Головне – не боятися, а добре робити свою роботу – лікар Роман Собко, який повернувся з місії в Італії

Лікар-анестезіолог Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру, учасник бойових дій на Донбасі Роман Собко був у групі українських медиків, які у квітні допомагали італійському медичному персоналу у лікуванні коронавірусної інфекції COVID-19​. Зараз львів’янин – на самоізоляції, опісля повернеться до своїх маленьких пацієнтів. Як досвід Італії у подоланні коронавірусу знадобиться лікареві? Що саме радить змінити МОЗ України, з огляду на італійські методи лікування?

Лікар Роман Собко, відколи 23 квітня повернувся з Італії, проживає за містом, ізолювавшись від родини. Хоча тести ПЛР, які були проведені перед вильотом з Італії і при поверненні в Україну у нього негативні. Щодня в індивідуальному захисному костюмі проводив 6 годин.

«Медперсонал в Італії працює 6 годин, а нічні зміни – по 12 годин у засобах індивідуального захисту. Звичайно, мало комфорту у цьому костюмі перебувати, але організм адаптовується. Хоча досить якісні їхні засоби захисту і можна працювати», – говорить Роман Собко.

Він протягом трьох тижнів працював у лікарні в місті Урбіно (понад 200 кілометрів від Рима). Ця провінція Марке нараховує понад 350 тисяч населення і є однією з найбільш чисельних по кількості хворих і померлих від коронавірусу. Проживав лікар у місцевому готелі. Побут для українських колег італійці організували на належному рівні, каже він. Їх відвозили у шпиталь і привозили, доставляли їм обіди і вечері. Коли прилетіли в Італію, в аеропорту їх зустріли представники уряду та МОЗу, українського консульства. Українці кажуть, що італійці прийняли їх дуже приязно як в Урбіно, так і Пезаро, де допомагала друга група українських медиків. А опікувались українцями працівники Червоного Хреста і Громадянської оборони Італії.

«До нас скрізь ставились дуже позитивно, ми навіть на таку теплу зустріч не очікували. Пацієнти були теж нам вдячні за допомогу, не лише професійну, але й моральну. Власне, моральна підтримка була дуже важлива для людей. І кожен старався виявити вдячність. У готелі на дощечках для нас залишали українською напис: «Дякуємо!». По радіо включали пісні Руслани «Дикі танці». Люди, які з нами спілкувалися, приносили нам свої смаколики. Адже був Великдень. І ми куштували дуже смачну італійську паску», – розповідає Роман Собко Радіо Свобода.

90% пацієнтів у шпиталі були літні люди – Собко

Українські медики розмовляли з італійцями англійською мовою. Оскільки 90% пацієнтів у шпиталі були люди похилого віку, каже Роман Собко, які переважно не знали іноземної мови, місцеві медики допомагали у спілкуванні з хворими. Всі українські лікарі проводили різні лікарські та медсестринські маніпуляції – катетеризація вен, артерій, налагодження інфузій, вентиляції легень, моніторинг стану пацієнта, супровід його при транспортуванні в інший шпиталь. Лікарі працювали у відділеннях невідкладної допомоги, інтенсивного нагляду та в реанімаційному відділенні.Тобто, могли бачити і зрозуміти маршрут пацієнта при потраплянні у стаціонар, тобто особливостями медичного сортування, доглядом, лікуванням пацієнтів з COVID-19, ознайомитись з самоорганізацією і взаємною допомогою між медиками, волонтерами, простими людьми.

Для прикладу, людина вдома зауважила ознаки респіраторної інфекції. Одразу телефонує сімейному лікареві, який дізнається про всі симптоми і визначає, чи скеровувати медсестру для забору аналізів, також веде постійний моніторинг його здоров'я. Пацієнт перебуває вдома, якщо, звісно, дозволяє стан здоров’я, незалежно від позитивного чи негативного результату тесту на коронавірус. Людина може звернутись у лікарню, якщо виявляє погіршення стану. Шпиталь в Урбіно поділений на зелену і червону зони, між якими є кімната сортування, де пацієнта з підозрою чи інфікованого оглядають і визначають його маршрут по лікарні. Наступний пункт – приймально-діагностичне відділення на 25 ліжок, де беруть аналізи для додаткових обстежень, стабілізують стан, визначають необхідне лікування. А вже далі, відповідно до стану, хворого скеровують в реанімаційне відділення, яке на 9 ліжок, чи інтенсивного нагляду, на 25-30 ліжок для важких хворих, чи у відділення терапії, в якому 70-80 пацієнтів.

«Мене найбільше вразило, коли приїхав, що в одному відділенні може перебувати дуже багато пацієнтів, які хворіють на одну і ту ж саму хворобу, мають практично однакові прояви. Тобто, з дихальною недостатністю, що всі вимагають кисневу терапію. У шпиталях, де я був і працюю, не зустрічав так багато однотипних пацієнтів одночасно. Звісно, забезпечення у лікарні в рази краще, аніж в українських. В Італії дуже багато одноразових матеріалів. Можна частіше змінювати засоби індивідуального захисту. Коли ми приїхали, то їх було достатньо. Щодо апаратури, то щось такого надзвичайного, чого б я не бачив, не було. Адже я працюю у Львові у лікарні, яка достатньо прогресивна і непогано забезпечена обладнанням. Тому не можу говорити, що все в нас так погано.

