Останнім часом багато кажуть і пишуть про те, що після пандемії коронавірусу світ вже не буде таким, яким він був досі, що COVID-19 змінить різні сфери нашого життя. Утім, яких саме змін чекати – про це йдеться набагато менше.
Про те, як пандемії впливають на суспільний розвиток та в яких книжках це описано, Радіо Свобода поговорило з істориком і журналістом Петром Біляном, який робить книжкові огляди на ютуб-каналі «Петро Чтиво».
– Як на мене, такі книги варто читати не під час епідемії, а до того. Було б добре, якби представники нашої політичної еліти читали й мали уявлення, в якому суспільстві та на якій планеті ми живемо, що віруси – це наш давній супутник.
Пандемії, епідемії – це вічні супутники людства. На нашій планеті ми вічно з вірусами співіснуємо. Ба більше, віруси тут живуть давніше за нас
Наприклад, є прекрасна книжка американського біолога і географа Джареда Даймонда «Зброя, мікроби і сталь». Він пише, що пандемії, епідемії – це вічні супутники людства. На нашій планеті ми вічно з вірусами співіснуємо. Ба більше, віруси тут живуть давніше за нас, нам доведеться співіснувати з ними. До речі, він порівнює переваги різних цивілізацій, яким чином європейцям, євразійському континенту вдалося вирватися в технологічному розвитку. І одна з таких причин була, що тут епідеміологічна ситуація була набагато складніша та гірша.
– Наче в Європі клімат більш помірний, ніж в Африці чи Південно-Східній Азії, звідки до нас традиційно залітають такі різновиди вірусів.
Пандемії наштовхнули Європу на те, що вона була вимушена у містах навести порядок: почистити їх, навести лад, підвищити рівень гігієни
– Але європейці змогли до них адаптуватися. Зокрема, пандемії наштовхнули Європу на те, що вона була вимушена у містах навести порядок: почистити їх, навести лад, підвищити рівень гігієни. Окрім того, коли європейці потрапили на Північноамериканський континент, то вони мали імунітет до віспи, на кір хворіли важко, але переносили його. Корінні жителі Америки гинули від кору та віспи. Натомість вони подарували європейцям таку романтичну хворобу поетів ХІХ століття, як сифіліс, до якої в індіанців був імунітет, а європейців вона попервах косила зі страшною силою.
У Фернана Броделя – це французький історик, один зі стовпів французької школи анналів – в першому томі «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм» багато уваги присвячено епідемії чуми у XIV столітті, як вона повпливала на Європу, на Францію.
Для тих, хто вижив, ситуація почала змінюватися на краще. Європа почала більше орієнтуватися на використання техніки, вони почали отримувати більше доходів
Ця книжка виходила доволі давно, а нещодавно вийшла «Ідентичність Франції» також Броделя. Там у другому та третьому томах багато про те, як епідемії та боротьба з ними змінювали Францію. Коли у XIV столітті була епідемія чуми, Франція була дуже густонаселеною країною – і тут до третини населення вимирає. З одного боку, це катастрофа. Але для тих, хто вижив, ситуація почала змінюватися на краще. Європа почала більше орієнтуватися на використання техніки, вони почали отримувати більше доходів. Одна з таких гіпотез, про які пише Бродель, що в XIV столітті стався технологічний ривок – починають розвиватися технології, мореплавство. Відтак уже наприкінці XV століття Європа виривається вперед у порівнянні з близькосхідними країнами.
– Але пошесті були в країнах Азії також. Чому саме в Європі пошесті давали поштовх, а в країнах Азії чи Північної Африки таких поштовхів не було?
– Можливо, це питання сили епідемії, наскільки вона потужна. І, напевно, в тому, що різні суспільства по-різному реагують на різні епідемії.
– У чому була відмінність у суспільствах?
– Різна система організації влади. У тих самих китайців побудована вертикаль. Піднебесна країна, над нею імператор, він забезпечує зв’язок між небом і землею, там вертикаль влади і повний порядок. А в Європі було вже більше свободи. Там вони повинні були прилаштовувати до тих викликів, які ставила їм чума.
– В Європі тоді також були монархи і був імператор Священної Римської імперії.
– Рівень тиску державного апарату на суспільство, який був у Китаї і який був у Європі – несумісні. Це зовсім різні речі.
Приватний бізнес у нас краще адаптується до викликів коронавірусу, ніж наші державні інституції. Державний сектор неначе працює на те, щоби паралізувати всю економіку
Отже, книжки Броделя «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм» та «Ідентичність Франції». Останню нещодавно бачив у книгарнях. Можна замовити через інтернет, все доставляють навіть в умовах кризи. Ми адаптувалися.
Якщо провести певну аналогію з чумою і тими ситуаціями, то приватний бізнес у нас краще адаптується до викликів коронавірусу, ніж наші державні інституції. Приватний сектор забезпечує маски і готовий забезпечувати дистанцію між людьми, він функціонує. А державний сектор неначе працює на те, щоби паралізувати всю економіку, щоб воно стало й стояло.
– А яка відмінність між книгами Даймонда і Броделя?
