Роберт Коалсон
Сергій Медведєв
Коли у 1970 році виповнилося 100 років з дня народження Володимира Леніна, Радянський Союз зробив усе можливе, щоб відзначити цю подію. Друкувалися ювілейні почтові марки, карбувалися монети, створювалися медалі. У музеї Леніна в Ульяновську, де він народився та ріс, відкрили нове величезне відділення. У Курганській області висадили широкий гай дерев у формі напису «Леніну 100 років» – живий пам'ятник, який можна побачити через 50 років з космосу.
Два роки підготовки країни та й усього радянського блоку завершилися виступом генерального секретаря Леоніда Брежнєва під час зустрічі Комуністичної партії в Кремлі. Голова президії Верховної Ради СРСР Микола Підгорний розпочав захід, сказавши: «Те, що робив протягом свого світлого життя Володимир Ілліч Ленін, – це, товариші, не на сто років, це на віки та тисячоліття».
Однак, у теперішню річницю Леніна, 22 квітня, створеної ним країни більше не існує, а її держава-спадкоємиця Росія очевидно не зацікавлена у тому, щоб відзначити 150 років з дня його народження. Навіть до спалаху пандемії коронавірусу, здавалося, що лише найзатятіші комуністи, які лишилися в Росії, пам'ятали про річницю. У порівнянні з минулим, тиша здається приголомшливою.
Ті, хто більше симпатизують радянському минулому, продовжують боготворити або, принаймні, зберігати та всіляко повторювати алгоритми СталінаКостянтин Морозов
Нині у Росії за президента Володимира Путіна пам'ять Леніна застрягла між тим, що, на думку аналітиків, є двома основними ідеологічними течіями панівної еліти: возвеличення радянського диктатора Йосипа Сталіна, якого Ленін називав «занадто грубим» у своєму останньому політичному заповіті, закликаючи зняти Сталіна з посади генерального секретаря, та ностальгія за дорадянським минулим царської Росії, яке Ленін зневажав і намагався знищити.
«Ті, хто більше симпатизують радянському минулому, продовжують боготворити або, принаймні, зберігати та всіляко повторювати алгоритми Сталіна, він їм ближче», – сказав історик та професор Московської вищої школи соціальних та економічних наук Костянтин Морозов. – Ця частина еліти підтримує все радянське і, звичайно ж, Леніна, який видніється за спиною Сталіна».
«Інша частина еліти намагається пов'язувати себе з царською, імперською Росією», – розповів Морозов Радіо Свобода.
Коли російське державне телебачення провело у 2008 році конкурс «Ім'я Росії», щоб визначити, кого росіяни вважають найзнаменитішою особистістю в російській історії, Ленін фінішував шостим, відставши від Сталіна та покійного царського прем'єр-міністра Петра Столипіна.
Час від часу Путін показував обидві ці сучасні тенденції, завзято вихваляючи Сталіна як «ефективного менеджера», а у 2016 році сказавши, що Ленін «заклав атомну бомбу під будівлю, яка називається Росія, що потім і вибухнула».
За словами Морозова, Леніним зараз нехтують з тієї ж причини, чому 100 річниця більшовицького перевороту 1917 року, яким керував Ленін, пройшла три роки тому «без фанфар та помпезності».
Для Путіна, який придушував інакодумство понад 20 років як президент або прем'єр-міністр та неодноразово казав, що стабільність має вирішальне значення, проблема з Леніним полягає у тому, що він був революціонером.
Згадуючи про більшовицьку революцію у своєму щорічному зверненні до народу наприкінці 2016 року, Путін сказав, що державні перевороти неминуче призводять до «гибелі людей, жертв, економічного спаду та страждань».
«Ріки крові»
Образ Леніна також постраждав в результаті «архівної революції», яка відбулася за декілька років до та після розпаду Радянського Союзу у 1991 році, сказав історик Микита Соколов, голова ради Вільного історичного товариства.
