Ігор Токар, Микита Ісайко, Вікторія Веселова
Морський тральщик «Черкаси» – це останній корабель Військово-морських сил України, який захопили російські військові 2014 року. Тепер його називають символом спротиву російській окупації Криму. 20 днів в облозі, зрадництво, розвідка, прориви і штурм. Ці події вже екранізували. Ми розкажемо правдиву історію опору військових моряків біля берегів окупованого півострова.
Аби зрозуміти причини і передумови захоплення українських кораблів у Криму, доведеться зазирнути значно глибше від подій 2014 року.
У 2012-му в Україні відбулися міжнародні військові навчання «Сі-Бриз» за участі 17 держав. На цих тренуваннях українська армія вчилась працювати за стандартами НАТО. Два українські кораблі – «Гетьман Сагайдачний» та «Костянтин Ольшанський» – навіть здобули НАТОвську сертифікацію.
На тих навчаннях Україна показала хороші результати, каже віцеадмірал, екскомандувач ВМС України Сергій Гайдук. Командувачем ВМС України на той момент був Юрій Ільїн. А на всіх пресконференціях поруч із ним сидів контрадмірал Денис Березовський.
Флоти-побратими та «зірковий офіцер»
«На мій погляд, він (Денис Березовський – ред.) – достатньо молода амбітна людина, яка зосередилася на кар'єрі військового моряка», – казав про нього тоді Сергій Гайдук.
Саме Денис Березовський з 2012 року відповідав за проведення міжнародних навчань українських ВМС. А у 2013 році у Криму був співорганізатором російсько-українських навчань «Фарватер миру» та діяльності багатонаціональної військово-морської групи «Блексіфор». Тоді в рамках навчань захоплювали кораблі і знешкоджували міни.
Український та російський флоти до 2014 року в Криму існували майже під одним дахом. Спільні навчання, спільні святкування, навіть військові бази і причали розташовувалися по сусідству. Командування таку співпрацю тільки вітало.
Тоді командувач ВМС України Юрій Ільїн та Денис Березовський мали не абиякий авторитет серед моряків. Ільїн добре володіє англійською, стажувався у структурах НАТО. Адміральські погони отримав через 30 років служби.
«Це людина, яка виступала як локомотив. Я сказав би, та людина, яка безумовно була лідером. Починав він свою службову діяльність з командирських посад тактичного рівня. Тобто командир батальйону морської піхоти. А після цього був більше зосереджений на посадах, які пов'язані були службою», – говорить Сергій Гайдук.
Кар’єра Дениса Березовського значно стрімкіша. Службу він починав на фрегаті «Гетьман Сагайдачний». А до контрадмірала дослужився всього за 16 років. Сергій Гайдук називає його «зірковим офіцером».
«Зірковий, тобто, от таке враження, що хтось хотів із молодого офіцера зробити «зірочку» на небосхилі морської України. І тому така кар'єра була, крива кар'єра була, дуже така з гострим кутом», – каже він.
19 лютого 2014 року Віктор Янукович починає пакувати речі аби втекти з України. Того ж дня він звільняє Юрія Ільїна з посади командувача ВМСУ та підвищує до начальника генерального штабу Збройних сил України. 20 лютого 2014 року у центрі столиці України снайпери розстрілюють протестувальників.
Тоді командир тральщика «Черкаси» – Юрій Федаш – був у відпустці.
Після побачених кадрів розстрілів на Майдані у Києві повернувся до Криму і почав готувати корабель до війни. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України констатувала самоусунення Віктора Януковича.
27 лютого 2014 року «зелені чоловічки» (так відтоді почали називати російських військових за кольором їхньої форми без розпізнавальних знаків) захоплюють аеропорт «Бельбек» під Севастополем. 28 лютого Юрія Ільїна звільняють з посади начальника Генштабу. Пізніше колеги скажуть, що його запідозрили у держзраді. Тоді ж озброєні російські військові на спецтехніці штурмують аеропорт «Сімферополь».
1 березня 2014 року виконувач обов'язків президента України Олександр Турчинов за порадою адмірала, на той момент виконувача обов'язків міністра оборони України Ігоря Тенюха, призначає командувачем ВМСУ молодого перспективного Дениса Березовського.
«Начальника Генштабу ВМС немає, виконуючого обов'язки командувача ВМС немає, всі вони вже на російському боці. І тоді я особисто зателефонував Березовському. Він якраз займав посаду заступника командувача з бойової підготовки. І я його спитав: «Ти готовий прийняти на себе (командування – ред.) в такий тяжкий час?». Я знав цю людину дуже добре. «Готовий». Спитав: «Як діяти, знаєш?». «Знаю», – пояснював тоді це призначення Ігор Тенюх.
