«Путін обіцяє Зеленському дешевий газ і мир на Донбасі. Це – пастка» – в публікації під таким заголовком експерт з енергетичної безпеки тижневика «Країна» Михайло Гончар наголошує, що не може бути й мови про відновлення прямих закупівель палива у Росії, доки росіяни не забралися з Криму й Донбасу, не виплатили «Нафтогазу» компенсацію за рішенням Стокгольмського арбітражу.
Експерт стверджує, що президентом Зеленським керують з Москви. Через найближче оточення йому доносять вигідні Кремлю ідеї. А він намагається їх реалізувати. Це шлях до національної катастрофи, попереджає Гончар.
Януковичу говорили про прагматичне співробітництво між Україною та Росією, а на ділі Москва формувала економічну й енергетичну залежність України. Далі Кремль висував політичні умови. Зараз намагається повторити цей сценарій. Пропонує Зеленському нібито дешевий газ і мир на Донбасі. Той думає, що «достатньо просто припинити стріляти». Не має стратегії, як діяти на «нормандській зустрічі».
Путін вимагатиме, щоб Україна відмовилася від судових претензій і майже 2,87 мільярда доларів компенсації. Через так звану «формулу Штайнмаєра» вириває з Мінських угод політичний компонент, а безпековий – затуляє на задній план. Для України це неприйнятно, наголошує експерт.
Він вважає, що головна загроза для України зараз іде від її політичного керівництва. Влада хоче розміняти український потенціал опірності на газовому фронті на примарний мир на Донбасі.
Колоніальний статус УРСР в Радянському Союзі наклав потужний відбиток не тільки на більшу частину «посполитих», а й на претендентів на роль еліти, і чи не в першу чергу – на чиновний люд. Невміння та небажання втілювати самостійні та відповідальні рішення, оцінювати ризики та перспективи без озирання на «вищого суддю» у вигляді представників колишньої метрополії, нехіть до припинення копіювання способів життя, трансльованих Москвою... Все це було і наявне нині, хоч і в менших обсягах, переконує дописувач газети «День» Сергій Грабовський.
Нерозуміння та неврахування тривалого колоніального та нинішнього постколоніального стану України тягнули і тягнуть далі за собою великі проблеми. При цьому і «посполиті», й «еліта» виявляють просто-таки фатальне нерозуміння єства нерозкаяної імперської метрополії, і за звичкою, продовжують дивитися на себе очима метрополії й оцінювати себе на підставі її оцінок.
Автор не погоджується з твердженням, що найбільша загроза державі – це корупція. Так, це справді зло, проте втрата власної держави чи перетворення її на російський протекторат – зло незрівнянно більшого масштабу, хоча б тому, що під омофором Кремля зникнуть навіть примарні шанси боротьби з корупцією. На цьому наголошується в статті «Від ковбаси до геополітики».
Газета «День» стверджує, що Північноатлантичний альянс поступово прокидається від летаргічного сну, який тривав з розпадом Радянського Союзу. І це не дивно, адже небезпека, проти якої 70 років тому створювалося НАТО, в останнє десятиліття активно набирає обертів.
Безумовно, сучасна путінська Росія – це не держава в кордонах СРСР, однак за ресурсами і можливостями це досить велика потуга, яка використовує гібридну імперсько-радянську ідеологію, спецслужби, дипломатію, інформаційний фронт, відкриту військову агресію та можливості сучасних інтернет-технологій, щоб зруйнувати однополярний світ і усталену міжнародноправову систему.
Газетярі зазначають, що попри те, що НАТО прокидається, проблем внутрішнього характеру між членами Північноатлантичного альянсу вистачає. Не кажучи про те, що потрібна більш твереза і рішуча реакція на дії Росії. Інакше замирення агресора зараз може обернутися великою трагедією потім.
Україні ж, не дивлячись на пертурбації в самому альянсі, слід проводити проактивну зовнішню політику і виконувати домашню роботу для досягнення високих стандартів НАТО. Стаття називається «НАТО переосмислює…»
