Пам’яті міністра Івана Вакарчука. Він зрушив з місця реформу освіти України

(Рубрика «Точка зору»)

«Фізик твердого діла»

Реформу нашої освіти зрушив з місця Іван Вакарчук. Він діяв системно, широко та швидко. Було в ньому щось від тих римських легіонерів, що крокували добре зробленими дорогами.

Вакарчук експериментував із командою, набирав до праці «нові обличчя» ще тоді, коли це не винесли у гасла виборчих кампаній. Казав, що критеріями є порядність, професіоналізм та патріотизм. Так і робив. Пробував, давав свободу дій, але чітко контролював результати.

Запровадження ЗНО. Боротьба з корупцією

Всеохопне зовнішнє незалежне оцінювання стало першим наказом на посаді міністра. Реформу намагалася скасувати в прямому етері прем’єрка – за кілька днів до тестів, але Іван Олександрович вийшов на телеканали після неї і сказав: «Ні, нічого не змінюється, пишемо тести».

Міністр сам звертався до громадськості: контролюйте і спостерігайте. Мало хто тоді так «політично ризикував», але громадське спостереження за ЗНО допомогло впровадженню реформи рівного доступу до вищої освіти.

Відтоді українські старшокласники можуть мріяти і сподіватися на свої сили, а не на статки батьків.

Ще перед тим, будучи ректором, він перший в Україні повністю перевів Львівський університет імені Франка на систему тестів при вступі. Так вступила без хабарів зокрема і я. А через 11 років прийшла на запрошення Івана Вакарчука робити зміни в освіті країни, бо вірила в його наміри і спроможність. Ми не були знайомі до того особисто. Я як студентка лиш бачила ректора на урочистостях, або в парку чи на вулицях Львова. Відчувала підтримку нашого активізму в університеті, бо ж нас не чіпали спецслужби так, як інших.

Пам’ятала, як у 2004-му він перший із ректорів оголосив на вимогу студентів страйк через фальсифікацію виборів і відпустив на Революцію. Ото й усе – до тієї кави на майдані Незалежності у Києві, де він запросив працювати з ним. Сказав: «Тут нема великих зарплат, але ми зробимо важливі для країни справи».

Вже в перший рік ЗНО 86% українців повірили в реформу, яка відбулася зусиллями багатьох відданих справі людей та криголаму Івану Олександровичу.

Міністр прискіпливо контролював результат тестування, не лише як систему – МОН перевірило результати кожного абітурієнта. Щодо порушників діяли безкомпромісно, аж до позбавлення ліцензій.

Для цього слід було ще й зламати корупційну схему в системі акредитації та ліцензування, розробити і впровадити нові чесні та прозорі правила, значно спростити процедури, але посилити здорові вимоги щодо якості освітніх послуг.

Студенти горе-вишів навіть мітингували, бо ж «нам що тепер, треба вчитися?» і це шокувало більше, ніж хабарники-чиновники чи ректори. Але Іван Олександрович добився, що кожен студент із ліквідованих вишів може перейти будь-куди на ці ж умови контракту. Чудова нагода була для тих, хто хотів учитися, а хто не хотів… Це був їхній вибір, але кіоски з продажу дипломів почали системно ліквідовувати.

Запустив волонтерство заради реформ

Зауважу, що боротися за якісну освіту із нашими неякісними судами до нас прийшли провідні київські юристи. Волонтерити.

Так Вакарчук запустив і волонтерство заради реформ.

Після ЗНО ми побачили, як різко змінився контингент престижних київських, та не тільки, вишів: там несподівано з’явилися розумні дітки із глибокої провінції. Аж довелося розбиратися із гуртожитками, які враз виявилися потрібними саме студентам, а не місцевому бізнесу.

Кожний абітурієнт та абітурієнтка, які набрали по 200 балів із усіх предметів, отримали персональний дзвінок від міністра із запрошенням обирати будь-який виш. Він встиг першим, він просив ректорів робити те саме, і телефонувати до того, як їм подзвонять із Москви. А такі випадки були. Але вперше український уряд в особі персонально міністра освіти сказав тим дітям: «Країна у вас зацікавлена, країна цінує ваші знання та зусилля».

Шкільні програми зазнали суттєвих змін. Природничники, фізики та математики шукали шляхи, як покращити шкільну освіту і як розвивати потенціал країни.

Гуманітаристику позбавили радянських рудиментів. Я була вражена, коли побачила, що у 2008 році розділ шкільної програми, де йшлося про Голодомор, називався цинічно: «модернізація народного господарства», підтверджуючи для мільйонів сучасних школярів кліше радянської пропаганди. Вакарчук не міг дозволити шкільним підручникам бути відірваними від історичної науки, яка йшла в ногу із розсекреченням архівів КҐБ. Гоголя повернули у програму з української літератури, світову літературу зробили справді світовою, а не російською.