Корабель «з душею»
Фільм «Черкаси» – українсько-польський проєкт. Сценарій написали поляк французького походження Роберт Квільман та українець Тимур Ященко. Тимур, до того ж, був режисером стрічки. Він родом з Черкас, але вже 10 років живе у Польщі. Інтерв’ю з ним ми записували у Варшаві. Зняти фільм режисера надихнуло відео, яке називається «Украинские моряки на корабле «Черкассы», поют «Воины света».
«Я одразу знав, що це історія для розповіді на великому екрані. Це українські спартанці – такі, котрі б’ються за гідність з палицями і з піснями. Це дуже круто», – каже Тимур Ященко.
Відео було опубліковане у день захоплення тральщика російськими військовими – 25 березня 2014 року. Але є одна неточність. Насправді це моряки корабля «Костянтин Ольшанський». Його захопили днем раніше. Проте у фільмі цей епізод все одно лишили і закріпили за «Черкасами». Це «збірний образ воєнно-морських сил України», пояснює Тимур Ященко.
Один із головних героїв кінострічки – командир корабля Юрій Федаш. Його грає актор Роман Семисал. Влітку 2014 року він був мобілізований у зону АТО. Рік воював гранатометником в Луганській області. У дні російської анексії Криму про оборону на Донузлаві чув лише із телевізора.
Юрій Федаш зараз продовжує службу на українському флоті. Тільки вже не в Криму, а в Одесі. Для зустрічі з командиром ми підготували сюрприз. Наші колеги в Криму відшукали пришвартований у Криму тральщик «Черкаси» і зняли його на відео.
Корабель стоїть у Стрілецькій бухті Севастополя.
Поряд з ним – захоплені Росією тральщик-близнюк «Чернігів», корвети «Луцьк» та «Тернопіль». Свій корабель Юрій Федаш востаннє бачив 26 березня 2014 року, Впізнає його одразу.
«Я одразу відрізняю. Бачите, ілюмінатори на головному командному пункті. Яка різниця? Білі ілюмінатори видно здалеку, тому свого часу я їх перестав фарбувати, тому там немає кантиків. Відповідно я одразу їх відрізняю. Круги познімали, видно, що його з того часу не фарбували. До речі, герб «Черкаси» замалювали, а зірка за потоплений катер є», – каже він.
Зірка, про яку йдеться, – своєрідна медаль, тільки корабельна. 1990 року «Черкаси», а тоді тральщик ще називався «Развєдчік», брав участь в Еритрейському конфлікті в Африці. Під час виходу з Червоного моря відбив атаку та потопив катер супротивника.
«Для мене це завжди болюча тема – дивитись на корабель. Тому що і спогади, і сам факт того, що його зараз немає, а він би став в нагоді нашим Військово-морським силам. І взагалі корабель мав свою душу», – каже Юрій Федаш.
«Зрада була всюди»
Юрій Федаш поважав Дениса Березовського. Згадує: коли того призначили командувачем ВМСУ, сподівався, що контрадмірал наведе лад в українському флоті й дасть відсіч Росії. Екскомандувач «Черкас» двічі здавав Березовському курсову задачу – головний іспит для екіпажу корабля.
Одразу після призначення надійшов наказ підготувати кораблі до виходу в море. А за три години звучить команда повернутися усім до пунктів постійного базування. Наказ вийти у море і повернутись повториться проти ночі на 2 березня 2014 року. Командири не могли збагнути, що відбувається.
«В Новоозерному (селище на заході Криму – ред.) з’явилось багато незнайомих людей спортивної статури. Видно було, що вони не прості: чи то агенти ФСБ, чи то ще якісь військові», – згадує Юрій Федаш.
На той момент у командуванні ВМСУ відбувався хаос, фактично ніхто ні за що не відповідав. Моряки сподівались, що Денис Березовський врегулює ситуацію. Та рівно за добу після призначення, 2 березня 2014 року, у кримських ЗМІ з’являється відео, на якому Денис Березовський поруч із лідером проросійських «сепаратистів» Сергієм Аксьоновим присягає на вірність «народу Криму». Тобто зрікається української присяги.
Його наступником став Сергій Гайдук. Він розповідає, що за добу свого керування контрадмірал встиг знищити усю систему секретного зв’язку у Криму. Звичайні мобільні телефони, скайп та чати в онлайн-іграх відтоді стали єдиними засобами зв’язку командування із заблокованими кораблями.
«2 березня я з ним (Денисом Березовським – ред.) зустрічався в штабі ВМС України. Сказав, що руку йому не подам. А яка честь, якщо честь була віддана о 16:32 годині, коли прийняв присягу (на вірність «народу Криму» – ред.)? Він був дуже психологічно зламаний. Сказав єдине, що планує роботу у військових частинах і кораблях Військово-морських сил України. На що я йому сказав, що віддав команду нелегітимне керівництво Криму і його як командувача до військових частин не допускати», – згадує Сергій Гайдук.
У 2011 році командування російського флоту під супровід оркестру прощалося зі старим легендарним російським бойовим кораблем «Очаків».
А вже 2014 року він знадобився знову. У ніч на 6 березня 2014 року командування Чорноморського флоту Росії затопило судно на виході з озера Донузлав у Криму.
На початку березня 2014 року вихід у відкрите море вже кілька днів блокувала російська флотилія на чолі з флагманом Чорноморського флоту – крейсером «Москва». У пастці опинилися: два морських тральщики – «Чернігів» та «Черкаси», рейдовий тральщик «Генічеськ», торпедолов «Херсон» та два десантних кораблі «Кіровоград» та «Костянтин Ольшанський».
«На вході до озера знаходиться малий ракетний корабель «Штиль», ракетний катер, ракетний крейсер «Москва», також буксир «Шахтар» та судно фізполей, яке стало на два якоря з метою блокувати вихід будь якого корабля», – доповідав командир бригади південної військово-морської бази ВМС України Віталій Звягінцев.
Затоплений 160-метровий «Очаків» майже перекрив вихід з озера Донузлав до моря. По обидва його боки лишилися вузькі проходи по 15-20 метрів.
7 березня 2014 року українські моряки обстежили донузлавські «ворота» і побачили – вихід є! Про це одразу доповіли комбригу Звягінцеву. А через сім-вісім годин поруч із «Очаківом» російські військові затоплюють ще одне судно.
13 березня українські моряки здійснили водолазну розвідку і знову знайшли прохід у відкрите море. Командир «Черкас» Віталію Звягінцеву вже не вірить і через посильного передає листа до штабу ВМСУ.
«Цей лист не дійшов до оперативного чергового. Він залишився в руках у зрадників, які сказали, кому потрібно. І на цьому ж місці було затоплено ще одне водолазне судно. Зрада була всюди», – говорить Юрій Федаш.
«Десять хвилин на збори»
16 березня 201 року у Криму пройшов незаконний так званий «референдум», за результатами якого російська влада оголошує про «приєднання» півострова до Росії.
18 березня відбувається штурм фотограметричного центру у Сімферополі і вбивство українського прапорщика Сергія Кокуріна. Наступного дня «зелені чоловічки» захопили штаби ВМСУ та військової бази на озері Донузлав.
Контрольовані Росією керівники Криму оголосили, що «майно, зокрема військова техніка, озброєння, є державною власністю Криму. За невиконання цього наказу винні особи несуть кримінальну відповідальність». Такий документ контрольовані Росією керівники Криму розвозили по всіх військових частинах півострова. На Донузлаві зустріч українських військових із проросійською делегацією на кораблі «Костянтин Ольшанський» організував Віталій Звягінцев.
«Звягінцев дає команду, що, це командир бригади, уявіть собі, дає команду на повернення і швартовку до причалу. В цей же день я дав наказ відсторонити його від займаної посади», – згадує Сергій Гайдук.
Українським морякам дали добу на те, щоб визначитись: вони – з Україною чи з Росією.
«Наш командир зібрав весь екіпаж і запропонував: «Хто бажає, не бажає служити, вам – десять хвилин на збори. Місце зборів – правий борт. Хто бажає далі служити – вільно, розійтись!» – згадує колишній командир артилерійської та мінно-торпедної бойової частини тральщика «Черкаси» Олександр Дмитрієв.
21 березня 2014 року о 12:05 з борту «Черкас» зійшли на берег 12 моряків: двоє офіцерів, мічман та дев’ятеро матросів. Судно відійшло від пристані і стало на якір посеред озера. Позицію «Черкас» підтримали десантний корабель «Костянтин Ольшанський» та тральщик «Генічеськ».
«Краще тримати на кораблі екіпаж українців, які готові захищати свою територію, ніж тримати баласт. Командири прийняли правильне рішення: краще залишитись в меншості, але з людьми, яким ти довіряєш, ніж тримати на борту цей баласт», – пояснює таке рішення українських військових Сергій Гайдук.
