Через два з половиною місяці свого перебування на посаді президента Володимир Зеленський підписав указ про спрощення процедури набуття українського громадянства для іноземців, які захищають Україну, і росіян, які зазнають політичних переслідувань у себе на батьківщині.
Насправді, таке рішення не стало несподіванкою для тих, хто стежив за риторикою Володимира Зеленського від самого початку. «Ми будемо надавати українське громадянство представникам всіх народів, котрі страждають від авторитарних та корумпованих режимів. У першу чергу – росіянам, котрі нині страждають чи не найбільше», – заявив Зеленський одразу після другого туру президентських виборів.
Чи працює указ Зеленського на практиці і наскільки легко росіянину, що втікає від російського режиму, отримати легальний статус в Україні? Про це ми поговорили з фігурантом гучної у Росії кримінальної справи «Новое величие» Сергієм Гавриловим і його адвокатом Олексієм Скорбачем.
Сергій Гаврилов і «Новое величие»
До жовтня 2019 року Сергій Гаврилов перебував під домашнім арештом у Москві. На батьківщині його звинувачують у створенні організації «Новое величие», яку в Росії визнали екстремістською, і участі в ній. Фактично організація становила собою чат у телеґрамі, де десятеро людей, зокрема і Гаврилов, обговорювали учать в акціях протесту.
«Завдання у нас було – участь у протестах, більш-менш організовано. Тому що кожен сам за себе – досить важко зібратися і примусити себе вийти. У кожного була своя точка зору, але позиція була такою: так, як є зараз, – не має бути. Ми були проти внутрішньої політики, проти міжнародної агресії Росії», – сказав Гаврилов одразу після своєї втечі до України.
Відео: телеканал «Настоящее время» (рос. мовою)
У березні 2018 року учасників чату затримали. Адвокати обвинувачених і сам Гаврилов вважає, що всі члени групи стали жертвами провокатора спецслужб, який був серед учасників чату. Власне, його свідчення і лягли в основу звинувачення. Навесні двоє з обвинувачених пішли на угоду зі слідством. Один із них, Павло Ребровський, пізніше від своїх слів відмовився. Решту вісьмох, у тому числі й Гаврилова, судять і досі.
На вирок суду Гаврилов чекав під домашнім арештом. Його також зобов’язали носити електронний браслет. Але через півтора року, у жовтні 2019, сигнал від електронного браслета обірвався. Співробітники служби виконання покарань приїхали до Гаврилова додому, але там нікого не було. Як вдалося зняти браслет – Гаврилов не розповідає.
Як Гаврилов опинився в Україні?
На попутках, через Білорусь, 21 жовтня 2019 року Сергій Гаврилов дістався до пункту пропуску «Сеньківка» в Чернігівській області. Українським прикордонникам він розповів, що в Росії його переслідують за участь в акціях протесту проти чинної влади. «Україну я вибрав, тому що у мене не було закордонного паспорта. Ну, це була найближча країна, в яку потрапити у мене був якийсь реальний шанс», – каже Гаврилов.
Статус біженця Сергієві Гаврилову допомагає отримати фонд «Дом свободной России» у Києві – організація, що надає юридичну і психологічну допомогу тим росіянам, які покинули Росію, втікаючи від політичних переслідувань. Саме в офісі цієї організації ми зустрілися з Гавриловим і його адвокатом Олексієм Скорбачем.
Зараз Сергій Гаврилов живе в Києві. З метою безпеки він час від часу змінює квартири. Останній раз він зустрічався з журналістами одразу після втечі – у жовтні 2019 року.
«Ситуація не змінилася. Сергій все ще проходить процедуру отримання політичного притулку в Україні. І ця процедура затягується не з нашої вини», – починає розмову адвокат Гаврилова – Олексій Скорбач. Він каже, що Гаврилова регулярно викликають на співбесіди, під час яких ставлять одні й ті самі запитання.
На думку Скорбача, процедуру надання статусу біженця для його підзахисного свідомо затягують.
– Чому ви думаєте, що вони це роблять свідомо?
– Міграційна служба Чернігівської області відмовилися передавати справу Сергія до Києва, де він проживає. Нас це лякає. Тому що у Чернігові був випадок, що російський активіст Володимир Єгоров був просто викрадений біля будівлі міграційної служби. Співробітники міграційної служби зателефонували йому і попросили прийти. Коли він прибув, до будівлі приїхали співробітники СБУ, схопили його, посадили в машину, вивезли на кордон з Білоруссю і залишили там.
– А є законні підстави, на основі яких Сергія просять приїздити на співбесіди саме в міграційну службу Чернігівської області?
– Він там проходить процедуру, бо саме там перетнув кордон. Але ми звернулися з проханням передати справу до Києва, бо він тут проживає. Ми постійно змінюємо йому квартири, бо боїмося, щоб із ним не повторилася історія Єгорова чи історія азербайджанського блогера.
Ці всі історії дуже насторожують. Тим паче – у Чернігові. Там до кордону – як палицею докинути. І не обов’язково його в Росію віддавати. Його можна викинути в Білорусі, а там уже вирішать, що з ним робити. Це ж союзна з Росією держава.
У нас уже було десь п’ять співбесід. Не менше. І вони все ще вважають, що цього недостатньо. Хоча про організацію «Новое величие» є дуже багато інформації, і ми розклали їм усе по полицях – із документами. Сергій їм щоразу повторює свою біографію. З власної практики я знаю, що для громадян Афганістану чи Сомалі достатньо двох співбесід. Бажання міграційної служби часто бачити Сергія нас насторожує.
Із недавніх пір ми вирішили, що Сергія будуть одночасно супроводжувати два адвокати. Щоб у разі чого один вчепився, а другий кричав і кликав на допомогу.
– Ви попросили передати справу Гаврилова в Київ, за місцем проживання. Що вам відповіли?
– Нам було відмовлено, без пояснення. Хоча це стандартна процедура! Всі розуміють: якщо ти живеш у Львові чи в Одесі, то немає сенсу їхати на співбесіду в Київ, і навпаки. Розумієте?
От у нас було п’ять співбесід. Це потребує фінансових витрат. Це незручно, бо маємо їхати з самого ранку в Чернігів, проходимо там чергову співбесіду і повертаємося назад до Києва.
– А як взагалі проходять співбесіди? Що питають?
– Співбесіда проходить за одним і тим самим сценарієм: Добрий день! Як вас звати? Ви такий-то? Де народилися? Де хрестилися? Де женилися? Чому не женилися? Перші 20 хвилин співбесіда триває за одним сценарієм: вони встановлюють анкетні дані. Потім вони переходять до справи «Новое величие». Питають: «Що ви хотіли порушити? Ви дійсно хотіли повалити конституційний лад Російської Федерації?» І так далі. Питання ідуть по замкненому колу.
Фактично, ми ще доводимо працівникам міграційної служби, що Росія є недемократичною країною, що там порушуються права людини. Ми пояснюємо, що міжнародні організації вважають справу «Новое величие» політичним переслідуванням, що слідство у цій справі не об’єктивне, що немає свідків. Але в цей самий час міграційна служба запитує Сергія: «Ви хотіли повалити конституційний лад у Російській Федерації чи ні?» Це запитують на повному серйозі. Замість того, щоби питати про документи у справі, про те, як проходили у Росії допити, чи застосовувалося фізичне або психологічне насильство, чи були тортури. Навіть у Путіна запитували про тортури щодо фігураннтів справи «Новое величие». Але українську міграційну службу це не цікавить. Вони цікавляться, чи не хотів Гаврилов повалити конституційний лад Російської Федерації.
– А яка взагалі процедура? Припустімо, що вони проведуть ту кількість співбесід, яка їм необхідна. Що далі?
– Міграційна служба має дати висновок: вони рекомендують або не рекомендують надавати захист Гаврилову в Україні. Вони мають передати цей висновок до Києва, в центральний апарат Державної міграційної служби. Центральний апарат має три місяці на роздуми – давати захист у вигляді статусу біженця чи ні. А ще вони можуть повернути цей висновок назад, задля уточнення додаткових питань. Ця гра може тривати дуже довгою. Інколи статус біженця чекають по три роки. Незважаючи на те, що максимальний термін – дев’ять місяців.
