Ще пів року тому було зрозуміло, що рано чи пізно Володимир Зеленський втратить контроль над Верховною Радою. І одна з причин, що більшість «Слуг народу» ніколи не були в команді президента – вони просто стали тимчасовими союзниками, пише «Україна молода».
Вже не вперше під час важливих голосувань владі допомагають «Голос», «Довіра» та група Ахметова. Цього разу до них долучилися депутати з фракції Петра Порошенка. І це спровокувало напад на «Європейську солідарність» та викликало неабияке роздратування у діячів на кшталт колишнього заступника голови президентської адміністрації Віктора Януковича Андрія Портнова. У своєму телеграм-каналі він сповістив про «змову» між владою і Порошенком та заявив про появу «неформальної коаліції» фракцій Порошенка, Святослава Вакарчука і «Слуги народу».
Налагодження стосунків Банкової з її опонентами виводить з себе політиків, чутливих до настроїв Кремля. Видання нагадує, що Росії потрібен хаос в Україні, а не стабільність і ухвалення цивілізованих правил.
Крім того, Зеленський очікувано опинився в ситуації, коли мусить вибирати між союзом з олігархами та порятунком країни. Очевидно, що гідний вихід для нього – почати справжню боротьбу з олігархатом. І перш за все, з колишнім партнером – Ігорем Коломойським та його представниками в Раді. Бо, існує така думка, що якщо він не переможе, то вони його знищать, тим більше після ухвалення «антиколомойського закону», тобто закону, що унеможливить повернення «ПриватБанку» його колишнім власникам. Навряд чи Коломойський зможе пробачити це колишньому партнеру Зеленському.
Однак, з іншого боку виникає логічне й, водночас, не просте запитання: а на кого в цьому протистоянні може спертись сам президент Володимир Зеленський? На інших олігархів? Ахметов, Пінчук, Косюк – у них свої інтереси. Фірташ, Льовочкін, Медведчук – ці будуть «топити» за мирні домовленості з агресором.
Отже, Зеленський на шпагаті між інтересами країни та інтересами конкретних осіб. І в цій майже безвихідній ситуації чітко проглядаються помилки, що були допущені з самого початку: президент не створив партію, яка б залучала широкі верстви населення до політичного життя. А саме на партію він і зміг би опиратись. Конкретніше видання розповідає в статті «Поглиблення vip-розколу президентської раті – олігархічний гамбіт».
Розвиток ситуації у президентській партії спрогнозувати нескладно, переконує дописувач газети «День» літератор Андрій Любка. Він вважає, що Зеленський не вибачить депутатам, які не голосують за його проєкти законів і підписують публічні звернення щодо ініціатив Єрмака. А з іншого боку – ці депутати, які потрапили «в немилість», продовжуватимуть критикувати спочатку оточення Зеленського, а потім і самого президента. Цілком можливо, що скоро українці побачать не тільки різні групи всередині «Слуги народу», а й створення нових партій на базі цього проєкту.
Що в цій ситуації робити президенту? Відповідь проста – шукати союзників. Підтримкою олігархів, як підтвердили «коронавірусні збори» представників великого бізнесу, Зеленський уже заручився, але ніхто не може гарантувати, що з часом, особливо після падіння рейтингу і розвалу «Слуги народу», вони не відвернуться від нього. Швидше за все, так і буде. На думку автора статті, такого сценарію не уникнути, але його можна сповільнити. Зокрема створенням ширшої коаліції в парламенті, яка бодай тимчасово забезпечить стабільність влади в країні.
Як показали голосування під час позачергового засідання Верховної Ради, можливі два різні формати майбутньої коаліції. Один із них можна назвати «європейським», бо він означає приєднання до коаліції «Слуги народу» фракцій «Голосу», позафракційних депутатів та мажоритарників, а також можливо фракції «Європейської солідарності». Така коаліція могла б продовжити рух України до ЄС і НАТО.
Інший варіант – «російський», бо передбачає союз президента з ОПЗЖ та проросійськими мажоритарниками. Враховуючи прагнення Зеленського за всяку ціну «помиритися» з країною-агресором та беручи до уваги проросійський шлейф у його Офісі – цей варіант дуже реалістичний. От тільки разом із цим вибором варто про всяк випадок купувати квиток у Ростов, наголошує дописувач у публікації «У пошуках коаліції».
Дописувач газети «День» Микола Семена аналізує причини, обставини, механізми і рушійні сил анексії півострова Крим.
Він пише, що світ наприкінці ХХ століття, власне, до подій 2014 року, – це досить збалансоване суспільство, основним регулятором у якому було міжнародне право, його основоположний Гельсінський акт про непорушність кордонів, прагнення вирішувати всі світові й локальні проблеми шляхом переговорів та договорів, загальновизнані домовленості про обмеження озброєнь, збалансований світовий ринок, розуміння світовою спільнотою того, що в ХХI столітті вже не території є визначальним фактором прогресу, а його рушійними силами є наука і технології, поєднані з доброю волею політикуму і втіленням кращих практик співжиття на міжнародній арені, допомога відсталим та гуманізм прогресу.
2014 рік з його анексією Криму зламав цю світову ідилію. Рівновага та оптимальність світової спільноти були порушені. Рівень міжнародної політики катастрофічно впав. На арену вийшли малокомпетентні політики, які не цінували ні досягнень ХХ століття, ні загальноприйнятих законів. На перший план вийшло право сили, відверта брехня, в політиці стали домінувати підкуп, відверте лобіювання інтересів порушників міжнародного права, втручання у внутрішні справи, інтриги та спеціальні операції на виборах і референдумах, втручання з метою розвалу благополучних раніше прогресивних міжнародних спільнот, сприяння розвитку терористичних рухів, провокації та розпал внутрішніх конфліктів. Конкретніше йдеться в матеріалі «Окупація Криму: хто і в чому винен?»
