Ексміністр охорони здоров’я Ілля Ємець в інтерв’ю порадив «фінансистам підрахувати, скільки потрібно коштів «на ще живих людей, а не на трупів», маючи на увазі людей, яким понад 65 років. Відомий український хореограф Григорій Чапкіс, якому нещодавно виповнилося 90, обурився словами Ємця і звернувся до президента Володимира Зеленського з вимогою зняти його з посади. Верховна Рада звільнила Іллю Ємця 30 березня, призначивши натомість головою МОЗу Максима Степанова. Радіо Свобода запитало відомих українців, які потенційно перебувають у зоні ризику під час пандемії, про те, чи дотримуються вони карантину чи соціально дистанціюються і чи вважають себе вразливими до коронавірусної хвороби.
Григорій Чапкіс – український хореограф, володар ордена князя Ярослава Мудрого, 90 років
Я дуже погано до себе ставлюся, на мій погляд. Я не той чоловік, який лежить на дивані і вираховує, скільки з’їв сьогодні калорій або не виходить на вулицю, тому що слизько, жарко або холодно. Я всеїдний, я їм все, коли голодний. Я спеціально завантажив себе роботою в 90 років так, щоб в мене не було вільного часу. Я працюю не тому, що в мене немає грошей на хліб, а тому, що це моє щастя, це – стрижень життя. Тут ще сталося, що одружився на старості років, зустрів кохану жінку, яка надихнула мене на це все. Мені нема куди подітися, коли в мене вільний час. Я повинен бути весь час в роботі, весь час у русі. От зараз я страждаю від того, що я лежу на дивані, сиджу в кріслі.
Я закликаю всіх дотримуватися карантину. Зараза нікого не милуєГригорій Чапкіс
Зараз я не виходжу, я закликаю всіх дотримуватися (карантину – ред.) і пам’ятати, що зараза нікого не милує. Я саме читав список видатних людей, які захворіли, і депутати, і вчені, і поліцейські – кого там тільки немає. Якщо ти сміливий, ну, вийди на вулицю, погуляй так, щоб тебе не бачили, і ти нікого не бачив, щоб не дихати на іншу людину. Люби себе, люби друзів, довколишніх, не роби шкоди. Попросили не виходити – терпи. Я дуже сильно терплю зараз, що я не можу вийти, але я притримуюся правила.
(У магазин – ред.) я виїжджаю на машині, заповнюю холодильник, потім заглядаю через два-три дні, а мені половину треба викинути, бо прострочено. Хліб купую, кладу в холодильник. Вода є в мене вдома різна, соки. Мені вистачає на тиждень, потім можу ще раз гайнути у найближчий магазин, і все. А коли йдеш в магазин, одягни рукавички і маску. Особливо мені треба одягатися так, щоб мене не впізнавали, тому що люди притискаються, просять сфотографуватися, просять автограф.
Я не ходив по аптеках, просто мій друг прийшов до мене в гості, запитав, як я себе почуваю, я йому сказав, що в мене маски нема, тому що я не виходив. А він мені приніс 5 штук. Зараз чекаю з Кіровограда посилку з масками і рукавичками.
«Вони божевільні? Зараз на шашлики виходити?»
Я намагаюся робити пробіжки навколо будинку. (Щодо шашликів – ред.) і прогулянок – категорично проти – що вони, божевільні? Зараз на шашлики виходити? Як можна зараз збиратися, відзначати якісь події чи ненажерством займатися? Я вважаю таких людей просто ненормальними.
«Найбільше, що мене зараз турбує, – це самотність»
Найбільше, що мене зараз турбує, – це самотність. Виходить, домашній арешт. Мені ні з ким спілкуватися. Крім телевізора та інтернету – музика. Настрій пригнічений, що може радувати? Близькі мої не тут… Моя дочка живе в Італії, в мене дві онуки. Вони всі зібралися в Римі, і теж не виходять. Там дуже суворо, якщо вийдеш на вулицю, тебе оштрафують мінімум на 50 євро, на перший раз. У нас не дотримуються, і за це – нічого, а там дуже суворо. А в Америці в мене син і два онуки. Ми весь час підтримуємо один одного, це найболючіші місця.
Настрій пригнічений, що може радувати?Григорій Чапкіс
Я не перестаю дивитися новини. Коли я працюю, в мене немає часу на телевізор, я відстаю від політики. А коли я вдома, під «арештом», на карантині, я не пропускаю нічого, я раптом втягнувся в політику! Мене буде тривожити, якщо я не буду знати, якщо я не буду в курсі.