Штурм та оборона
Пізніше командир Юрій Федаш вирішує відтягти затоплений буксир і прорватись у відкрите море. Але кораблю не вистачило потужності. На допомогу ніхто не прийшов.
Згідно вахтового журналу «Черкас», дата його початку – 5 лютого 2014 року. А от дати закінчення немає. Адже останній запис зроблений 22 березня того ж року. Можна навіть побачити, що, наприклад, у суботу того дня о 9:00 підняли прапор ВМС України на кораблі, потім півтори години команда для профілактики, щоб не підійшов противник, кидала гранати. Далі записів немає. Команді вже було не до того.
Із 21 березня у небі над Донузлавом почали кружляти російські гелікоптери, а на березі засіли снайпери.
Поки команда «Черкас» тримала оборону на Донузлаві, у самому місті українських моряків підтримували, як могли. Графіті з зображенням корабля залишились досі. І хоча фарба полущилась так, що тральщик вже не впізнати, напис «Ю311» ще зберігся. Також є написи: «Ми не здамося. Чорноморський флот України».
Подібні акції підтримки відбувалися і в інших регіонах України.
Українських моряків кримчани підтримували з берега. Схема була простою. У телефоні встановлювали спеціальний додаток. Там писали текст і спрямовували ліхтар у напрямку моря. Тоді азбукою морзе передавалося послання «Ukraine with you» («Україна з вами»).
Попри російське переслідування представники кримськотатарського народу налагодили постачання продуктів та запчастин на корабель «Черкаси». Проте навіть тепер командир Федаш не може назвати їхніх імен, бо вважає це небезпечним.
Із 22 березня корабель «Черкаси» входить у гарячу фазу опору. Він постійно курсує Донузлавом. А російські військові підходять впритул.
Командир «Черкас» розуміє, що штурм корабля – це питання часу. Тому 23 березня судно вдруге йде на прорив. Юрій Федаш хотів вирватись у відкрите море і дійти до Одеси.
«Ми підійшли до потрібного місця проходу між берегом і корпусом «Очакова» і намагалися пройти, протиснутися. Вийшли десь за половину корпусу, ми вже були на тому боці, за «Очаковом», але навалився буксир, який нас стягував на мілину», – згадує Олександр Дмитрієв.
Черкаси не вирвались, почали сідати на мілину. У корпусі виникла пробоїна, кермо зіпсувалось. Наступного дня – 24 березня – були захоплені українські кораблі «Костянтин Ольшанський» та «Генічеськ». 25 березня о 18:50 російські військові підійшли на захопленому українському буксирі «Ковель» і розпочали штурмувати «Черкаси».
Навколо корабля літали два російські гелікоптери Мі-35. «Черкаси» відкрили вогонь, щоправда, не прицільний, а для відлякування. Росіяни теж стріляли лише по носовій частині корабля.
Українські моряки оборонялися три години. Утім, коли кермова система тральщика остаточно вийшла з ладу, росіяни ступили на його борт.
Корабельна реліквія
Свій корабель екіпаж «Черкас» залишив о 7:00 ранку наступного дня. Портрет Тараса Шевченка, тризуб на кераміці, нагородні плакетки і кормовий герб – це речі, які команда прихопила з собою. Зараз вони зберігаються в музеї юних моряків у місті Черкаси.
Утім, найціннішу річ – бойовий прапор – Юрій Федаш нікому не віддав, зберігає у себе.
«Прапор, який залишився на кораблі – новий. А це трішечки старший, пройшов окупацію Криму. Його трішечки стріпало донузлавським вітром, негодою північного степового Криму. Це на згадку, на пам’ять. Ми його вивезли з собою, але не спускали. Ми його просто забрали. Для нас це реліквія. Це дуже важлива річ», – каже він.
Після захоплення «Черкас» український прапор з нього росіяни не могли зняти ще тиждень. Клотик, на якому висів стяг, моряки обмазали мазутом. А зеленкою розписали корпус корабля патріотичними гаслами.
Про долю моряків, які зійшли з корабля до його штурму, майже нічого не відомо. Проте достеменно знаємо, що Денис Березовський продовжив службу у Росії. Тепер – на посаді заступника командувача Тихоокеанським флотом. Віталій Звягінцев теж служить у російській армії заступником командира дивізії Чорноморського флоту. Юрій Ільїн, подейкують, отримує російську військову пенсію та живе в Криму.
Юрий Федаш зізнається: якби була можливість щось змінити у тій ситуації, він би затопив тральщик «Черкаси», «щоб він вже був би на дні, аніж дістався росіянам».
