Привіт, Токіо-2021. Українські олімпійці на карантині готуються до перенесеної Олімпіади

Чотири роки тривала їхня підготовка саме до цих змагань! Чотири роки вони, попри біль, втому, через «не хочу» та «не можу» знову і знову виходили під синьо-жовтим прапором на стадіони, татамі, у басейни, на майданчики, щоб вибороти бажані путівки на Олімпійські ігри. Вони називали ці змагання головною подією чотириріччя. Чекали, вірили та йшли до мети… А після оголошення, що Олімпійські ігри в Токіо перенесли на один рік, тривалий час не могли оговтатися від прочитаного. Кажуть, карантин і так вплине на їхні фізичні кондиції, а зміна дат Олімпіади відбила все бажання працювати далі… Хоча це не надовго. Зізнаються – ​треба звикнути, змиритися та йти до «золота» знову.

Радіо Свобода поспілкувалося з українськими олімпійцями, одними з головних сподівань на медалі у Токіо вже 2021 року (але офіційно Ігри залишаються під назвою Олімпіада - 2020) – про карантин, олімпійські втрачені надії та труднощі, які чекають ще в цьому році.

Марина Бех-Романчук (легка атлетика) та Михайло Романчук (плавання)

Їх називають однією з найкрасивіших українських спортивних пар. Вони, попри виступи у різних видах спорту та щільний графік, завжди знаходять час підтримати кохану людину. Та й нагороди здобувають, передаючи медальну естафету один одному – чотири нагороди на двох на чемпіонаті Європи з літніх видів у Глазго у 2018 році, два срібла на чемпіонатах світу в 2019 році.

Українська стрибунка у довжину Марина Бех-Романчук тріумфувала на Європейських іграх у 2019 році, де виборола «бронзу» в індивідуальному виступі та «золото» в командному змаганні. У тому ж році стала першою у підсумковому заліку «Діамантової ліги», а головне – виборола срібну нагороду на світовій першості.

Чоловік – плавець Михайло Романчук – влітку також повернувся з чемпіонату світу зі «сріблом» (1500 метрів, вільним стилем). А вже наприкінці року Михайло здобув золоту нагороду на етапі Кубка світу в Досі. І зробив це з рекордним для змагань часом.

Оберти набрані, попереду 2020 рік, міжнародні змагання, пік форми та бажана Олімпіада. Для них вона вже не перша. Разом виступали в Ріо у 2016 році. До речі, там же познайомилися, закохалися… Все, як в кіно. Медальна Олімпіада в Токіо мала бути щасливим продовженням цього фільму. Адже олімпійські ліцензії у Марини, і у Михайла вже були в кишені. Проте не так сталося, як бажалося. В неймовірний спортивний сценарій вписався коронавірус та карантин, а потім і перенесення дат Олімпіади. Замість love-story – справжня психологічна драма.

– Здавалося б чекали цього, а коли почули про перенесення на рік, сили й бажання взагалі кудись пропали, – каже Марина. – Ти просто не знаєш, а що робити далі? Під питанням взагалі весь літній сезон. Всі ж розраховували на Олімпіаду. А чи будуть тепер інші якісь серйозні старти замість неї? Наскільки цей карантин затримається? Куди рухатися?

– Якесь почуття незавершеності зараз. Раніше як було, ти головні змагання завершив, зі спокійною душею можеш їхати у відпустку. А тут наче і тренувань зі змаганнями немає, тобто вважай відпочинок. І поїхати нікуди не можна через карантин, сидиш вдома, – пояснює Михайло.

Вони часто жартували, що через щільний графік, різні дати змагань, бачаться або у відпустці, або вже на Олімпіаді. Тепер разом вдома, щоправда, привід не з приємних – офіційний карантин в Україні. Замість басейну та стадіону – квартира. Замість різноманітних довготривалих тренувань – жартома виконують фізичні вправи, навіть не так для підтримки фізичних вправ, як просто «не втратити розум від ізоляції».

