього дня. Грубо кажучи, з голою дупою», – робить висновок Тетяна.
«Такі історії сприймаєш по-філософськи»
«Я вважаю, що ми не в найгіршій ситуації, – починає свою розповідь Григорій Шестопалов. – Моя дружина зараз в Харкові, в своїй квартирі, живе і працює віддалено, а хтось взагалі залишився без даху над головою і без засобів до існування».
Григорій і його дружина Майя – уродженці Харкова, але вже багато років живуть в Римі. Григорій працює водієм на вантажному транспорті, Майя – дизайнерка. Додому вони їздять рідко, але в лютому Майя була змушена виїхати до Харкова для оформлення спадщини.
Цей процес, розповідає Григорій, не обіцяв бути швидким, однак, того, що їм з дружиною доведеться розлучитися на кілька місяців, ніхто не очікував. Десь на ріні підсвідомості, продовжує наш співрозмовник, вони думали, що ситуація з епідемією може змінитися, але зазвичай такі думки перетворювали на жарт.
Ще до того, як Італія закрила свої кордони для іноземців, багато країн скоротили або зовсім скасували з нею регулярне пасажирське сполучення. Це сталося після різкого спалаху коронавірусной інфекції, яка зробила Італію головним осередком поширення вірусу в Західній Європі.
Після закриття кордонів, каже Григорій, у його дружини була можливість повернутися, оскільки у неї є дозвіл на проживання в Італії. Проте, порадившись в режимі відеозв'язку, сім'я ухвалила рішення перечекати «вірусні піки» порізно. На те було відразу кілька причин: по-перше, відсутність авіасполучення і іншого прямого транспорту, по-друге – підвищена небезпека заразитися, і по-третє – невизначена позиція третіх країн.
По всій Європі була метушня, ніхто нічого не знавГригорій Шестопалов
«Ми спочатку консультувалися, як Майї повернутися, але варіант був один: їхати на машині. В той час коли всім радили сидіти вдома, виїжджати в далеку дорогу – дуже погана затія. Тоді по всій Європі була метушня, ніхто нічого не знав. В одних країнах нам говорили, можна їхати транзитом, в інших – не можна, а умови всі ці змінювалися кожні дві години», – згадує Григорій.
Чоловік додає, що розуміє молодих людей, які нещодавно одружилися та готові йти на будь-який ризик, щоби лише возз'єднатися з сім'єю, проте, «коли тобі за 50 і ти давненько вже відсвяткував срібне весілля, такі історії сприймаєш по-філософськи».
Ще кілька десятиліть тому, додає Григорій, переживати розставання було складніше. Він згадує, як йшов в армію і не бачив Майю близько двох років, при цьому з засобів зв'язку було лише листування і дуже рідкісні дзвінки по телефону. Сьогодні ж при наявності відеозв'язку, ця розлука – не така велика проблема.
