«Розпочалася підготовка до нового політичного сезону – дочасні вибори на найвищих щаблях усе чіткіше проглядаються в усіх відкритих і прихованих процесах», – стверджує газета «Україна молода».
«Уже зрозуміло, що Зеленський і його команда провалились», – зазначає політолог Сергій Гайдай. За його словами, «необхідно створювати нову політичну силу, яка б боролась за лояльність людей, виходила в інформаційний простір і заявляла: на відміну від Зеленського, ми знаємо, що робити й у нас є політична воля це зробити».
Журналіст газети Тетяна Пархомчук зауважує, що серед 254 народних депутатів «Слуг народу» є близько 70, котрим важлива репутація і вони розуміють, що той шлях, яким іде країна – дорога в нікуди. Вони відкрито виступили проти Мінських угод, а тепер їх турбує, що уряд, за котрий вони проголосували, може бути корупційним, йдеться у статті.
Це чимала сила і з нею доведеться рахуватися, однак усе вказує на те, що Зеленський не «перетравить» цю частину депутатів, бо він, як кожен актор, звик, що його люблять, зазначає автор публікації.
Журналістка вважає, що президент буде самоусуватись від ухвалення якогось рішення доти, доки значна частина оточення – далекого й близького – не почне вимагати від нього певного рішучого кроку. І оскільки, на думку політологів, Володимир Зеленський боїться самостійних людей, то в нього буде лише один вихід – розпустити парламент, а це означає чергове оновлення влади.
Про те, які ж політичні центри тяжінь вимальовуються в Україні останнім часом, йдеться в статті «Тотальний провал Зе-команди: Україна опинилась на порозі великого політичного виверження».
Очікуваний десятиліттями Закон про землю, який нещодавно ухвалила Верховна Рада, вийшов половинчастим і напрочуд компромісним, стверджує «Україна молода». Відтак, сьогодні цей документ критикують як прихильники вільного продажу сільськогосподарської землі, так і його супротивники...
Адже, з одного боку, надмірні обмеження, як вважають експерти видання, не дозволять залучити до країни великий капітал, а з іншого – через розмитість норм прогнозують проблеми для дрібних фермерів, приватних землевласників, а також для соціальної інфраструктури сіл.
Головною відмінністю ухваленого закону від попередніх його проєктів вважають граничний обсяг земельної ділянки, яку можна продавати в одні руки. Газета нагадує, що раніше планували продавати десять тисяч гектарів. Але, зіткнувшись із протестами аграріїв, радикально зменшили цю цифру – до ста гектарів.
Утім, навіть таке зменшення, як вважають супротивники вільного ринку землі, не гарантує законодавчого захисту селянина від спекулянтів. Наприклад, що землю у селян на початку відкриття ринку почнуть скуповувати грошовиті люди для її перепродажу. І робити це можуть як ті ж самі росіяни – через підставних осіб, так і місцеві багатії.
«Реформи не буде. Те, що було проголосовано у Верховній Раді, – не реформа зовсім. На жаль, президент і його партія методично кастрували земельну реформу останні півроку, роблячи її все менш і менш ефективною», – стверджує інвестиційний банкір Сергій Фурса.
Він вважає, що останні правки вихолостили всю економічну суть із цієї реформи. Вона не дасть ніякого економічного ефекту. Ні на макрорівні, ні на мікрорівні. «Через останні правки, які дозволяють купувати землю до 2024 року тільки фізичним особам і тільки по 100 гектарів у руки, попиту на землю не буде», наголосив експерт. Відтак, на його думку, не буде і зростання ціни. При цьому жорсткі обмеження в корумпованій країні призведуть до зростання корупції і схем. На цьому наголошується в статті «Небезпечний компроміс: які загрози несе ухвалений варіант закону про землю».
Роздуми до 150-річчя від дня народження Володимира Леніна пропонує дописувач газети «День» Ігор Синдюков. Він вважає, що Ленін був блискучим публіцистом. Але читати його статті треба з потужним історико-ідеологічним «фільтром». Це повною мірою стосується і дописів, присвячених Україні. Лише один приклад: коли 1917 року Ульянов вів більшовицьку партію до влади, то публікував десятки публіцистичних творів, де нещадно таврував стару царську «тюрму народів», відстоював «право на самовизначення» для пригноблених народів України, Фінляндії, Польщі. Проте, здобувши владу, Ленін нещадно придушив національно-визвольні змагання в Україні. З Польщею і Фінляндією («чинник» Пілсудського й Маннергейма) таке не пройшло...
Якими б не були оцінки зробленого Леніним – очевидно одне: його спадщина є надбанням минулого, але вона здатна знову з’явитися на історичному обрії, іншою за формою, але схожою за змістом, наголошує автор. Десятка мільйонів людей, що їх вождь приніс у жертву своїй доктрині світлого майбутнього трудового народу, аж ніяк не легше від того, що ця рідкісна талановита людина була особисто скромною й хотіла влади не для себе, а лише для втілення ідеї, в яку фанатично вірила. Ленін, всупереч відомим словам Горького, любив ідею, а не людей. Тому і був великим інквізитором, наголошує автор статті «Великий інквізитор і трагедія віри».
