Газета «День» коментує намір повернути в українську владу експрезидента Грузії Михеїла Саакашвілі. Видання пише, що Володимир Зеленський і його команда звикли орієнтуватися на піар-ходи, але, схоже, помилки Петра Порошенка і попередників нічого не навчили.
Газетярі нагадують, що перебуваючи на державній посаді, Саакашвілі фактично виконував роль «тарана» у внутрішньокланових бізнесових та політичних розборках, виступаючи, то проти тодішнього прем’єра Арсенія Яценюка, то проти Геннадія Корбана, то проти міністра внутрішніх справ Арсена Авакова... на боці їхніх опонентів і противників. Потім настала черга і Порошенка, якого Саакашвілі звинуватив у тому, що він особисто підтримує корупційні клани в Одеській області, йдеться у статті.
Ну а далі, після того, як «актор» відіграв свою роль, він виявився непотрібним вже і самому Порошенкові, зазначає газета. І почався наступний етап шоу із порушенням кримінальних справ проти Саакашвілі, його затриманням, біганиною по дахах будинків, «міхомайданом», виїздом за кордон, епопеєю із поверненням і перетином державного кордону... Словом, ганебна картинка на весь світ (як мінімум), і «вишенька на торті» – Порошенко за одну ніч забирає у Саакашвілі українське громадянство. А далі експрезидент Грузії вже був змушений пересидіти правління п’ятого президента за кордоном.
З приходом нової влади, Саакашвілі повертається в Україну. І ось через майже рік його послуги знову знадобилися. Видання пише, що чинна українська влада не проти наступити на старі граблі. Про наслідки йдеться в статті «Знов за рибу гроші?!. або Про ігнорування інституційних правил».
Як пише газета «Україна молода», за даними поінформованих джерел, президент Володимир Зеленський неодноразово був готовий піти у відставку.
Але кожен раз його оточення ставало кам’яним муром на цьому визвольному для успішного сатирика й артиста шляху.
Отак і довелось Зеленському домучитись аж до цілого року перебування на посаді Василя Голобородька, тобто президента, зазначає видання. Журналістка Тетяна Пархомчук пише, що президенту так і не вдалося пригальмувати бульдозерні олігархічні процеси – протиборчі бізнесові сторони викотились із правового поля, а це загрожує призвести до невідворотності в кореневих економічних взаємодіях.
Реформи ще до карантину провалені – економіка в глибокому піке. Бізнес, виробництво «карантиннозупинено», зате ломбарди й обмінники працюють.
У правовому відношенні суспільству проїхали розпеченою праскою по найчутливіших місцях – кримінальні провадження проти активістів і патріотів. Чого варте лише останнє – проти журналістки, активістки Майдану, колишньої депутатки Тетяни Чорновол?
Чекати якихось рятівних сценаріїв Кремля уже не доведеться, констатує авторка статті. Епідемія обнулила всі досягнення двох десятиліть перебування при владі Путіна. Нафта знову коштує копійки. Глобальна економічна криза видаляє, за визначенням Джона Маккейна, «бензоколонку, котра намагається видати себе за країну».
«Відтак подешевшав і сам диктатор Путін. Його пропагандистська машина вже стає задорогим задоволенням, тому йому незабаром буде не до загарбницько-ідеологічних маніпуляцій зі світом», – наголошує авторка. Відтак в Україні почнуть зникати проросійські партії, проросійські телевізійні канали, пропагандисти з соціальних мереж. Про те, що в такій ситуації варто робити Зеленському, йдеться в матеріалі «України молодої».
Про те, чи здатне громадянське суспільство в Україні зорганізуватися для представлення і відстоювання своїх інтересів, досліджувала газета «День». Видання пише, що активізація волонтерства в Україні (допомога медикам під час коронавірусу, допомога селянам, які постраждали від лісових пожеж) змушує по-новому звернутися до цієї теми. З одного боку, волонтерський рух в Україні дедалі більше набуває системного характеру. А з іншого, за ці роки в Україні утворився паралельний рух, який імітує самоорганізацію і громадянську активність, використовуючи це як механізм і трамплін для потрапляння у владу. Яскравий приклад – так звані «грантоїди», які знаходяться під крилом міжнародних донорів.
Показово, що перша категорія активістів (ті, що справжні), не дивлячись на реальну роботу, не мають великого бажання займатися політикою.
Тобто, попри активність громадян в різних сферах життя країни, фактично відбувається самоізоляція громадянського суспільства від політичного життя. Відтак у автора статті Івана Капсамуна виникає питання: чи не звідти в Україні таке нікчемне урядування? І взагалі – чи є підстави пишатися громадянським суспільством, якщо воно поки не здатне зорганізуватися для політичного представлення і відстоювання своїх інтересів? Виходить, що є багато активістів, але більшість звикла обходитися без держави, хоча вирішити такі проблеми, наприклад, як з повітрям, водою, землею, пожежами... без правильного урядування нереально, наголошує автор публікації «Політична самоізоляція...»