У них потужно розвинуті всі види респіраторної підтримки, широко використовуються CPAP-шоломи з подачею кисню. Коли пацієнт потрапляв у реанімаційне відділення, то його, як правило, там переводили на штучну вентиляцію легень.

У лікарні, де ми працювали, лежали пацієнти, як правило, похилого віку із супутніми захворюваннями. Ми розпитували у лікарів про молодих людей і дітей, то вони нам казали, що таких не було. Хіба з вираженими супутніми хворобами, як ниркова недостатність, хронічні проблеми з серцем, тільки у таких молодих пацієнтів може бути тяжкий перебіг коронавірусної інфекції. Інші випадки проходять легко, не вимагають стаціонарного лікування», – каже Роман Собко.

За словами лікаря, при лікуванні хворих із коронавірусом італійці використовують протималярійні, антиретровірусні препарати, імунобіологічну терапію, гепарин. Однак використовують терапію з огляду на стан пацієнта і його супутні хвороби.

Досвід Італії знадобиться Україні – Собко

Сьогодні українські медики лікують коронавірус за протоколами МОЗ, в якому врахований міжнародний досвід лікування COVІD-19. Роман Собко пропонує МОЗ врахувати і італійський досвід.

«У лікарнях, де ми перебували, практично всі пацієнти отримували лікувальні дози низькомолекулярних гепаринів. Оскільки в них є порушення згортання функції крові і ці препарати є доволі необхідні, і їх вартувало би дещо розширити. Важливо врахувати питання респіраторної підтримки, щоб не лише говорити про апарати штучної вентиляції легень, але й обговорити питання неінвазивної вентиляції легень, такої, як високопотокова назальна оксигенація, використання CPAP-шоломів. Ці шоломи не передбачають використання апаратів штучної вентиляції, а просто є під’єднанні до кисню, при цьому допомагають хворому дихати завдяки тиску, який в них створюється. Можливо, зараз, коли вже якась кількість апаратів штучної вентиляції вже закуплено, варто більші кошти скерувати на якісні засоби захисту для персоналу, аніж на закупівлю апарату штучної вентиляції легень, що є дуже дорогим задоволенням. Є багато видів респіраторної підтримки ще до переведення пацієнта на апарат штучного дихання. Також вартувало б звернути увагу і на харчування пацієнтів, бо є високі ризики при пероральному харчуванні, маючи на увазі, коли вони отримують той чи інший різновид респіраторної підтримки», – такі рекомендації виокремив Роман Собко на спеціальному вебінарі після досвіду, здобутого в Італії.

Поїздка в Італію для лікаря була важливою місією, бо принесла користь обом сторонам: допомогли і підтримали італійських медиків і пацієнтів, а також привезли нові практичні знання в Україну.

Лікар на Донбасі прооперував понад 500 бійців

Не залишатись осторонь у важкі моменти в житті країни чи людей для львівського лікаря є його життєвою позицією. Він працює у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі, де щодня разом із колегами бореться за життя маленьких пацієнтів із онкологією, відстежує нові дослідження, стажується за кордоном, шукає спонсорську допомогу, ліки, обладнання, все для того, говорить він, щоб якість медицини в Україні була не гіршою від європейської. Змиритись зі смертю хворої дитини чи звикнути до її страждань, каже лікар, неможливо.

Як і не міг лікар всидіти вдома і змиритись із тим, що у 2014 році почалась війна на Донбасі, що гинули і були поранені стільки українських бійців. Влітку зголосився для роботи у польовому госпіталі і вже восени 2014-го разом із братом Андрієм рятував воїнів. У Селидівську лікарню Донецької області привозили найважче поранених бійців із передової, рятував «кіборгів» Донецького аеропорту. Понад 500 операцій провели з братом у Селидівському шпиталі. Авдіївка, Курахове, Водяне, Опитне – у цих місцях теж рятував військовослужбовців. Запам’яталось багато моментів, багато страждань, переливав пораненому свою кров, бо інакше не було виходу, щоб врятувати життя людини. Але згадує про пережите не вельми охоче. Бо надто важкі ці спогади. Для нього було честю лікувати поранених. Роман Собко – капітан медичної служби Збройних сил України, відзначений державними нагородами.

«На твою країну нападає ворог – і ти мусиш обороняти її. Приходить пандемія і хтось мусить лікувати свій народ, допомогти йому. У цьому я не бачу нічого надзвичайного. Для мене це загальноприйняті речі. Багато є таких людей, як я, і немає у цьому нічого надзвичайного. Можливо, я мав якусь більшу можливість у житті чи мені більше повезло, що я міг поїхати», – говорить Роман Собко.

Що зрозумів для себе, рятуючи бійців на Донбасі, рятуючи пацієнтів із онкологією, допомагаючи пацієнтам і медикам в Італії? На це запитання відповів:

«Я зрозумів, що ми – гідна та сильна духом нація, з серйозним потенціалом змінювати світ на краще. На сході я познайомився з багатьма патріотами, які жертвували своїм життям заради своєї держави. Я пишаюся знайомством з ними – військовими та лікарями 66-го госпіталю. Пишаюся нашою дружбою.

Лікуючи пацієнтів вдома та в Італії, я зрозумів, що професія лікаря не має кордонів. Все у нас буде добре, головне – не боятися, а добре робити свою роботу. «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну!», – сказав колись Андрей Шептицький. Ми дамо раду з проблемами на сході країни і з пандемією, яка суне з Заходу», – каже лікар зі Львова Роман Собко.