Криза – це завжди вікно можливостей, яким лише треба вміти скористатися, констатує «Український тиждень». І це вікно прочинене для всіх: носіїв влади, патріотів, реваншистів та громадян без ідентичності й сталих поглядів. Кому більше пощастить – невідомо.
Тижневик пише, що сьогоднішня українська влада – досить неоднорідна субстанція. «Ще донедавна її навіть складно було назвати апаратом насильства – таким комічним видавався весь цей балаган на самокатах та електрокарах. Та віднедавна багато що змінилось. У повітрі запахло реваншем», – зауважує автор статті Роман Малко. І цей реванш ретельно готувався впродовж років, COVID-19 лише пришвидшив цей процес. «І те, що сьогодні доводиться спостерігати, – уже ретельно зважені, сплановані та погоджені кроки, а не хаотична істерика. Ті, кого відсунули від корита 2014-го й хто за логікою мав би зникнути з виднокраю, повернулися», – йдеться у статті.
«Мова не про секту Медведчука, – зазначає автор. – У бій цього разу пішли не тільки «старики», чий потенціал серйозно схуд, що довели останні парламентські вибори. Під вивіскою молодих і перспективних прорвалися їхні «отприски».
Дописувач стверджує, що використовуючи суперечності в діях своїх противників, діти та внуки всіх цих секретарів парткомів, червоних директорів, офіцерів КГБ, спочатку допомогли союзникам-олігархам помножити їх на нуль. Далі під прикриттям кіношного бренду «Слуг народу», руками інших, дорвалися до влади. І вже спокійно дочекавшись сприятливої ситуації, коли лідер ослаб та втратив запал, тихою сапою почали повертати своє. Проникли в силові структури й президентський офіс, пише Роман Малко.
«Ці хлопці й дівчата наразі зуміли найкраще просунутися в прочинене COVID-19 вікно можливостей, але в них є суттєва проблема: вони все-таки заручники того, хто привів їх до влади», – наголошує автор статті «Вікно можливостей навстіж».
Притаманний шостому президентові України пацифізм виливається зокрема й у своєрідне ставлення до підпорядкованого йому війська. Як пише «Український тиждень», війна поступово зникає із заголовків, зведення про ООС перестали бути новиною дня. «Слуги народу» впевнено заповнюють інформаційний простір собою, майже щодня генеруючи скандали й опісля виправдовуючись за них.
Однак, як зазначає далі тижневик, усупереч бажанню гаранта бої тривають, а кількість загиблих не зменшується й навіть навпаки – іноді перевищує показники минулих років. У районах, де відбулося розведення військ, про перемир’я не йдеться: там тривають обстріли, про що повідомляє навіть ОБСЄ.
Натомість сам президент зосередився на приємнішому для нього питанні: звільненні заручників. Це має позитивний вигляд і не викликає багато докорів, хоча з кожним новим обміном з’являється дедалі більше питань щодо того, кого й на кого обмінюють, наголошує автор статті Юрій Лапаєв.
Він вважає, що Збройні сили поки що удар тримають, але не відомо, на скільки вистачить їхнього запасу міцності. Інша частина силового блоку України, Служба безпеки, має неоднозначні результати. З одного боку, СБУ, крім основних завдань, активно долучилася до загальнодержавної боротьби з пандемією. «Водночас до Служби на керівні посади призначають офіцерів із доволі сумнівною репутацією, реформування СБУ також пригальмовує», – стверджує автор. Він зазначає, що «єдина структура, яка почувається цілком комфортно, – це МВС. Відомство Арсена Авакова й без пандемії потихеньку перетягувало ковдру на себе, а з оголошенням карантину взагалі отримало майже карт-бланш».
У сучасній історії України вже був етап, коли СБУ використовували як інструмент фінансового тиску й репресій, МВС перетворилася на «державу в державі», а Збройні сили вбивали недофінансуванням і невдалими реформами. Чи повториться ця ситуація повністю й до кінця – дізнаємося найближчим часом, зазначає дописувач.
Про те, як олігархічне протистояння в енергетиці завдає шкоди і галузі, і економіці України, розповідає дописувач «Українського тижня» Олександр Крамар.
Українська енергетика переживає кризу, яка супроводжується зупинкою дедалі більшої кількості блоків ТЕС, накопиченням невикористаного вугілля внутрішнього видобутку на складах, а отже, і зупинкою видобутку палива. Ці проблеми зумовлені як об’єктивними чинниками – теплішою від звичайної зими 2019–2020 років, яка вдарила по цінах на всі енергоресурси, так і рукотворними проблемами, що їх цілком можна вирішити за умови ефективної державної енергетичної політики та подолання монополізму.
Півроку тому, коли монобільшість «Слуги народу» в інтересах підприємств своїх ключових спонсорів – Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука – розпочала наступ на монопольні позиції ДТЕК Ахметова через відкриття всіх шлюзів для нарощування імпорту, тижневик уже звертав увагу, що у війні двох олігархів за ринок електроенергії знову програє Україна. «На жаль, прогнози підтвердилися, і ситуація в українській енергетиці різко погіршилася», – зазначає дописувач.
Однак, на його думку, зараз усе може повторитися дзеркально. Скориставшись змінами в балансі сил в оточенні Зеленського, Ахметов намагається перейти в атаку та відігратися за торішні втрати позицій. Конкретніше йдеться в матеріалі «Без державного підходу».
На тлі затяжних боїв Ігоря Коломойського з державою Україна Рінат Ахметов стає головним олігархом за нинішньої влади, стверджує тижневик «Новое время».
Видання пише, що коли Володимир Зеленський переміг на президентських виборах, аналітики знову обережно заговорили, що золоті дні Ахметова залишилися позаду. Скандальна формула «Роттердам+» стала притчею во язицех, головний борець проти неї – Андрій Герус – отримав мандат депутата від «Слуги народу». Та й самого Зеленського пов’язували не з донецьким, а з дніпровським мільярдером – Ігорем Коломойським.
Але боротьба за«ПриватБанк» тимчасово розвела президента і його колишнього роботодавця в різні кути української політичної сцени.
А АМКУ тим часом знову зацікавився активами Ахметова – цього разу монопольним становищем ДТЕК на Бурштинському енергоострові. Але, як і за Порошенка, історія нічим не закінчилася, зазначає тижневик.
Утім, нова влада стала проявляти ознаки обережної прихильності до найбагатшого українця. Більше про причини прихильності та основні бізнес-активи Ріната Ахметова у різних галузях йдеться в публікаціях «Президенти змінюються, Рінат залишається» та «Великий гаманець».
Про інтереси в бізнесі і політиці Ігоря Коломойського, і те, як олігарх хоче поповнити свої статки, зокрема, повернути «ПриватБанк», і як він прагне переграти всіх, розповідає «Дзеркало тижня». Авторка статті Юлія Самаєва описує ймовірний сценарій того, що станеться впродовж наступних днів, виходячи з найгірших очікувань і опираючись на інформацію, яка є в редакції. Заголовок статті – «Великий куш у Верховному суді».
