У Музеї історії релігії у Львові представлено виставку про епоху компартійного діяча Леоніда Брежнєва, який був на посаді генсекретаря ЦК КПРС з 1966-го до 1982 року. Експозицію «Battle of memories: міфи і реалії радянської доби» створили працівники Кам’янського музею. І тепер вона почала мандрівку Україною. Це – історія тоталітарного режиму, коли були порожні прилавки крамниць, убогий побут, Чорнобильська аварія, війна в Афганістані (1979–1989), політичні в’язні, заборонена церква, переслідування всіх «інакомислячих».
Шкільна форма 1970-х – білий фартушок, коричнева сукня з білим комірцем, піонерська краватка, яку школярі намагались сховати в кишеню, чи комсомольський значок. Численні пропагандистські атрибути радянського часу, партійні рішення розташовані на виставці під радянським гаслом «Все для блага человека, все во имя человека».
Під іншими пропагандистськими словами – «СССР – оплот мира» – проілюстровано, як у Радянському Союзі розбудовували ядерну державу. У тодішньому місті Дніпродзержинськ, нині Кам’янське, виготовляли ядерне паливо. Через що знищили давнє козацьке село Тритузне. Епоха Брежнєва, який походив із колишнього Дніпродзержинська, залишила сучасникам небезпечні відходи від виробництва ядерного палива.
Застій – це Брежнєв, це тоталітарний режим пізнього періодуОрест Малиць
«Зараз у суспільстві маємо хвилю якоїсь ностальгії за оцим «совком». Війна історичних пам’ятей досі актуальна. Є патріотична частина, яка каже, що від цього треба відмовлятись, що слід пропагувати ідею повернення до української ідентичності, проводити декомунізацію, а разом із тим є велика кількість людей, які ностальгують за «совком», ідеалізують його, бо був гарантований отой мінімум, ковбаса по 2,20. Переважно все це пов’язується із періодом застою. Застій – це Брежнєв, тоталітарний режим пізнього періоду, коли відвертих масових репресій не було, але були політичні в’язні, дисиденти, жорстка регламентація суспільного життя і побуту. Наші колеги з Кам’янського все це поєднали досить лаконічно», – каже директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць.
Наприкінці 1980-х років музей у Кам’янському поповнився колекцією подарунків колишнього генсекретаря Леоніда Брежнєва, які йому дарували іноземні делегації чи радянські з різних нагод. А це близько 600 робіт – живопис, графіки, скульптури. Частину цих особистих подарунків привезли у Львів. Зокрема, ткані килими з портретом «вождя», його зображення, складене з марок, настільні канцелярські предмети. Можна ознайомитись зі зразками мистецтва соцреалізму.
Ностальгічно для багатьох відвідувачів виставки сприймається відтворений побут у радянський час: інтер’єр кухні, різні предмети, якими користувались люди у 1970–1980-х роках, коли дефіцит був серед популярних слів.
Історична пам’ять ще турбуватиме довгоОрест Малиць
«Старші люди приходять і пригадують речі, якими ще дехто з них користується.Для прикладу, швейна машинка з того часу ще є у багатьох людей. Молодь цього брежнєвського періоду не знає, і тому варто показати, що це насправді було, можуть зблизька побачити ці речі – а це шкільну форму, кухонні речі, терези. «Совок» – це була миска, яку влада дозволяла людині мати. Молодь цього не знає, але історична пам’ять ще турбуватиме довго», – зауважив Орест Малиць.
Різні виміри «совка»
А ще у цей період було популярним інше гасло – «В СРСР секса нет». І у цій частині виставки представлений традиційний чоловічий і жіночий одяг, який шили у 1970–1980-х роках, і його можна було придбати в магазині без блату. У такому одязі вигляд був далекий від стильного. Та й не вельми одяг був комфортним. Дефіцитний закордонний товар був доступний вузькому колу партійної верхівки чи тим, хто крутився біля неї, або ж його продавали за спекулятивною ціною, з-під прилавка.
Модно виглядати допомагали фарцувальники (сленг від спекулянт). Американські джинси Wrangler, найпопулярніші Levis, закордонні светри й інші речі коштували не однієї зарплати інженера. Для прикладу, за фірмові джинси платили 220 рублів, коли зарплата бібліотекаря була – 70. Джинси були символом радянського шику. Експонується на виставці і платівка «Бітлз», яку теж таємно купували у фарцувальника.
Тоді був культ речейІлько Лемко
«Фарцували завжди, з 1950-х років. Скупка, фарцовка була у Львові популярна у 1975-1976 роках. Перепродавали нові речі на барахолці. Були місця такі у квартирах. Я знав, де живе фарцувальниця, була така жінка на Куліша. Потім там відкрили фірмовий магазин, названий ім’ям цієї жінки. Вона не дуже дорого продавала речі. На одну річ люди працювали місяцями. Куплена «шмотка» мала сакральне значення, була для жінок омріяна. Один светр носили роками, на джинси дмухали. Тоді це був культ речей. Це було дорого, рідкісно, діставалося з труднощами. Казали, що гарно жити не можна було заборонити. Ця фірмовість потім кудись зникла. Таких фірмових джинсів і парфумів немає», – розповідає письменник, львовознавець Ілько Лемко.
Експозиція побудована на протиставленні, що викликає емоцію. Пропагандистська радянська картинка, де нібито в СРСР благо роблять для людини, простий побут і дефіцит усього, а навпроти тих експонатів – фотографії українських дисидентів Олекси Тихого, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Петра Войтюка, чиї речі з табору представлено. Всі вони були переслідувані у час брежнєвського керування, сиділи у тюрмах і відбували довгі роки таборів і заслань. Повернулись живими не всі.
СРСР – для когось ностальгія за молодими роками, для когось усвідомлення брехливої пропаганди, яка намагалась зламати людину, знищити її гідність. Когось вдалося залякати, а багато не зламалось.
У Львів привезли частину колекції з Кам’янського музею. Оскільки не все б помістилось в одному виставковому залі. Опісля експозиція помандрує в інші українські міста, щоб люди зазирнули у «совок» і глибше усвідомили той час.
