(Рубрика «Точка зору»)
Серед численних феноменальних рис, притаманних нинішній українській владі, однією з чільних є непослідовність. Це виявляється: у проектах законів, які Офіс президента, трапляється, відкликає, не дочекавшись навіть розгляду в комітетах, не згадуючи вже про внесення на розгляд пленарних засідань парламенту; у посадових призначеннях, які часто виявляються настільки невдалими, що, наприклад, голови обласних державних адміністрацій усуваються з посад не попрацювавши на них і чотирьох місяців; у визначенні зовнішньополітичних пріоритетів та інших надважливих політичних рішеннях.
В економічній і соціальній сферах влада, наразі не усвідомлюючи того, демонструє цілковиту розгубленість. Показовими у цьому розумінні є виступ президента Володимира Зеленського на Економічному форумі в Давосі та зроблене того ж дня «переможне» повідомлення його офісу про випуск урядом нових позикових облігацій, з терміном погашення 10 років, що номіновані в євровалюті. Метою запозичення 1 мільярда 425 мільйонів євро є… фінансування Державного бюджету. Тобто влада на початку року на весь світ визнала власну неспроможність виконати Державний бюджет без чергових запозичень. При цьому третина видатків бюджету поточного року Україна мусить витратити на погашення і обслуговування вже наявного державного боргу.
Щодо основної ідеї виступу президента на форумі, то вона полягала у пропозиції закріплювати за інвесторами, які задекларують готовність інвестувати в Україну більше ніж 100 мільйонів доларів, персонального опікуна від українського уряду. Він допомагатиме вирішувати усі можливі проблеми та конфлікти, що виникатимуть в перебігу реалізації інвестиційних проєктів. Інвестори, чий інвестиційний портфель складе 10 і більше мільйонів доларів, отримають податкові канікули – протягом 5 років не сплачуватимуть податку на прибуток.
Автори цих ідей справедливо вважають, що важким бар’єром на шляху іноземних інвестицій є забюрократизованість і корумпованість адміністративних процедур в Україні, з одного боку, та зависокий фіскальний тиск на бізнес – з іншого. Проте пропоновані засоби вирішення цих проблем свідчать про нерозуміння їхніх причин.
Негативна динаміка якості людського капіталу, влади та інфрастуктури
Низька інвестиційна привабливість України – як для внутрішнього, так і для закордонного інвестора, зумовлена всім комплексом системи взаємин влади і суспільства. Влада залишається механізмом тяжіння і примусу, а не системою сервісів для громадян. Серед іншого, в Україні так і не створено прозорих і рівних умов для конкуренції суб’єктів підприємництва. Установи влади залишаються активними гравцями на боці тих чи інших підприємців у корисливих інтересах посадовців. Такий стан речей є можливим завдяки законодавчій базі та самій структурі установ влади, включно з органами, що покликані боротися з корупцією, з дозвільною, реєстраційною, контрольною та судовою системами. Жодних кроків, спрямованих на подолання цього масштабного суспільного явища влада, що сьогодні уособлюється президентом Володимиром Зеленським, не пропонує.
Важливим чинником, що визначає інвестиційну привабливість, є стан інфраструктури – енергозабезпечення, транспорту, водопостачання тощо. Без надійної інфраструктури неможливо розвивати сучасне виробництво. Знову таки – жодних порухів у цьому напрямку не видно.
З якістю влади та інфраструктури міцно пов’язаний ще один надважливий чинник інвестиційної привабливості країни – якість людського потенціалу. Він включає такі показники: середню тривалість життя, структуру захворюваності, травматизму та смертності населення, його рівень освіти, рівень злочинності, а також ціла низка соціокультурних параметрів – від рівня санітарії до міжетнічних відносин. Україні і у цій царині нічим похвалитися – депопуляція, внаслідок двократного перевищення смертності над народжуваністю та виїзду продуктивного населення за кордон, високий рівень злочинності та інших негативних соціальних показників.
Звідси – низький рівень споживання, ділової активності та ділової культури, що так само відлякує інвесторів. Годі говорити про те, що проти України йде війна, якій не видно кінця-краю, і фінал якої залишається не прогнозованим, принаймні для прагматичних представників ділових кіл провідних країн світу.
Отже такою є безрадісна диспозиція для оголошеного нашою владою чергового походу за іноземними інвестиціями.
Чи є перспективи, окрім безрадісних?
Головним активом українського соціуму станом на сьогодні є той беззастережний факт, що Україна становить собою помітний суб’єкт європейської і світової політики. Розрахунок Росії на швидку перемогу у війні, розпочатій нею ще у 2014 році, цілковито провалився, перед усім завдяки кращим колективним рисам нашого суспільства – самоорганізації, самопожертві, сміливості. Це ті риси, що їх побачив світ і на Помаранчевому Майдані, і на Майдані Гідності, і під час спроби розгортання російської агресії.
Перемога Володимира Зеленського, а пізніше і його партії на виборах минулого року, так само є виявом цих рис. Після жорстокого розчарування діяльністю Петра Порошенка та його оточення, суспільство консолідувалося довкола мрії про «нові обличчя» і, попри колосальний адміністративний та інформаційний ресурс чинної тоді влади, зуміло повалити її у мирний, законний спосіб.
Інша річ, що новостворена влада досі не усвідомила комплексу суспільних явищ, завдяки яким вона власне і постала. Тому команда нинішнього президента переважно імітує діалог із суспільством, самовпевнено вважаючи, що справді готова до ефективного здійснення влади. Результат – численні законодавчі, кадрові та інші помилки, що всьому світу показують її непослідовність, нефаховість та легковажність.
Разом із тим у влади зберігається кредит довіри до неї всередині країни, який просто не можна легковажно розтринькати, як ті нові запозичені 1 мільярд 425 мільйонів євро на латання дірок у Державному бюджеті.
Довіра громадян до влади так само є інвестиційним чинником.
Отже, має бути розроблено і оголошено покроковий план розвитку людського капіталу в Україні, бо саме його стан зумовлює критично важливі показники для інвесторів – рівень і структуру внутрішнього споживання, якість управлінських рішень по всій вертикалі влади, а звідси – і якість інфраструктури тощо.
Так, владою вже згаяно дорогоцінний час. Проте, ще не критично. Ще не пізно взятися до виконання її власних передвиборчих обіцянок, спрямованих на деолігархізацію, осучаснення економіки, подолання бідності та несправедливості. Це слід робити негайно. Влітку буде запізно.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