Автономію наші університети отримали його наказами. І лише через кілька років змогли провести у Раді закон, розроблений в основі ще командою Вакарчука, і зафіксувати ці норми.

Вакарчук довів, що наказом міністра можна не лише впровадити ЗНО (а політики твердили, щоб без закону ніяк), а й дозволити університетам самостійно затверджувати програми, вільніше розпоряджатися своїми фінансами.

Вже тоді було зініційовано три види магістерських програм: дослідницьку, професійну та кар’єрну. Для успішних студентів першого та другого курсів з 2010–2011 навчального року виші могли б надавати, крім основної вищої освіти, трирічний бакалаврат із культурних, гуманітарних чи соціально-політичних наук. Але ця гуманітарна ініціатива була у перші ж дні скасована новим міністром Табачником.

Право вільно обирати дисципліни українські студенти також отримали за Вакарчука. Він назвав це «вільна траєкторія студента» і добився для українських студентів додатку до диплома європейського зразка, який є обов’язковим документом у переважній більшості країн – учасниць Болонського процесу, і видається разом із дипломом про вищу освіту.

Вакарчук запустив мобільність студентів: вони отримали право на семестр чи частину перейти навчатися в інше місто зі спрощенням всієї необхідної бюрократії.

Діти з особливими потребами були у полі пильної уваги міністра. Інклюзивна освіта запроваджена у перших 22 школах, поза сотню тисяч дітей з особливими потребами стали вчитися із ровесниками. На кілька порядків зросла кількість студентів з особливими потребами – це стало наслідком зусиль міністерства над створенням відповідних умов для них у вишах.

З’явилися нові й україномовні підручники

Вакарчук почав наводити лад у системі присвоєння вчених звань професора і доцента, міністерство прибрало корупцію та суттєво підвищило якісні вимоги. Завдяки цьому з’явилися нові й україномовні (!) підручники у вищій школі (втричі більше протягом лише першого року), зокрема із природничих, математичних, технічних дисциплін щодо яких «не існувало української термінології». З’явилася миттю – із впровадженням лише однієї невеликої реформи системи присвоєння вчених звань.

Міністр добився ухвалення урядом програми «Нанотехнології та наноматеріали», якою передбачалося створення нових технологій отримання наноматеріалів, пристроїв та приладів для нанобіомедицини, нанофізики, нанохімії, наноматеріалознавства.

Вперше в історії незалежної України МОН провело комплексну інвентаризацію наявних та необхідних класичним та технічним університетам навчальних приладів та приладів для наукових досліджень, проведена інвентаризація та аналіз потреб в унікальному обладнанні, яке забезпечує прецизійні вимірювання.

Доступ до світових наукових ресурсів

Ще тоді, 2008 року, вчені України вперше отримали реальний прямий безоплатний доступ до світових інформаційних наукових ресурсів, світових бібліотек та наукових видавництв через науково-освітню мережу «Уран», інтегровану до загальноєвропейської мережі Geant.

До багатьох із цих реформ наше суспільство змогло повернутися аж після втрачених років Табачника та Януковича.

«Фізик твердого діла» – охрестили Івана Олександровича медіа. Його енергія справді була твердою, а не вибуховою. Дуже врівноважена, світла і добра людина. Він вміло поєднував досвід одних та юну енергію інших, спокійно й виважено навчав і навчався сам.

Міністр казав: «Я спочатку довіряю кожній людині на 100%, а вже потім можу почати віднімати», «Говорити правду простіше». Це настільки рідкісне у нашому посттоталітарному суспільстві! Але він вчив нас самих ставати змінами і сміливо йти до мети. Вже потім, живучи, працючи і подорожуючи світом, я побачила, що принцип «спочатку довіряю тобі на всі сто» значно спрощує життя спільноти. Що право і можливість будь-якого «гвинтика системи» сказати відверто інформацію людині високого рангу робить управлінські процеси ефективними, а реформи чесними.

Вакарчук впроваджував відкриту політику, робив прозорими процеси та фінанси, проводив громадські обговорення і рухався швидко, але завжди був уважний до комунікації змін та роз’яснення політик. Для нашої команди і для мене як керівниці апарату міністра це була добра школа. І сьогодні, певна, багато згадає добрим словом пошани міністра Вакарчука, вчителя, наставника, добру людину.

Після каденції міністра, професор і ректор Вакарчук повернувся до університету і творення своїх фізичних формул, якими були списані чимало проєктів документів у кабінеті міністра. Попри все, він залишався закоханим у свою справу науковцем. Залишився людиною, якій вдалося в собі поєднати і фізика, і лірика. Може, у цьому був його ключ до системності?

Вже, на жаль, не зможу запитати у вас, Іване Олександровичу.

4 квітня 2020 року помер Іван Вакарчук. Йому було лише 73.

Ярина Ясиневич – керівник програм Центру досліджень визвольного руху​

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода