Шість історій українців, які застрягли за кордоном через коронавірус

Із 17 березня Україна припинила міжнародне авіасполучення – ​про це рішення українських громадян попередили за чотири доби. Президент України Володимир Зеленський у власному зверненні попросив тих, хто подорожує, встигнути повернутись додому. Однак українські та європейські авіакомпанії раптом одна за одною почали скасовувати рейси, на які раніше розпродали квитки.

Радіо Свобода публікує шість розповідей тих, хто застряг в аеропортах.

Алла Костромічова – модель, телеведуча, власниця модельної агенції. Не змогла вилетіти з Мюнхена, де наразі чекає на евакуацію

– Я їхала до Києва на запис телешоу – довелось вилетіти раніше, бо до початку зйомок я мала два тижні побути в карантині.

Коли ввечері 15 березня я сідала на борт літака у Нью-Йорку, в Lufthansa казали, що все гаразд, що я прилечу до Мюнхена, і там мені видадуть новий посадковий талон на рейс до Києва. І от ми прилітаємо до Мюнхена, ідемо на стійку Lufthansa і дізнаємось – рейс скасовано. Там ще була велика група українців, які прилетіли з різних частин світу – з нами стояла пара, яка їхала аж з Сінгапура. Всім нам пообіцяли, що ми відправимось до Києва наступним рейсом вже 17 березня.

А поки авіакомпанія поселила нас у готель. Ресторану тут немає. І нас годують кукурудзяними пластівцями з молоком, а ще дають їжу, якою зазвичай пригощають пасажирів на борту літака. Моя дитина вже другий день нічого нормального не їла – перебивається булочками та шоколадом. А тим часом скасовується вже другий рейс, яким нас обіцяли вивезти до Києва.

Я вже забрала з аеропорту свою валізу. А ще на стійці Lufthansa нам повідомили, що авіакомпанія більше не зобов’язана вирішувати наші проблеми і кращого готелю нам не варто чекати – через оголошення надзвичайної ситуації у Німеччині закривається все, крім супермаркетів, аптек, банків, пошти й автозаправок.

Ситуація неприємна, бо ми нічого не порушували, наші рейси безпідставно скасували, хоча до України ще можна було літати.

Зателефонувала до консульства України у Мюнхені, нас внесли до списків – наскільки мені відомо, тут зараз застрягло десь 250 українців.

Якби я була одна, то спробувала би якось дістатися до України іншими шляхами. Але, зі мною мама, чотирьохлітній син і чотири валізи непідйомних. Я ж на зйомки летіла на чотири місяці й везла костюми. Ми – «нерухомість». Тож, будемо сидіти у Мюнхені і чекати на прямий рейс. Наскільки швидко за нами направлять літак, залежить від українських міністерств.

Валерій Стрелець, підприємець з Харкова – не зміг вилетіти з родиною з Шарм-ель-Шейху

– 17 березня, третя година дня – ми досі нічого не розуміємо, інформацію дізнаємось з українських телеканалів. До нас доходять чутки, що близько 12 тисяч наших співгромадян потроху вивозять з готелів, а ось ми перебуваємо чи то в карантині, чи то в ізоляції – я не розумію, як це можна правильно назвати, бо нам тут досі жодного офіційного паперу не показали. Коротше, ми тут гадаємо – на карантині ми чи в ізоляції.

Але настрій у людей позитивний – всі сподіваються, що 19 березня ми все-таки поїдемо з Шарм-ель-Шейху. Жодних бунтів чи хвилювань нема, люди стали більш тісно комунікувати між собою, ми навіть створили власну групу в «Телеграмі».

Ми там пишемо один одному – де й коли видають їжу, де взяти гаряче, як замінити рушники, як замовити прибирання кімнати, коли буде температурний скринінг, що відбувається на рецепції, де наливають пиво, де можна взяти білого вина – життєві питання обговорюємо.

А ще в нашому чаті з’являються повідомлення від туроператора, але більше інформації ми отримуємо за допомогою «сарафанного радіо». Так от, за чутками, нас вивезуть аж після того, як заберуть українських туристів з інших готелів – ми все ж таки на якомусь карантині.

Якщо чесно, дуже напрягла вчорашня заява заступника керівника Державної прикордонної служби Володимира Нікіфоренка. Він сказав, що ми маємо якось самостійно повертатися додому. Але ми сподіваємось, що про нас не забудуть у цій всій метушні.

Антоніна Маровді, журналістка Радіо Свобода, рейс з Шарм-ель-Шейху був скасований

– До Києва ми мали вилітати 15 березня о 05:50, але напередодні ввечері нам повідомили – вилетіти не зможемо. З того моменту нам щодня обіцяли, що ось-ось вже ввечері ми отримаємо інформацію про наші рейси, але інформації не було.

Якщо чесно, то люди у готелі одразу розділились на дві групи. Одні раділи, що зможуть довше відпочивати, інші – у тому числі і я – хвилювались. Було тривожно, бо навіть гіди у готелі не знали, як нас повертатимуть до України.

А вчора до нас дійшли чутки, що буцімто нас заберуть з Єгипту аж після 23 березня – от тоді у всіх реально почалася паніка. Гіди виправдовувались, що це все не через них, а через українців, мовляв, у туристичній компанії Join Up не піднімають слухавки і нічого не говорять. Паніка почала вщухати лише ввечері, коли ми дізнались, що вночі полетять перші туристи. Люди так боялися, що за ними не заїдуть автобуси, що аж їхали до аеропорту на таксі.

