Монастириський район на Тернопільщині: велика кількість інфікованих на коронавірус і низька смертність

На 15 квітня з 287 інфікованих на коронавірус у Тернопільській області 154 – мешканці Монастириського району. Зокрема, COVID-19 підтверджений у 42 медичних працівників району. Попри високий рівень інфікованості, тут найнижчий відсоток смертності від коронавірусу – 1,4% , у порівнянні в Україні – 3%. З чим це пов’язують фахівці? Чи достатньо у місцевому шпиталі Монастириськ ліків, засобів індивідуального захисту? Чи дають собі раду медики і як їм вдається стабілізувати стан хворих?

Про це Радіо Свобода розпитало керівника штабу з протидії коронавірусу у Монастириському районі, заступника голови Монастириської районної адміністрації Павла Дроня.

– Пане Дронь, 154 особи, це статистика на 15 квітня, з підтвердженим коронавірусом. Скільки шпиталізовано людей і яку вікову категорію охопив COVID-19?

– У районі обстежено 807 людей. У районну лікарню шпиталізовано з позитивним результатом 30 осіб, а ще 3 – у Тернопільській обласній лікарні. З інфікованих уже 12 людей одужали, у тому числі 3 лікарів і 7 медсестер. А загалом із підтвердженим коронавірусом 11 лікарів і 31 медсестра нашого району. Вірус «шукав» пацієнтів старшого віку, але охопив від 4 років і до пенсійного віку людей. 7 дітей із підтвердженим діагнозом. Є випадки, що хворіє у родині дідусь, бабуся і онук, молода жінка і троє її дітей.

– За весь час епідемії померли 2 мешканці Монастириського району – 68-річний чоловік у Тернопільській лікарні, а 83-річна жінка – у шпиталі Монастириськ. Чим ви поясните нижчий рівень смертності у районі? Адже не було на початку ані засобів захисту, ані ліків, ані не було обладнання? Тобто, на початку було дуже погане забезпечення лікарні. Ба більше, залишилось менше медперсоналу.

– Якщо відкинути емоції і аналізувати цифри, то Монастириський район охоплений коронавірусом найбільше серед усіх районів України. Смертність складає 1,4% серед інфікованих. Це найменший відсоток летальності і, можна сказати, це навіть феноменально. Ми прогнозуємо, що число хворих буде зростати, бо багато хто не обстежений. Дуже хочу, щоб взагалі не було більше летальних випадків. На початку епідемії, коли число хворих ставало більшим, нам усе було потрібне, але ми швидко мобілізувались, налагодили постачання, яке могли знайти, долучились волонтери, спонсори, знайшли варіанти забезпечення обладнанням. Зараз ми маємо для медперсоналу засоби індивідуального захисту на 2 тижні, ліки.

Медичний персонал від початку був дуже вражений коронавірусом і залишилося у шпиталі до 10 лікарів, які працювали з шпиталізованими. Медики були дещо перелякані, коли не було засобів захисту. Тим не менше вдалося подолати паніку і ми старалися вселяти у людей віру. Просили людей самоізолюватись, працювати собі коло хати, але не контактувати поміж собою. Зараз близько 100 осіб на ізоляції. У них немає температури, кашлю, задишки і вони вдома під наглядом сімейних лікарів. Але велика заслуга наших лікарів. У нас багато молодих фахівців і вони шукали, читали статті про різні підходи до лікування, контактували зі своїми знайомими лікарями в Україні і за кордоном, радились. Їм вдається виводити хворих із важкого стану у задовільний, а тепер вже легка форма захворювання в окремих пацієнтів. До молодих лікарів дослуховуються старші. Вони замінюють на роботі старших медиків. Важливо те, що вдалося налагодити співпрацю з усіма людьми, які допомагають.

