(Рубрика «Точка зору»)
Коли шкодуєш, що Зеленський не Путін
Вчора головною новиною дня безумовно стало звернення Путіна до Федеральних зборів Російської федерації зі щорічним посланням. Подобається нам Путін чи ні, на жаль, для України надто багато у нас та і в решті світу залежить від того, яким шляхом далі розвиватиметься Російська Федерація. Тому я уважно (як вчать у західних університетах) прочитав повний текст путінського виступу на офіційному сайті президента РФ.
Скажу щиро, чим далі читав, тим прикріше ставало за Україну. З гострою ностальгією пригадував часи, коли послання президента України до Верховної Ради готували провідні інтелектуали країни під проводом професора Гальчинського. Коли мислили стратегіями, а не рефлексіями. Коли намагались визначати курс країни на десятиліття вперед, а не зранку на вчора...
Що б не писала українська преса (буду здивований, якщо хтось з вітчизняних журналістів уважно прочитає текст послання Путіна від початку до кінця, а не лише ознайомиться з його основними тезами у російських ЗМІ), послання епохальне. Воно перегортає кримську сторінку в російській історії. Путін дає зрозуміти, що не збирається залишатись на посаді президента РФ після 2024 року та ініціює суттєву реконструкцію російської владної архітектури, яка б підготувала Росію до «життя після Путіна».
Як конституціоналісту мені було особливо боляче читати саме путінські пропозиції щодо конституційної реформи. Прикро, бо попри дискусійність окремих тез президента РФ, сам підхід до реформи Основного Закону абсолютно правильний. І це разюче контрастує з конституційним хуліганством української влади. По-перше, послання містить цілісну концепцію реформування Конституції. Не похапцем внесена до парламенту нарізка точкових, не пов’язаних між собою – окрім як перетягуванням на себе ковдри владних повноважень – змін, які руйнують рештки внутрішньої логіки Основного Закону, а саме цілісна концепція. Концепція і конкретні пропозиції (ще не оформленні в законопроєкт) виносяться на обговорення. Вже створена робоча група з підготовки пропозицій щодо внесення поправок до Конституції РФ. Причому до її складу увійшли далеко не тільки професійні політики та правники.
[...]
Але головне навіть не правильний підхід. Головне, що путінські пропозиції спрямовані на диверсифікацію влади, а не її консолідацію. Якщо запропонована реформа буде втілена в життя, Державна дума РФ отримає більше повноважень, аніж українська Верховна Рада, бо – на відміну від написаних на коліні змін до Конституції України 2004 року (повернутих до життя у 2014-му) – російська Конституція передбачатиме, що нижня палата російського парламенту формуватиме ВЕСЬ уряд, без дивних «президентських квот» (у вигляді двох міністрів: оборони та закордонних справ), які я зустрічав тільки у вітчизняній конституційній архітектурі. Натомість стримуваннями та противагами до парламентського призначення уряду буде право президента звільняти прем’єра та федеральних міністрів. Порівняйте з колективною безвідповідальністю уряду в Україні...
Втім, найбільше вразили в посланні навіть не запропоновані конституційні зміни. Вразили цифри і факти, які я поспішив перевірити. Середня очікувана тривалість життя в РФ наразі довша ніж в Україні: 72,9 роки проти 71,76 у 2018 році. Кількість населення (навіть в абсолютних цифрах) в Україні скорочується набагато швидше, аніж в Росії. Так, впродовж 2018 року чисельність населення України скоротилася на 233,2 тисячі, в Росії – лише на 93,5 тисячі осіб. Сумарний коефіцієнт народжуваності в Росії сягнув 1,5, в Україні – лише 1,3.
В 2017-му населення Росії загалом зросло. І тим не менш, Путін почав свій виступ не з конституційної реформи, не з безпекових питань, а саме з демографічних викликів: «Судьба России, её историческая перспектива зависит от того, сколько нас будет»! А далі – конкретні проєкти з конкретним фінансуванням з розвитку та підтримки освіти, системи охорони здоров’я, сімей з дітьми. Навіть якщо з цих сотень мільярдів рублів половину розкрадуть, це фантастичні суми, які будуть інвестовані в людський капітал. І це при профіцитному бюджеті та резервах, що перевищують борги...
Пропоную об’єктивно дивитись на ворога
Спостерігаючи строкатий голодний плебс у Верховній Раді, дитячий садок в Кабміні, стратегічну порожнечу в ОП та кричущу некомпетентність в роботі правоохоронних органів, я справді дивуюсь, як Україна досі жива
Читаючи послання Путіна до Федеральних Зборів, важко не повірити, що Росія – держава, яка дбає про своє майбутнє. Навіть, якщо 50% з того, що сказав президент РФ – намагання видати бажане за дійсне.
Описуючи свої враження від путінсьткого виступу, я аж ніяк не закликаю розвертати вектор нашого розвитку і мерщій повертатись до «русского мира». Я пропоную об’єктивно дивитись на свого ворога, замість по-дитячому необачно чекати, коли ж нарешті російський колос завалиться під навалою західних санкцій. Відповідь – ніколи.
Бо судячи з програмного послання Путіна, він вирішив повертати Росію до цивілізованого світу. На своїх умовах, але повернути. Він почав серйозно думати про Росію після Путіна. А якщо він не хоче залишатись «вічним президентом», в найближчі чотири роки йому потрібний мир, а не війна. Втім, це мир на його умовах: часу та ресурсів для цього в Росії наразі не бракує.
І останнє. Спостерігаючи строкатий голодний плебс у Верховній Раді, дитячий садок в українському Кабміні, стратегічну порожнечу в ОП та кричущу некомпетентність в роботі правоохоронних органів, я справді дивуюсь, як Україна досі жива. Як досі не стала країною-донором для системного, цинічного та потужного російського удава?
Бо президентські вибори і в РФ і в Україні в 2024 році. Тільки готуються до них президенти наших країн абсолютно по різному. Точніше, Президент РФ вже готується, а для президента України – це захмарний обрій планування. Йому б тиждень пережити та місяць протриматись. Чи я помиляюсь, і Зеленський у своєму посланні до ВР запропонує стратегію перетворення України з країни-донора на державу-магніт для пасіонарних, креативних та підприємливих з усього світу?
Напевно Господь має на нас надто серйозні плани, якщо попри все досі водить нас нашою пустелею і не повертає у руськомирне рабство...
Геннадій Друзенко – волонтер, експерт-міжнародник
Оригінал тексту – фейсбучна сторінка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