І ось третя година дня, я теж сиджу в аеропорту – і це велике щастя. Тут дуже багато людей, ми всі сподіваємось, що тепер все буде гаразд.

Тетяна Калениченко, журналістка, не змогла вилетіти з Франкфурта-на-Майні

– Я була у відрядженні в Канаді і поверталася до України 15 березня з пересадкою у Франкфурті – звідки мій рейс у Київ скасували. Я звернулася до сервісного центру Lufthansa, і там мені одразу зарезервували квиток на рейс МАУ. Проте, коли я прийшла на стійку МАУ, мені сказали, що квиток не відображається в системі та відправили мене назад до сервісного центру авіакомпанії Lufthansa.

Сервісний центр знаходиться в іншому терміналі, тож я попросила їх зателефонувати по внутрішньому телефону – вони відмовились. В результаті, поки ми це все з’ясовували, останній рейс МАУ до Києва відлетів без мене.

Потім в Lufthansa мені знову намагались забронювати квитки на рейси МАУ, однак всі вони вже були скасовані. І от я за свій рахунок заселилась у готель, бо авіакомпанія орендувати мені кімнату відмовилась.

Телефонувала до українського консульства, там мене зареєстрували і сказали чекати, поки вирішуватимуть, яким чином нас звідси забирати.

Вранці 18 березня ми повернулись своїм ходом. У п'ятий раз обміняли квиток, ризикнули полетіти через Мінськ, а звідти проривались машинами до України. Деякі наші нові знайомі повертались через Румунію – там теж поки кордони лишаються відкритими.

Оксана Зінченко, мікробіолог-вірусолог, «застрягла» у Барселоні, чекає на евакуацію

– Ми з колегами прилетіли до Барселони 7 березня – працювати у науковому проєкті. Коли в Україні оголосили про закриття кордонів, ми спитали у консульстві, що робити, і нам відповіли, що після 17 березня повітряний простір України хоч і буде закритий, але чартерні рейси впускати будуть.

Оскільки не можна спрогнозувати, як розвиватиметься епідемія в Іспанії, ми всі вирішили не чекати і повертатись додому. Але МАУ «задрало» ціни на рейси просто нещадно. Квиток на 15 березня коштував 578 євро, а на 16-те – майже тисячу євро. Тому ми взяли квитки на 18 березня, бо в системі вони продавались, а вчора навіть прийшло запрошення на реєстрацію. Однак вже за годину було нове сповіщення – рейс скасовано.

У п’ятницю ми написали в консульство і зареєструвалися в системі у них, але поки що незрозуміло, коли нас евакуюють. У «Телеграмі» є чат «Хочу додому» – там десь 160 українців з різних міст Іспанії. Ми зробили гугл-таблицю – прізвища людей, де вони знаходяться, куди їм в Україні летіти. Тепер сидимо та чекаємо.

Тарас Скицький, UX-дизайнер, разом з дружиною ледь виїхав з сусідньої Словаччини

– Ми з дружиною поїхали до Словаччини – на концерт, який мав відбутися 12 березня. Зі Львова у Братиславу ми вилетіли у понеділок, 9 березня, тоді ситуація ще не виглядала аж настільки загрозливою. Однак вже наступного дня надійшло повідомлення про те, що концерт скасовується. Однак ми мали летіти назад додому літаком Wizz Air аж у п’ятницю. І от ввечері ми сидимо й смачно вечеряємо, аж раптом надходить лист від авіакомпанії – рейс скасовано.

Спочатку був шок, потім ми навіть подумали лишитись на три тижні у друзів з Відня. Однак Львів був близько, тож ми вирішили їхати додому. Ми приїхали на залізничну станцію – міжнародних квитків вже не було і буквально за хвилину відправляється останній поїзд на Відень. І тут ми зрозуміли, що ситуація дуже серйозна.

Рано вранці ми сіли на поїзд до словацького міста Кошице, а звідти планували їхати автобусом до Ужгорода. Приїжджаємо у Кошице, приходимо на автостанцію і бачимо там натовп розгублених українців, які нам кажуть: автобусів немає. Ми беремо таксі, їдемо до словацько-українського кордону, однак пункт пропуску виявився лише автомобільним – перетнути пішки не можна.

Так ми стояли пару годин і жоден автомобіль не зупинився – щоб бодай когось підібрати. Нам пощастило зустріти словака, який відвозив до України свою знайому. І тут виявляється, що він забув свій закордонний паспорт і теж не зможе перевезти нас через кордон. Але він пішов нам на зустріч і ми всі разом поїхали на сусідній прикордонний пункт пропуску, де можна перетинати кордон пішки. Там наші пригоди скінчились – ми легко дісталися Ужгорода і ось вже відпочиваємо вдома у Львові.

Поради від міністра закордонних справ

Під час брифінгу 16 березня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба порадив громадянам України, які не встигли долетіти додому, діяти за трьома пунктами:

• не купувати нових авіаквитків – навіть якщо вони відображаються у системі продажів;
• зателефонувати у місцеве консульство України та зареєструватись там;
• чекати на евакуацію.

За словами міністра, наразі дипломати по всьому світу збирають заявки українців, які бажають евакуюватись на батьківщину. Вивезення громадян організовують в ручному режимі.