«Починаючи з перебудови, про Леніна все опублікували», – сказав Соколов, посилаючись на реформи, проведені останнім радянським лідером Михайлом Горбачовим. – Він був без сумніву злочинцем. Було задокументовано та доведено, що на його совісті величезні ріки крові».
«Але архіви КДБ та особливі документи Центрального комітету, де є все про Сталіна, досі закриті», – додає Соколов. – Історики продовжують сперечатися, чи підписував він катинські протоколи, чи ні. Тож ще і через це відрізняється ставлення до цих двох постатей».
Навіть після розпаду Радянського Союзу він був своєрідним дружнім зомбі, покійним дідусем СоюзуТомас Мартін
Ефект від відкриття архівів був підкріплений також фактом, що протягом останніх десятиліть Ленін, який помер у 1924 році, перетворився в радянську «ікону поп-культури», сказав німецький письменник Томас Мартін.
«Навіть після розпаду Радянського Союзу він був своєрідним дружнім зомбі, покійним дідусем Союзу, і все ця метушня з мавзолеєм – це доля, яка не спіткала Сталіна після його смерті», – сказав Мартін для Радіо Свобода.
Орієнтований на Захід інтернаціоналістський світогляд Леніна також суперечить поглядам, які панують зараз у Росії. Було б недоречно, якби влада, яка бореться з «кольоровими революціями», де б вони не відбувалися, занадто високо цінила репутацію людини, яка в цілому підтримувала національне самовизначення та передбачала світову революцію.
«Повністю безпринципний»
Однак історик Морозов бачить глибше значення антипатії уряду Путіна щодо Леніна. Він стверджує, що Ленін був опортуністом, який ніколи не дотримувався послідовного політичного бачення, а замість цього постійно маневрував, щоб збільшити свою владу.
Головне в ленінізмі, що зберігається до сих пір – це неповага до власних народівКостянтин Морозов
«З цієї точки зору, головне в ленінізмі, що зберігається до сих пір – це неповага до власних народів та бажання бачити себе як суб'єкт історії. Не народ, не суспільство як суб'єкт історії, а себе. У цьому немає нічого нового – це поширена в історії авторитарність, відчуженість від народу та сприйняття народу як глини, матеріалу для своєї творчості. У цьому сенсі від ленінізму потрібно позбуватися».
Путін, називаючи себе «ваш покірний слуга» та заявляючи, що в першу чергу думає про інтереси громадян Росії, висловив зауваження щодо демографії та інших питань, що змусило критиків сказати, що він вважає людей засобом для досягнення цілей.
Ленін «був повністю безпринципним», сказав Соколов. «Цинічний, абсолютний політикан, опортуніст, для якого не існувало жодних принципів. Він був готовий виправдати будь-які дії, якщо вони були корисні в цю хвилину».
Він був принциповим прихильником насилля як способу розв'язання будь-яких проблемМикола Соколов
У Леніна, стверджує історик, була лише одна послідовна позиція.
«Він був принциповим прихильником насилля як способу розв'язання будь-яких проблем», – сказав Соколов. – Ми бачимо це абсолютно на всіх етапах його шляху, починаючи з найпершого, який я вивчав, коли писав дисертацію про голод 1891 року. 20-річний Ленін рішуче самотужки постав проти благодійної допомоги голодним селянам та зруйнував роботу самарського благодійного комітету, стверджуючи, що не потрібно нікому полегшувати життя, навпаки, потрібно, щоб всі озвіріли, та почалося жахливе насильство».
«Точно те ж саме ми побачимо пізніше під час розпуску Установних зборів та запровадження Червоного терору», – сказав він, посилаючись на дві ключові події раннього постреволюційного періоду, коли більшовики насильно розігнали орган, створений для написання нової конституції для Росії, та ухвалили політику насилля, репресій та терору під час громадянської війни 1918-1922 років.
Оригінал матеріалу – на англомовному сайті Радіо Свобода