– Зазвичай у мене 11–13 тренувань на тиждень в басейні, а крім того, ще тричі – у залі, – каже Михайло. – Тривають тренування близько двох годин

– Офіційно дві, але вони працюють близько трьох годин, а то й більше, – додає Марина.

– Пів години у нас розминка, потім десь 10 км у воді, і далі в залі півтори години. Такі тренування зранку та ввечері. Вони різні за наповненням, але інтенсивність, обсяг, швидкість приблизно однакова, – розповідає Михайло.

– Я тренуюся на стадіоні двічі на день по дві години. І ще іноді між цими заняттями може хвилин 40 – у залі. На стадіоні різні тренування – і біг, і стрибки, і штанга, і силові вправи. Робимо дуже багато всього.

Важко зараз перебувати в «чотирьох стінах», кажуть Михайло та Марина. Звикли до іншого темпу і навантаження. Зауважують, що тепер буде потрібен час відновитися і фізично, і психологічно.

– Особисто для мене, щоб прийти у почуття, і організм реально почав працювати в тих самих об'ємах і в повну силу, та й взагалі, щоб морально на тренуванні хотілося працювати, треба десь три тижні. Але це просто, щоб відновитися психологічно. Щоб прийти у пік своєї форми – набагато більше. Цей карантин вибив з колії дуже сильно, – каже Марина.

Як планувати сезон далі, поки що спортивна родина не знає. Кажуть, треба дізнатися остаточні дати Олімпіади та стартів, які відбудуться перед Іграми. Проте зараз мріють насамперед, щоб якнайшвидше завершився карантин і просто вийти на вулицю на звичайне тренування.

Катерина Резнік (синхронне плавання)

У 2016 році вони зупинилися за крок до медалей. Українські «русалоньки» здійснили справжній фурор на Олімпіаді в Ріо.«Темна конячка» змусила хвилюватися японських представниць зі синхронного плавання. Після виступу українок соціальні мережі вибухнули коментарями «наших засудили». Вони справді стали родзинкою цих Ігор, вперше заявили про себе на такому рівні, а вже після 2016-го крок за кроком йшли до лідерських позицій.

І ось воно – 2019 рік, чемпіонат світу. Марина і Владислава Алексіїви, Валерія Апрєлєва, Вероніка Гришко, Олександра Коваленко, Яна Нарєжна, Катерина Резнік, Анастасія Савчук, Аліна Шинкаренко, Єлизавета Яхно здобули перше «золото» за роки незалежності України на світовій першості в артистичному плаванні.

Артистичні, красиві, емоційні та технічні – все це про українських «русалоньок». Не дивно, що на останніх змаганнях перед цьогорічною Олімпіадою (планували її провести у липні), українки збирали цілі кошики «золота». Наприклад, у Парижі на першому етапі Світової серії FINA Україна виборола сім золотих нагород із десяти можливих. З бажанням «далі вигравати всі конкурси», українські синхроністки повернулися до Харкова, де вже за три дні почули, що наступні змагання тимчасово скасовані, а з датами визначаться організатори пізніше.

«Це був шок. У нас була розписана вся підготовка до самого Токіо, щоб ми там були у піку форми. У нас нова програма. Дуже складна. І ми збиралися її відточувати на міжнародних змаганнях. Тобто ліцензію ми вже здобули. Тому жодного стресу не було. Ми знали, що нам вже не треба боротися за путівку до Ігор, ми просто вдосконалюємо виступ. Спочатку скасували етапи Світової серії. Думаємо: «Ех! Добре! Готуємося до чемпіонату Європи». Але потім і його переносять на невизначений термін. І тут остання краплина – Олімпіади в цьому році не буде. Ми досі не можемо оговтатися. Якщо відверто, то всі на стресі», – каже Катерина Резнік.

Вони були готові виступати на цих Іграх. Вони хотіли здобути для України таку важливу нагороду. Вони горіли цією Олімпіадою.

«Якби ми просиділи на карантині до квітня, а потім вийшли. Навіть цього часу нам би вистачило, щоб швидко набрати форму, увімкнутися у процес підготовки і виступити у липні 2020. Ми стільки працювали, йшли до цього... Це ж не те, що сьогодні вигадав програму, завтра повторив, виступив, виграв. Розуміємо, що так склалися обставини, Олімпіаду перенесли… Треба шукати щось позитивне. У мене, наприклад, з’явився час, щоб підготуватися до захисту магістерського диплома. Крім того, я люблю читати та прибирати до блиску, тож є чим зайнятися, хоча сумую і за командою, і за тренуванням», – розповідає Катерина.

Уся жіноча збірна України з синхронного плавання щодня отримує від тренерського штабу рекомендації щодо тренувань.

«Звичайно, що басейн ніщо не замінить. Ну не в душі ж програму повторювати (сміється). Зазвичай отримаємо завдання від тренера з розминки та гнучкості – шпагати, мостики, спеціальні вправи для гребків на воді. Програму також просять не забувати. Тренер жартує, щоб відпрацьовували її з нашими хлопцями. Поки повторюємо самостійно, але якщо карантин продовжиться… Хто знає, може дійсно будемо вже і хлопців долучати до тренувань», – каже Катерина Резнік.

Попри «шокований» стан – здаватися ніхто не збирається. Команда «русалоньок» налаштована рішуче. Як тільки з’явиться можливість – знову до бою!

Станіслав Горуна (карате)

На Іграх в Токіо в олімпійській програмі дебютує карате. Рік тому в інтерв’ю Радіо Свобода український каратист Станіслав Горуна зазначив, що мріє зібрати три золоті нагороди світових форумів. У 2017 році він став переможцем Всесвітніх ігор – такий собі аналог Олімпіади з неолімпійських видів. На той момент карате ще не увійшло «до олімпійської родини». У 2019 році Станіслав виграв ІІ Європейські ігри, при чому у фіналі молодий, але вже титулований, український каратист вийшов проти справжньої легенди азербайджанського карате – Рафаеля Агаєва (п’ятиразовий чемпіон світу та семиразовий чемпіон Європи). Проте Горуна довів, що перемагати можна навіть більш досвідченого. Тож дві медалі з трьох вже в кишені «українського козака», залишається лише «золото» з Олімпіади.

Тим більше, що ліцензія у куміте до 75 кг була вже у Станіслава.

«Був готовий до цього. Впродовж місяця читав новини, аналізував. Але зараз спустошення якесь. Хоча на мене переноси змагань жодним чином не впливають. Мені треба близько трьох тижнів правильної підготовки, і я повернуся до потрібної форми. Відмінили, шкода. Але 17 років чекав на ці Ігри, ще один рік можу почекати», – каже Горуна.

Його називають «Український козак», він – володар поки що єдиної чоловічої ліцензії на Олімпійські ігри з карате. А тепер, як і всі, українські спортсмени змушений сидіти вдома через карантин та чекати звісток про Олімпіаду. При цьому Станіслав викладає у соціальні мережі відео зі своїх тренувань, де традиційно не обходиться без гумору.

«Нічого такого специфічного не виконую – загальні вправи. Лише їх урізноманітнюю, залучаю все, що є вдома – шафу, диван, крісла, м’ячик та туалетний папір. Робити постійно одне й те саме – швидко набридає. Вважаю, що якщо є бажання, то можна придумати будь-де собі фізичні вправи. Складніше зі спарингами. Вдома їх, звичайно, не провести. Але знову ж таки є вправи «у повітрі», або якась поверхня, по якій можна відпрацювати удари», – каже Станіслав.

Минулого року в день відкриття ІІ Європейських ігор народився син Станіслава – Лев. Тепер маленький, але дуже відповідальний «тренер» допомагає татові готуватися до Ігор. Адже перенесення на один рік не змінює мети – потрібне «золото».

«Він у мене виступає грузиком, як додаткове навантаження при відтисканні, присіданні, розтяжці. А коли відпрацьовую удари «по повітрю», він неймовірно щасливий. Тож одним тренуванням і свою форму підтримую, і малого розважаю», – пояснює Горуна.