Відео: Російська служба Радіо Свобода (рос. мовою)
«Допоки ви перебуваєте в очікуванні статусу біженця, у вас немає паспорта, ви не можете відкрити банківський рахунок, ви не можете влаштуватися на роботу. Ви навіть грошовий переказ не можете отримати. Ви нібито є частиною суспільства, але офіційно – вас немає», – приєднується до нашої розмови юрист «Свободного дома Росии», координатор проєкту EmigRussia Володимир Жбанков.
Указ «про добрі наміри». Чому указ Зеленського не спрощує процедуру отримання українського громадянства?
У серпні 2019 року Володимир Зеленський підписав указ про спрощення процедури набуття українського громадянства для іноземців, які захищають Україну, і росіян, які зазнають політичних переслідувань у Росії. Жбанков і Скорбач називають цей документ указом про «про добрі наміри».
На основі указу президента з’явилася постанова уряду. Відповідно до неї, Міністерство закордонних справ має видавати довідку про політичне переслідування, і ця довідка є підставою для подання документів на отримання громадянства України, пояснює Скорбач. Для отримання такої довідки потрібен закордонний паспорт. Багато росіян приїхало в Україну до 2016 року, коли можна було приїхати за внутрішнім паспортом. Або, наприклад, у Сергія Гаврилова немає закордонного паспорта, тому він не може отримати таку довідку.
Обов’язкова вимога – всі документи мають бути перекладені українською мовою. Зрозуміла вимога, погоджується Скорбач. Але на багатьох політичних біженців, як на Гаврилова, у Росії відкриті кримінальні справи. Це означає, що всі томи кримінальної справи також треба перекласти. Це доволі дорого.
Ще одна вимога – підтвердження легальності перебування на території Україні. У багатьох росіян немає цього підтвердження, тому що вони просто втекли з Росії… І там дуже багато таких складних моментів. Таким чином, указ президента про спрощення набуття громадянства для росіян повністю нівелюється постановою уряду, каже адвокат Олексій Скорбач.
– Тобто виконання указу Зеленського повністю переклали на Міністерство закордонних справ?
– Так. Але Міністерство закордонних справ іще має консультуватися з СБУ й міграційною службою. В МЗС немає спеціально навчених людей, які будуть визначати, ця справа політична чи ні. А це значить, що все піде по колу і повернеться на міграційну службу, де роками нічого не змінюється. Взагалі, наша міграційна служба вважає обов’язком підтримувати дружні стосунки з усіма міграційними службами пострадянських країн. Щоб ви розуміли, у міграційний службі України шукачеві притулку з Росії можуть сказати: «Ви виходили на мітинг? Виходили. Ви ж таким чином порушили закон Російської Федерації? Порушили. А якби ви не виходили на мітинги, вас би не притягли до відповідальності? Не притягли. Тобто ви порушили закон!»
Я, як юрист, можу з ними говорити. А коли людина і так налякана, вона впадає в ступор. Вона їде до України з надією знайти підтримку, а тут таке…
– Тобто Україна – не найкраща країна для отримання політичного притулку?
– Із 2013 року Управління верховного комісара ООН у справах біженців визнало Україну за країну, що не є безпечною для отримання притулку. У 2011 році була створена міграційна служба, а вже через два роки ми отримали такий статус. Відтоді нічого не змінилося.
– Ваш підзахисний не хоче попросити притулок в іншій країні?
– Ми зараз не можемо. Ми розпочали процедуру. Ми маємо пройти всю процедуру. Такий закон. Якщо ж ми отримаємо відмову, то можемо звертатися з проханням до іншої безпечної країни. Це може зайняти рік, а може, і два.
Сергій Гаврилов, відколи він перетнув російський кордон, із родичами не контактує – з метою їхньої ж безпеки. У Москві в нього лишилися мати, батько і бабуся. «На них можуть чинити банальний тиск. Через те, що я втік, а це кримінальний злочин, мені світить до чотирьох років. І якщо я зараз почну контактувати з ким-небудь у Росії, цих людей можуть звинуватити у пособництві», – пояснює Гаврилов своє рішення.
Після його втечі з Росії Люблінський суд Москви заочно арештував Сергія Гаврилова. Інші фігуранти справи «Новое величие» чекають на вирок суду.
Радіо Свобода звернулося із запитом до Державної міграційної служби України в Чернігівській області, щоб дізнатися деталі справи Сергія Гаврилова й інших шукачів притулку, згаданих у цьому матеріалі, але на момент публікації відповідь не надійшла.