– Мені більше імпонує Бродель. Даймонда я не дуже люблю, бо він підводить до того, що європейці нічого не зробили самі, а їм все щастило. Бо хороша географія, набір тварин, які навколо жили. І вони цим усім скористалися, а від них нічого не залежало.
Під час епідемії виникає запит реорганізувати суспільство інакше, на більш активну роль держави. Так було завжди і при чумі, і при віспі
Ще один автор, як на мене, важливий у такій ситуації – Питирим Сорокін, відомий американський соціолог російського походження. Він робив активну кар’єру до революції 1917 року в Російській імперії. Потім він розійшовся з більшовиками, і Ленін посадив його на «філософський пароплав» у 1922 році. Так він опинився в США. Там Сорокін зробив велику кар’єру як соціолог і написав книгу «Людина і суспільство в умовах лихих часів» – про вплив війни, революції, голоду, епідемії на інтелект та поведінку людину, а також на соціальну організацію.
Він пише, що під час епідемії виникає запит реорганізувати суспільство інакше, на більш активну роль держави. Так було завжди і при чумі, і при віспі, будь-яких епідемічних захворюваннях держава завжди влазила в це.
– Тут такий парадокс. У нас щойно йшлося про те, що приватний бізнес краще адаптується до нових умов. Проте в умовах пандемії запит на державне втручання більший.
Ленін і більшовики реалізували запит, який був, у дикий і варварський спосіб, через колосальні жертви
– Так, запит є. Сорокін цікаво пише окремо по чумі і про пандемії на території колишньої Російської імперії після громадянської війни 1917–1922 років. Він пише, що запит на те, щоби держава більше регулювала і розподіляла продовольство, справді був. Проте Ленін і більшовики реалізували той запит, який був, у дикий і варварський спосіб, через колосальні жертви. Президент Вудро Вільсон у США також боровся з епідеміями, там також була епідемія «іспанки», як і в Європі. Але там ціною таких колосальних жертв не поборювали епідемії. Там держава теж посилилася, теж обмежили права громадян, але рівень насильства і рівень втручання держави радикально відрізнявся від того, що робили у Росії.
Сорокін наводить цікавий приклад про позитивний вплив епідемій. Вони ставали поштовхом, щоб держава ставала ефективнішою. Так, у Лондоні всередині XVII століття епідемію чуми загасили жорсткими засобами і далі починалися ідеї, як реконструювати місто…
– Здається, сталася Велика лондонська пожежа під час епідемії чуми, і вона неабияк сприяла тому, що ця епідемія згасла.
Це колосальний каталізатор змін, який ставить питання руба: або ти вимушений пристосуватися, реорганізувати життя, або ти помреш
– Але далі вони вирішили, що потрібно зробити місто більш зручним для життя: розширити дороги, прибрати цвинтарі за місто. Коли у них у ХІХ столітті була епідемія холери, то це стало поштовхом організувати нормальну систему водозабору. І у Броделя, і у Даймонда, і у Сорокіна епідемії ставали копняком для суспільства і для влади, що вони повинні адаптуватися до викликів і знайти можливості ставати ефективнішими, і вижити. Це колосальний каталізатор змін, який ставить питання руба: або ти вимушений пристосуватися, реорганізувати життя, або ти помреш і на тому кінець.
– А як людина змінюється за Сорокіним? Чи він пише тільки про суспільні формації?
Ми завжди виживали як людство, попри велику кількість жертв, все-таки знаходили можливість надати допомогу, правильно розподілити ресурси
– Людина дуже активно змінюється. З одного боку, зростає схильність до аморальних вчинків: і грабунки, і бунти, і володіння чужою власністю сприймаються на ура. З іншого боку, є приклади самопожертви, коли під час епідемій люди поводяться благородно, і це допомагає у таких ситуаціях. Не можна сказати однозначно, що зростають лише погані якості у таких екстремальних ситуаціях. Ми завжди виживали як людство, попри велику кількість жертв, все-таки знаходили можливість надати допомогу, правильно розподілити ресурси і знайти рішення, які допомагали адаптуватися і вижити.
Також хотів би згадати книжку Льва Гумільова, сина знаменитих російських поетів, поета Миколи Гумільова і Анни Ахматової – «Етногенез і біосфера землі».
– Лев Гумільов, по-своєму також знаменитий, працював на межі історії, етнографії, географії і навіть біології.
– Так. Його теорія пасіонарності скидається на маячню. Але в цій книзі він добре розписує, що людство живе на планеті, становлячи верхню частину біоценозу, є залежним від мікроорганізмів, від природного оточення, від енергії сонця… Він пише, яким чином впливає втручання людини в природу, яким чином людина залежна від клімату, від сонячної активності.
Взагалі, ми дуже звикли, що все повинно бути добре, звикли до комфорту, ще й постійно нарікали, що все не так…
– І чим Гумільов цікавий у цьому контексті?
– Він добре показує взаємозв’язки між біосферою, природним середовищем, людиною і соціумом. Можна не погоджуватися з окремими його концепціями, але в нього добре описано, що все працює як цілісна система.
Пандемія іспанського грипу, який заразив третину світу в 1918 році
