Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 року у віці 44 років, коли його автомобіль вибухнув у центрі Києва, де він жив останні п’ять років. Павло від середини 1990-х працював на телебаченні, в друкованих виданнях та на інтернет-ресурсах Білорусі, Росії та України. 12 грудня Національна поліція України оголосила фігурантів справи про його вбивство. Після цього повідомлення кореспондент Білоруської редакції Радіо Свобода зустрівся з матір’ю Павла Шеремета, яка живе у Мінську.
«Хотілося б правди, але наскільки до неї наблизилися?»
– Людмила Станіславівна, чи зв’язувалися з вами напередодні брифінгу українські слідчі, представники силових структур? Можливо, звіряли якусь інформацію ...
– Ні-ні. Про брифінг я дізналася зовсім випадково. А взагалі років два не було ніяких контактів – ні на мене не виходили, ні я нікого не турбувала.
– Хоча і важко говорити, але ви самі вірите, що затримані – це саме ті люди, які мають відношення до злочину?
Єдине, чого я дуже боюся, щоб не постраждали невинні люди
– Я нічого не знаю. Думаю, це може підтвердити або спростувати тільки суд. Єдине, чого я дуже боюся, щоб не постраждали невинні люди. Павла, його не повернеш ... Звичайно, хотілося б правди. Але наскільки до неї наблизилися, дуже складно судити.
– І в Україні, і в Білорусі вже чуються скептичні голоси.
– У тому-то й справа. Знаєте, незадовго до цього вийшов фільм-розслідування «Вбивство Павла» і, як мені здається, після його перегляду є над чим замислитися.
Хоча в цій ситуації імпонує, що у президента Зеленський є воля цим займатися. Уже другий брифінг за його участі, люди готові до відкритого діалогу. З іншого боку, розслідування не доведено до логічного завершення, в кращому випадку зупинилися десь посередині.
Тоді навіщо в такому «сирому» вигляді робити розголос? Тільки щоб показати сам процес? Звичайно, я далека від усього, але є питання.
«Від того, що я дізнаюся, легше не стане»
– Ви згодні, що при новій адміністрації в Україні зрушення в справі Павла більш істотні, ніж досі?
– Безумовно, я за це Володимиру Зеленський вдячна: видно, що справу не поклали під сукно, нею займаються. Таким чином і українському народу з його боку подається сигнал: я серйозна людина, буду виконувати свої обіцянки. І це варто поваги, молодець. А ось щодо всього іншого не знаю, у мене немає однозначної думки.
– З попереднім президентом Петром Порошенко ви зустрічалися, але на цей раз ніякої ініціативи немає?
Від імені Зеленського ніхто не турбував. А з Порошенком так, дійсно зустрічалися, двічі
– Поки що ні, від імені Зеленського ніхто не турбував. А з Порошенком так, дійсно зустрічалися, двічі. Я була з онукою, дочкою Павла, зібралися керівники всіх силових структур. Говорили, що розслідування не припиняється, дуже багато зроблено. Постійно звучала фраза, що це справа їхньої честі – знайти замовників і виконавців жахливого вбивства.
Другий раз запросили, коли від імені Центру захисту журналістів до Києва приїжджали експерти з Нью-Йорка, які окремо займалися справою Павла. Також була зустріч з Порошенком і силовиками. Фактично, повторили те саме: випадок складний, розслідування триває. А вже при Зеленському це набуло таких масштабних розмірів. У всякому разі здається зовні.
– Може, варто ініціювати зустріч зі свого боку – ясно, що вам не відмовлять?
– Знаєте, не хочу. Дуже важко знову і знову все прокручувати, повертатися в минуле ... Зрозуміло, я не відмовлюся, якщо захочуть зі мною поспілкуватися, щось розповісти. Але сама ініціювати не буду ... Від того, що я дізнаюся, мені легше не стане. Сина мого немає – ось це найскладніше. Все інше не має значення, мені кожен раз все важче і важче знову осмислювати.
«Сила не в насильстві, сила в правді»
– Відносною розрадою є хіба те, що Павла досі пам'ятають, люблять, поважають.
– І це якраз те, що мене підтримує: пам’ять про нього жива, Пашка був хороший хлопець, гідна людина. Я недавно була в Брюсселі на церемонії нагородження премією його імені – громадянське суспільство збирало асамблею, і мене запросили її вручити. Було багато журналістів, громадських активістів з різних країн. Всі надзвичайно тепло згадували про Павла, було дуже приємно.
І не тільки на таких форумах. Якось їхала в поїзді, моєю сусідкою була жінка з Харкова. Розговорилися, я сказала, хто мій син. І вона зі сльозами говорила, що пам'ятає, знає, тому що був талановитий журналіст і порядна людина. Який матері не було б приємно почути таке про свою дитину?
– Невже Павло був комусь неугодний аж до такої міри? У вас є якісь пояснення?
– А про Вероніку Черкасову через стільки років хоч щось стало відомо? Про Діму Завадського? Ну ось і відповідь: значить, комусь їхня позиція заважала, ті люди готові на все ... Але все одно, як постійно повторював Паша, жив з цією ідеєю: сила не в насильстві, сила в правді. Сподіваюся, коли-небудь це зрозуміють і інші.
12 грудня на пленарному засіданні Київської міської ради було вирішено назвати сквер в центрі міста на честь Павла Шеремета. Ім'я журналіста носитиме зелена зона на перетині вулиць Рейтарская і Стрілецька. Відповідна земельна ділянка в Шевченківському районі була обрана за попередньою домовленістю з його родичами.
Оригінал публікації читайте на сайті Білоруської служби Радіо Свобода
