Замість роботи у США на запрошення відомої спортсменки, двократної Олімпійської чемпіонки Катерини Гордєєвої – запис добровольцем до батальйону імені генерала Кульчицького та участь у боях за Дебальцеве, Станицю Луганську. Такою є військова «географія» Костянтина Винниченка, який по поверненні додому, каже, зіткнувся з упередженим ставленням до ветеранів АТО під час пошуку постійної праці та нині займається громадською роботою разом з побратимами.
– Весною 2014 році, почувши, що в Криму з’явились «зелені чоловічки», я пішов до військового комісаріату для підтвердження своїх даних і щоб дати свою згоду на мобілізацію. Мої дані записали та попередили, що я вже за віком знятий з обліку, тому мені потрібно просто чекати на повідомлення, якщо буде потреба.
У цей час на Донбасі з’явились «республіки», зі сходу країни надходило все більше звісток про втрати українців під час бойових дій. Я зрозумів, що треба бути на передовій, щоб докласти свої зусилля для захисту моєї родини та українських цінностей.
– І як ви там опинились?
Коли треба було з’явитись у військову частину, я попередив рідних, що їду на заробітки за кордон. Але насправді поїхав на Схід
– З’ясував, що можу пройти медичний огляд та оформити документи до добровольчого батальйону імені генерала Кульчицького. Я не хотів говорити своїм рідним про свої наміри, не хотів причинити їм болю, переживань. Коли треба було з’явитись у військову частину, я попередив рідних, що їду на заробітки за кордон. Але насправді поїхав не на Захід, а на Схід.
– Як все-таки родина дізналась, де ви насправді були?
– Моїй тітці хтось зателефонував і попросив переслати кошти на нібито моє «лікування після поранення», були тоді такі «розводи». Моя сестра побачила по телевізору контакти волонтерки Галини Алмазової, звернулась до неї з порадою, що робити.
Галина відповіла, що бачила мене в Дебальцевому, розмовляла зі мною та перевірила списки поранених зі шпиталів. Інформація про моє нібито «поранення» не підтвердилась, але правда щодо мого перебування на передовій стала відома родині.
– Як після боїв сприймали мирне життя?
У резюме писав про досвід роботи у великих компаніях, вищу економічну освіту, аспірантуру і про участь в АТО. Це відлякувало потенційних працедавців
– Повернення до мирного життя у травні 2015 було непростим. Я мав досвід роботи в інвестиційно-будівельних компаніях, але останнє (до війни) місце роботи було «заморожене»: я збагнув, що треба шукати нову постійну роботу. У резюме писав про досвід роботи у великих компаніях, вищу економічну освіту, аспірантуру і про участь в АТО. Це відлякувало потенційних працедавців.
Свій внутрішній біль вгамовував громадськими справами
Свій внутрішній біль вгамовував громадськими справами. Нереалізованість та пошук правди знаходили підтримку серед людей, які поділяли моє бачення. На УР-1 упродовж 8 місяців виходила програма «Життя після війни», де я був автором та співведучим з Людмилою Чернюк.
– Розкажіть детальніше про вашу громадську діяльність.
– Нам з побратимами вдалось вберегти від закриття базу відпочинку на Чорному морі, там відкрили Центр реабілітації поранених в АТО, а потім Центр реабілітації учасників бойових дій «Катранка». 2015-2017 роки ми безкоштовно прийняли на реабілітацію родини ветеранів АТО, з ними працювали психологи, художники, актори та інші. На сьогодні через цей табір пройшло понад 3000 людей.
Ми з побратимами обмірковуємо, як організувати на належному рівні спортивну реабілітацію ветеранів війни
Я вже знав, на що здатний в цивільному житті, як я можу свою краплю допомоги пораненим здійснити. Формою реалізації стали благодійні заходи на підтримку важкохворих захисників України та заходи з вшанування пам’яті загиблих героїв, наприклад, загибелі останніх захисників ДАП. Тепер ми з побратимами обмірковуємо, як організувати на належному рівні спортивну реабілітацію ветеранів війни, які мають поранення та чиє здоров’я підірване війною.