А ще не заважає ані Міністерство охорони здоров’я, ані головний санітарний лікар України, який навіть не приїхав у район і це добре, що він не заважає нам працювати. Багато у цій ситуації зіграли об’єднавчі фактори. Ще мріємо, щоб добудувати нову лікарню, яка на 70% готова, стоїть перед 90-ми роками. Ми сподіваємося, що звернуть на це увагу, оскільки така висока інфікованість у районі, що нам виділять кошти на завершення будівництва. Ми б хотіли у Монастириськах створити госпітальний округ у рамках медичної реформи, щоб ми були дійсно забезпеченні. Бо зараз лікарня розкинута по різних корпусах.

– Чи дають собі раду медичні працівники у такій кількості, яка є? Чи не потребуєте допомоги з інших районів?

– Загалом медичний персонал, а це лікарі, фельдшери, медсестри, сімейні лікарі, у районі 242 особи, з них 42 – інфіковані.Нам достатньо при такій кількості пацієнтів персоналу, щоб надавати на такому рівні допомогу . Але якщо число хворих зростатиме у кілька разів, то потрібна буде допомога з інших лікарень.

– Ви прогнозуєте зростання числа хворих. Це можна побачити і по щоденних цифрах. Попереду Великодні свята. Чи дисципліновані мешканці, чи навчились жити у карантині? Чи не станеться спалаху захворюваності, коли люди почнуть ходити у гості?

– У Монастириський район з-за кордону з заробітків повернулись понад 300 осіб. Є такі, що свідомо залишились там, навіть, втративши працю. Бо померли старші люди, за якими вони доглядали. Є кілька інфікованих, які приїхали з Франції. Однак, в основному, люди, які повернулись і повертаються, дотримуються самоізоляції. Їхні сусіди дуже пильнують за цим, бо розуміють, що це для них може бути небезпека.Є такий внутрішній контроль сусіда за сусідом. Думаю, що з тими профілактичними заходами, які ми провели, люди не порушуватимуть карантин, не ходитимуть у гості. Адже розуміють, чим це може закінчитись.

Щодо посвячення пасок буде по-різному: хтось вийде за власні ворота і винесе кошик, а отець на машині освятить, інший варіант – біля каплички, яких є багато у нас, збиратиметься по 10 осіб, на віддалі отець освятить паски. Прийдуть на церковне подвір’я, але заходитимуть по 10, теж дистанція. Ми всіх просимо на богослужіння на Великдень залишатись удома, буде онлайн трансляція. У храм ніхто не зайде.

– Як епідемія коронавірусу, цей час карантину, така велика кількість хворих у районі, коли вони опинились у певній ізоляції, змінила мешканців Монастирищини?

– Ситуація оголила почуття. В окремих людей – низькі, в інших додала величі в їхній поведінці, коли люди хотіли залишитися невідомими і самі пропонували свою допомогу. Люди допомагають і це дуже викликає зворушливі почуття. Але були і прикрі випадки.Зокрема, щодо поховання. Коли до лікаря подзвонив син жертви, який мешкає в іншому місті і питає, як будуть маму хоронити, бо він боїться приїхати. Лікар перепросив, що немає часу на розмови, бо якраз тіло його мами кладуть у домовину. Поховали людину працівники зі штабу і територіальної громади. Стараємось так налагодити роботу, щоб не сіяти паніки.

– Чи відомо вже, як почався цей ланцюг інфікованих людей у районі? Бо мовилось про те, що хтось із заробітчан повернувся і не самоізолювався, що було багато людей у селі на похороні і пішло зараження.

– Є кілька джерел, як все почалось і поширилось.Можливо,що з-за кордону привезли і ще до похорону людина спілкувалась з багатьма і ті, з ким контактувала, прийшли на похорон. Тут важко дослідити і найти, але це вже не має значення, бо контактували з інфікованими багато людей. Проблема, що у нас немає лабораторії для проведення тестів ПЛР. Ми веземо взяті проби у людей за 90 км у Тернопіль. Туди всі звозять, це одна на всю область лабораторія, яка завалена роботою і затягуються у часі результати. Добре, якби була якась переносна лабораторія, щоб швидко і більшу кількість людей обстежувати. Ми розуміємо, з чим маємо справу. Паніку подолали і будемо втримувати ситуацію на тому рівні, який зараз зберігається. Попри те, що всі дуже втомлені і виснажені.