(Рубрика «Точка зору»)
Січень 2020 року може ввійти у вітчизняну історію як найкращий місяць в історії українського кінематографу. Адже цього місяця в прокат виходять одразу п’ять українських кінострічок: «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке», «Віддана», «Мої думки тихі», «Екс», «Наші котики».
Перші три фільми з переліку взагалі одночасно йшли в прокаті, і це справді неабиякий прорив: бачити в розкладі сучасного комерційного кінотеатру одразу три українські стрічки! Ще рік тому, не кажучи вже про 5 чи 10, такого й уявити ніхто не міг. А це свідчить про одне: українське кіновиробництво нарешті почало ставати на ноги.
Найбільше, однак, тішить не кількість, а якість: все частіше українці ходять на вітчизняні фільми не з патріотичного обов’язку або банальної цікавості, а через високу якість кінопродукції. Яскравий приклад цьому – фільм «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке».
Якщо спочатку його позиціонували ледь не як дитяче розважальне кіно, то після кількох днів показу схвальні відгуки так розійшлися мережею, що в кінотеатр пішли малі й дорослі цілими родинами, а власники кінотеатрів, побачивши успішність і підрахувавши прибутки, розширили географію показів і продовжили прокат!
Про «Мої думки тихі» має бути гучно!
Та найбільшим здивуванням січня (а можливо – й цілого року, побачимо) став дебютний фільм Антоніо Лукіча «Мої думки тихі».
На цей фільм мало хто ставив, у нього майже не було реклами, показувати його взялися не так багато кінотеатрів, але якість зробила своє: інформація про стрічку почала поширюватися між людьми блискавично, і вже невдовзі перед касами кінотеатрів вишикувалися черги. Автор цих рядків – живий тому приклад: ще ніколи мені не доводилося купувати квиток у перший ряд, бо всі ніші місця вже були розкуплені. Абсолютний аншлаг!
«Мої думки тихі» – кіно чудове й небанальне, це не проста комедія, а фільм, що змушує співпереживати й думати. А ще живе свідчення того, що навіть кінодебют (та ще й за умов скромного кошторису!) може бути неймовірно вдалим. Чесно кажучи, хочеться навіть поспівчувати тим фільмам, що вийшли в прокат паралельно зі стрічкою Антоніо Лукіча, бо «Мої думки тихі» завиграшки витіснили з обговорень і затьмарили собою всі інші прем’єри, в тому числі й вишукану «Віддану», яку рекламували довго й успішно.
Безперечно, «Мої думки…» – подія в нашому кіно, а також привід уважніше стежити за майбутньою творчістю Лукіча.
Чи буде так і надалі?
Кіновиробництво – процес довгий і затратний, тому варто окремо наголосити, що успіх фільмів у січні 2020-го означає, що робота над ними почалася за два-три роки до цього. Нинішні прем’єри – це результат попередніх років. А тому хочеться побажати, щоб зі зміною влади не зазнала змін система державної підтримки українського кіно. Адже воно показало не тільки кількісний, а і якісний приріст. Січень 2020-го – неспростовний тому доказ.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
