Зазвичай політична партія відрізняється від збіговиська випадкових людей тим, що має певну ідеологію, яка об’єднує громадян зі схожим світоглядом. У «Слузі народу» від самого початку щось пішло не так, і під одним брендом зібралися люди різних поглядів, або ж персони взагалі без жодних переконань, стверджує дописувач «Українського тижня» Денис Казанський.
Тому результат виявився передбачуваним: крихка конструкція стала швидко розвалюватися, фракція втратила кількох бійців, а ще деякі депутати встигли суттєво зіпсувати репутацію як самим собі, так і своєму партійному бренду.
Журналіст зазначає, що проблема не тільки в тому, що під брендом «Слуги народу» зібралася дуже різна публіка, яку до 2019 року взагалі ніщо не пов’язувало між собою. Серйозним випробуванням для партії стала недосвідченість її депутатів, яку на виборах подавали як одну з переваг, – «нові обличчя».
Окремо в низці скандальних «зливів» стоїть справа директора ДБР Романа Труби, в кабінеті якого, очевидно, велося прослуховування. Із опублікованих записів можна зробити висновок, що директор ДБР є керованою фігурою й за наказом згори може гальмувати розслідування тих чи інших справ або, навпаки, у посиленому режимі працювати проти політичних опонентів нинішньої влади. Записи дискредитують Трубу й роблять його токсичною фігурою, яка не може обіймати таку відповідальну посаду, наголошує дописувач.
Утім, поки що жоден із численних скандалів не став для партії Зеленського критичним. Однак кількість скандальних інформаційних приводів, швидкість і частота, з якою вони з’являються, не можуть не насторожувати. Після виборів минуло ще дуже мало часу, і якщо «слуги» збережуть такий темп і далі, то через кілька років від монобільшості нічого не залишиться. А відповідно впадуть авторитет і впливовість самого Володимира Зеленського. Про це йдеться в статті «Слуги скандалу».
Про те, куди прямує і чого прагне партія Святослава Вакарчука «Голос», досліджує «Український тиждень». «Голос» – єдина парламентська фракція, яка не заявила про перехід в опозицію до монобільшості. Позиція партії багато кого дивує, а то й дратує, але такий статус, схоже, влаштовує політсилу, вважає автор статті Роман Малко.
Врешті, ще з перших днів своєї роботи в Раді народні обранці заявляли, що не збираються йти в опозицію. Поруч із «Європейською солідарністю» вони себе не бачать, з медведчуківцями не збираються працювати й поготів.
Лідер партії Святослав Вакарчук охарактеризував роль фракції в парламенті як «надпозицію». Утім, у новітній українській історії заявлена опозиційність не завжди означає відмову від співпраці з владою: свого часу комуністи непогано заробляли на бутерброди з ікрою від режиму, противниками якого пафосно себе оголошували. Тому, як пише автор, звинувачувати «Голос» у безхребетності лише тому, що він не бажає грати за усталеними правилами, було б нечесно.
Схоже, йдеться саме про спробу запропонувати новий, відмінний від звичного формат політичної роботи. Потенційно партія може привабити розчаровану помірковану частину електорату «слуг». Адже «Голос» теж має нові обличчя, нове бачення, нові прагнення та ще й, на відміну від монобільшості, нові стандарти. Хоча й не факт, що український електорат оцінить такі чесноти. Адже більшість, як засвідчили останні вибори, приваблює те, що добре блищить.
Нині політична матриця переживає глобальне переформатування. І місцеві вибори восени наступного року стануть своєрідним іспитом, який підтвердить або заперечить правильність обраного «Голосом» шляху. Все залежатиме від того, чи зможе він не лише втримати задану планку, а й набрати вагу та наростити м’язи. Докладніше йдеться в матеріалі «Мутації «Голосу».
Тижневик «Новое время» представляє проект «Люди нового часу» – про українців, які найефективніше і найяскравіше рухали країну вперед в 2019 році. Редакція тижневика вже п'ятий рік поспіль виділяє серед співвітчизників подібних людей, що встановлюють нові стандарти в різних сферах життя – від бізнесу до культури, – і розповідає їхні короткі історії, які засвідчуюють: не тільки влада здатна змінити Україну, а й її громадяни.
Першою в переліку найефективніших українців за перемоги країни на світовому рівні журналісти називають заступницю міністра закордонних справ з питань євроінтеграції Лану Зеркаль. У неї багатий досвід роботи в Міністерстві юстиції – там вона брала участь у всіх раундах переговорів, що стосуються Угоди про асоціацію України та ЄС, спрощення візового режиму. Але по-справжньому зірка Зеркаль зійшла після того, як в кінці літа 2014 року вона перебралася в МЗС і стала диригентом українських дій з міжнародного осуду Росії.
Із 2017 року Лана Зеркаль представляла позицію України в міжнародному суді ООН в Гаазі за позовами, що стосуються російських злочинів на українській землі. Саме Зеркаль відстоювала позицію України в міжнародному трибуналі ООН з морського права. В результаті той зобов'язав росіян звільнити 24 моряків і три українські кораблі, захоплених ними рік тому.
А ще вона – «неправильний» за українськими уявленнями чиновник, бо є людиною справи, а не кар'єристом. Свого часу Лана Зеркаль відмовилася від керівної посади в Офісі президента Зеленського через те, що хотіла довести до кінця роботу по судах проти Росії. А кілька днів тому заявила, що залишить посаду в МЗС, тому що «виконала свою роботу з багатьох напрямків». Про інших українців, яку рухали Україну вперед, тижневик розповідає у рубриці «Двигуни прогресу» в матеріалі «Люди НВ 2019».