«Мені 90 років, я не хочу помирати»
(Заява Ємця – ред.) викликала бурю. Я обурився тому, що він (ексміністр Ілля Ємець) сказав, що люди після 65 років – це «трупи». Мені 90 років, а я не хочу помирати, я борюся, я буду робити до останнього вдиху все, що я зможу, для того, щоб встигнути ще щось зробити корисне для суспільства, для країни.
Розумієте, я не хочу помирати, а він мене вже поховав. І не тільки мене, а все моє поколінняГригорій Чапкіс
Розумієте, я не хочу помирати, а він мене вже поховав. І не тільки мене, а все моє покоління. Якщо його знімуть, ми заспокоїмося (Верховна Рада звільнила Ємця 30 березня – ред.). Як може така людина, навіть якщо ти так думаєш, як ти можеш так казати? Думай собі, але не кажи про це вголос. Не заганяйте нас завчасно в труну.
Ніна Матвієнко – співачка, легенда української народної пісні, 72 роки
Я вдома, вся родина вдома. Нас семеро душ в хаті, і тому в нас є що робити. Дуже мало часу, тому що напередодні цих днів в нас було багато аварій. В нас прорвало гарячу воду, забилася кухонна раковина, прорвало каналізацію. Таке було фізичне напруження, я так фізично втомилася, я не знаю, як люди сьогодні кажуть, що їм нічого робити або що їм дуже тяжко. Я взагалі більшість часу вдома, тож для мене цей карантин – щорічний.
Я так фізично втомилася, я не знаю, як люди кажуть, що їм нічого робитиНіна Матвієнко
Я дуже мало виїжджаю, тому що діти більше їздять. Тоня і Арсен (Тоня Матвієнко, дочка Ніни, та її чоловік Арсен Мірзоян – ред.) ходять у магазин, син мій ходить також, я пишу список, що треба купити. Діти намагаються забезпечити, щоб у нас все було. Інколи щось треба поміняти – фрукти, в основному. Дуже швидко все з’їдається. Схуднути, звичайно, ніхто не зможе.
Я читаю зараз, якщо в мене є хвилинка. Зараз Андрій Кокотюха, «Охота на маршала». До цього не читала, а це в мене сусіди хворі трошки, я їм допомагала коштами, вони із вдячності взамін мені книжки дають.
Гуляю біля хати. В нас подвір’я велике, мені вистачає по саму голову. І з малою (онукою) постійно, і погодувати, і перевдягнути. Весна – треба грести, кожен день. Повно сухого гілля, як вітер пошуршить, треба знову збирати. В мене є часник, дрібно порізати на столову ложку, випиваю з холодною водою. Тому я впевнена, що мене це не візьме, тому що я багато в вайбері сиджу, перечитаю багато інформації – з Іспанії, з Ізраїлю, з Італії в мене є друзі, з Чехії.
«Господи, спаси людей, спаси цей світ від цієї чуми»
Можливо, Бог дає такі моменти, щоб оглянутися і відважитися сказати, що ми один одного любимоНіна Матвієнко
Можливо, інколи Бог дає такі моменти, щоб трошки оглянутися і відважитися сказати, що ми один одного любимо. Тому що дуже мало хто кому сьогодні каже про любов. Коли дивлюсь (новини – ред.) по телебаченню, думаю, «Боженько, спаси». Я молюся, і за свою родину, так, але і кажу «Господи, спаси людей, спаси цей світ від цієї чуми. Якщо ми чимось наказані, то прости». Тому що не просто так дається ця хвороба, не просто.
Діти одягають маски – Арсен купив маски, звичайні. Вони дбають, кажуть, «мамо, мамо, всі старші люди не повинні ходити»… Я не вважаю, що я старша (сміється – ред.). Я намагаюсь про це не думати, намагаюся відволіктися, і тільки ввечері дивлюся телевізор. Але я обов’язково молюся. І я розумію, що молитва також – це велика сила. І ми повинні по-людськи думати, по-людськи співчувати та інформаційний простір заповнювати любов’ю, бо цього теж не вистачає. Зараза якась іде, а дуже мало любові в світі, дуже мало.
Всі намагаються бути вдома, але ходять на вулицю, дитину вивозять… Знаходять місця, щоб вона покатался трошки на велосипеді, де немає людей. Але так, щоб на люди – ні. На телефонах обов’язково питаємо один в одного, як справи. Переживаємо один за одного.
«Імунітет в них сильніший, мабуть, ніж у старших людей»
Багато людей, молоді, можливо, менше думають про це. Я думаю ті, що менше думають про це, їх нічого не візьме. Є в мене теж така впевненість. Я не знаю, як це пояснити, можливо, тому, що вони молоді… Імунітет в них сильніший, мабуть, ніж у старших людей. Тому що якось так йшла спочатку інформація, що «от тільки це старих бере», і молодь пішла гуляти. Як інформували, так і вийшло.