Віта Горобець (баскетбол 3х3)

Баскетбол 3х3 – ще один дебютант Олімпійських ігор в Токіо. І якщо каратисти вже здобули дві ліцензії, то жіноча збірна з баскетболу 3х3 лише боротиметься за ці путівки. Базою для збірної України стала жіноча команда «Київ-Баскета». Всю зиму до кваліфікації, яка мала відбутися в березні в Індії, готувалися призерки чемпіонатів світу та Європи Анна Ольховик, Ганна Рульова, Христина Філевич, Віта Горобець, Дар’я Завидна, а також дебютантки національної збірної – бронзова призерка молодіжного чемпіонату світу Вікторія Кондусь, Вероніка Любінець, яка в минулому році виступала за U23, а також 17-річна Дар'я Дубнюк. Усі експерти в голос казали – це найпотужніша команда. Та й дівчата неодноразово коментували, що у такому складі готові боротися з будь-ким. Тим більше, що група в кваліфікації неслабка – Японія, Іран, Туркменистан, Австралія.

Жіноча команда провела товариські матчі з командами Білорусі та Нідерландів, і вже майже сиділи на сумках, коли ФІБА оголосила про перенесення кваліфікації на невизначений термін.

«Як тільки нам сказали, що кваліфікації не буде, то просто опустилися руки. У нас були потім ще тренування, матчі, але вже взагалі нічого не хотілося. Бігати та грати було важко. Психологічно. Як? Чому? Ми провели серйозну підготовку, мали вже вилітати, а тут: «Ні! Карантин». Але все одно тренувалися, ще напрацьовували схеми, потім індивідуально готувалися, бо закрили всі спортивні зали. Чекали на нові дати, вірили, що скоро вже буде все добре. Тут новина – Токіо перенесли. Важко! Психологічно буде важко знову робити всі ті ж етапи підготовки наново!» – розповідає гравчиня збірної України Віта Горобець.

Тепер гравчині тренуються кожна окремо. Більшість вдома, декому – вдається на вулиці. Але командна робота, як і ігрова практика – це лише мрії зараз.

– Зараз підтримуємо індивідуально-фізичну підготовку. Тактичні якісь вправи не можемо робити – зали закриті. Може потеплішає, то вийдемо на якісь вуличні майданчики. А поки що навіть з м'ячем» не можемо «поспілкуватися».

– Якщо зміниться формат кваліфікації чи суперники – це буде проблема?

– Ні. Звичайно, ми готувалися до конкретної групи, а отже до конкретних команд. Дивилися їх відео, розбирали зв'язки. Але на цій кваліфікації всі сильні команди. Налаштовуватися треба на всі команди, що ми і збираємося робити. Єдина проблема – дуже багато часу тепер до Ігор, а отже і до кваліфікації. Все, що завгодно може статися, тим паче у спорті. Ніхто не застрахований, не дай Бог, хтось випаде через травму. Але віримо в краще та й будемо показувати максимум. У нас в команді всі готові викладатися на повну.

– Скільки часу потрібно буде, щоб команда знову увійшла в свій темп?

– Не менше від місяця. Ми вже два тижня не грали. Це дуже довгий період часу. Якщо ти не бігаєш в такому темпі, то і форма дуже швидко зникає. Психологічно ми були налаштовані боротися саме тут і саме зараз. Так сталося, що наші плани трохи змінилися. Зараз ми «ошалешені». Уявіть, ми до цього йшли, працювали, мріяли, а потім такі рішення. І ніхто ж не винний. Ми з цим нічого не можемо вдіяти, треба прийняти цю ситуацію. Але на це також потрібен час. Поки що важко. Але будемо боротися.

Жіноча збірна України з баскетболу 3х3 – головне сподівання на ліцензії в командних видах. Вперше за 24 роки жіночий український баскетбол має шанс повернутися на Олімпіаду, цього разу, в 3х3.

Літню Олімпіаду в Токіо, яка мала відбутися в липні-серпні 2020 року, перенесли на один рік через пандемію коронавірусу. Нові дати поки що невідомі. Українські спортсмени на даний момент мають 86 ліцензій.