2019 рік поки що не приніс Україні мир, але забезпечив чимало перемог у дипломатичній, внутрішньополітичній та громадській сферах. «Новое время» зібрало головні з них – без урахування економічних зрушень на кшталт відкриття ринку землі і чималих досягнень українців на спортивних аренах, в мистецтві і кінематографі.
Найголовнішим досягненням року видання називає вручення томосу Православній церкві України (ПЦУ).
Константинопольський патріарх Варфоломій підписав томос про автокефалію Православної церкви України 5 січня 2019 року в храмі святого Георгія на Фанарі, після спільного служіння літургії з митрополитом Єпіфанієм. А вже 6 січня в соборі Святої Софії в Києві відбулася церемонія інтронізації Єпіфанія.
Після якого ПЦУ набула офіційний автокефальний статус і була визнана єдиною канонічною правонаступницею Київської митрополії.
Серед інших здобутків 2019 року – перемоги над Росією в Міжнародному трибуналі з морського права і Міжнародному суді ООН, повернення в Україну в’язнів Кремля, запуск Антикорупційного суду, закріплення в Конституції європейського курсу України, Закон про захист української мови, початок реформи екстреної медицини та медреформа під керівництвом Уляни Супрун в цілому. Докладніше про них йдеться в матеріалі «Перемоги-2019. 10 головних досягнень України в році, що минає».
Війна триватиме, допоки одна зі сторін не піде на поступки. Для України поразка – це відмова від боротьби за окуповані території. Для Росії поразка – це відхід із окупованих територій. Інших варіантів немає, переконує в «Дзеркалі тижня» Юрій Бутусов, статтю якого друкує також «Главком». Журналіст вважає, що санкції Заходу для режиму Путіна не смертельні, головним фактором тиску на Росію є опір України та ефективність Збройних сил України, Нацгвардії, Держприкордонслужби.
Керівництво України, на думку дописувача, розглядає будь-які проблеми виключно в інформаційній площині, а те, що не викликає скандалів і не перебуває у фокусі ЗМІ, не отримує адекватної реакції. А в цей час тихо, з кожним новим звільненням досвідчених воїнів, з кожним ветераном, який їде з країни, з кожним новим втраченим днем триває деградація армії та сил оборони в цілому.
Як утримати воїнів на службі, готувати нові кадри, і що робити 2020-го, йдеться в статті «Шлях війни». Найперше, на думку Бутусова, необхідно, щоб президент Зеленський став верховним головнокомандувачем. Адже на даний момент він не побудував системи управління обороною країни, повноваження розсіяні серед великої групи наближених керівників, вироблення та спрямованість політики відсутні, вони борються за вплив на будь-яке питання, і по суті в апараті триває війна всіх проти всіх.
Також президент часто каже, що «треба змінити ставлення до людей». Але змінити ставлення до людей на державній службі можна тільки шляхом зміни організації служби. Інакше гарні слова перетворюються на фікцію, втрачають свій сенс. Зеленський уже сім місяців керує армією та війною, – а що за цей час він змінив для підлеглих? Структурних змін немає. Усе та сама служба, ті самі порядки, ті самі правила. Це і є реальне ставлення до людей. Українська структура оборони непідйомна для держави ні за грошима, ні за людьми, але найголовніше – вона малодієздатна для сучасної війни. Бутусов розповідає в «Дзеркалі тижня» і «Главкомі» про те, які, на його думку, реформи необхідні прямо зараз.
Терористи та бойовики завжди нахабнішають, якщо йти їм назустріч. Чим більше Київ віддаватиме убивць і виродків за своїх полонених – тим більше буде полонених. І покалічених. І вбитих. Це банальна логіка терору, адже Україна має справу з державою-агресором, наголошує в інтернет-виданні «Главком» журналіст Олександр Михельсон.
Він стверджує, що для ворогів України українські полонені – це товар. Чим більше готовності Київ виявить до купівлі цього товару – тим більше цього товару вони братимуть задарма. Щоб потім його ж продати українцям. Про це журналіст наголошує в статті «Чим більше ми віддаватимемо виродків за наших полонених – тим більше буде полонених».
А в публікації «Чорні лебеді – 2020. Що може змінити хід історії України в наступному році» експерти видання «Новое время» розповідають про ризики найближчого майбутнього. Так, підприємець Олександр Соколовський вважає, що можливими «чорними лебедями» для України в 2020-му можуть стати:
– програш держави в судах щодо «ПриватБанку» і повернення його Коломойському;
– обвал «Піраміди ОВДП»;
– ескалація воєнних дій на Донбасі й подальше повномасштабне російське вторгнення;
– провал обіцяної земельної реформи;
– посилення тиску на бізнес з боку силовиків замість обіцяної лібералізації;
– «масштабна Нью-Врадіївка» – провокація «ритуального вбивства» або замаху на когось з публічних і популярних несимпатиків нинішньої влади для нового Майдану;
– світова фінансова криза.
Інший експерт видання Василь Хмельницький переконаний, що «чорний лебідь» українців – це вічне очікування цих самих «чорних лебедів», чергової політичної чи економічної кризи, рішень від сильних друзів, дива тощо.
У нас немає часу вичікувати, перечікувати небезпеку кризи, боятися ризиків, наголошує експерт. За підрахунками МЗС, Україну щорічно залишають близько мільйона громадян. Тобто, кожну хвилину мінімум дві людини залишають країну в пошуках кращого життя. При таких темпах вже до 2050 року населення України скоротиться на 18%. На 18 найталановитіших, найкомпетентніших відсотків. В умовах креативної економіки це і стане «чорним лебедем» для українців, якщо зараз не змінити ситуацію. А коли займаєшся справою, на страхи і очікування «чорних лебедів» просто немає часу.