Сумно стало, що я не обняла, не подякувала, в мене аж сльози вийшлиНіна Матвієнко
Мені товариш приніс курку, каже: «Ніно, я не буду в хату заходити, давайте я покладу перед дверима». А я кажу, ви що?!. Я бігом, бігом… Я вийшла, а він поклав і тікати… Сумно стало, що я не обняла, не подякувала, в мене аж сльози вийшли… Розумієте, такого ж не було ніколи. Але я розумію, розумію, і дуже ціную цю увагу. Хотіла б усім побажати думати сьогодні і про матір, і про батька, про сестер, братів, друзів. Треба берегти одне одного.
Раїса Недашківська – українська акторка театру і кіно, народна артистка України, 77 років
Звичайно, я на карантині, всі на карантині, все дуже серйозно. Ви бачите результат, що по телевізору показують: скільки в Іспанії помирає кожен день. Вже тисячі людей, в Італії, це ж серйозно дуже. Ну, що значить «боїтеся». Треба просто виконувати те, що вимагають.
Мені приносять (їжу – ред.), під дверима залишають. Я була в аптеці, за інсуліном ходила, тиждень, може, тому, при необхідності. У мене подруга є Галя, яка зі мною живе. Вона виходить в магазин, тоді, коли там людей немає.
Маски є. Антисептик не продається в аптеці. Антисептик – це спирт… Спирт важко знайти. Одеколон, духи, французькі, «Шанель»… (сміється – ред.).
«Хочеш вийти – вийди на балкон, подихай»
Це прекрасна пора року! Треба дякувати Богові, що ми це бачимоРаїса Недашківська
Мої друзі-спеціалісти кажуть, що не треба взагалі виходити. Хочеш вийти, вийди на балкон, подихай. Я теж хотіла, я тут на Володимирській, біля Золотих воріт, до Софії пройтися з палками скандинавськими. І назад. Але, бачите, радять мені друзі взагалі не виходити. Взагалі я дуже люблю цю пору року, коли починає пробуджуватись, коли набухають бруньки і розкриваються вже зелені листочки на кущах. Розпустився каштанчик біля мене. Листя пустив, прекрасно. Це прекрасна пора року, прекрасна! І треба дякувати Богові, що ми це бачимо.
У мене вистачає хронічних хвороб. Будемо сподіватися на долюРаїса Недашківська
У мене вистачає хронічних хвороб. Будемо сподіватися на долю, але все-таки треба дотримуватись (карантину – ред.) – маски, рукавички.
Є телефон, можна переговорити з друзями по телефону. А потім, дійсно, в хаті дуже багато справ. І книжки, які весь час нема коли, нема коли, а зараз є час прочитати.
(Заява Ємця – ред.) – це жахливо. Господь вирішує кому коли і як. Тому не треба гнівити Бога, робити те, що вимагають. На все воля Божа.
Анатолій Криволап – відомий український художник-живописець, 73 роки
Художники належать до тієї категорії митців, де самоізоляція – це їхня звичайна, буденна справа. Тому що, практично, у нас життя існує «поїв-поспав» і майстерня. Коли серйозно працює художник, то на все інше час дуже лімітований. Тож це абсолютно природна ситуація. За винятком того, що… Я, як і кожен день до карантину, я проїжджаю на машині десь 50–60–100 кілометрів по селах, по полях, біля озера – це я називаю «полювання за пейзажами». У мене в цьому плані не змінилося. Змінилося те, що я міг заїхати (я зараз на дачі в себе, 100 кілометрів від Києва) в Яготин і там випити каву. Але зараз такої можливості немає, але воно не сильно впливає на мій графік.
Для художників самоізоляція – буденна справаАнатолій Криволап
Я й так не часто з кимось бачусь, а тепер, дійсно, ситуація непроста, я намагаюсь виконувати ті рекомендації, які дають спеціалісти і лікарі. Але зараз це не є проблемою, зараз є телефони і всі можливості для спілкування. І ще дуже важливо, я розсилаю своїм знайомим і дивлюся фільми про основні музеї Італії і Європи. Це дуже корисно, бо не завжди знаходиш час.
Робота, звичайно. Я без роботи не міг ніколи, я просто на своєму місці, і все. І є можливість позакінчувати ті роботи, які в мене були відкладені. Я намагаюся, щоб цей час пройшов цікаво і з користю.
У нас є магазин, за два кілометри від мене. Там можна практично все купити. А з аптекою я домовляюся, там можна все купити, у вечірній час, коли вже зміна нічна. Я приїжджаю і через віконце в рукавичках, масці замовляю, підходжу, віддаю кошти, і забираю те, що мені потрібно.
Я маю найнебезпечніші в цьому плані (ризики), але я намагаюся якось вберегтися, але там вже як Бог дасть.
