Для продовження співробітництва України з МВФ ключовими є не лише гарантії неповернення «Приватбанку» колишнім власникам, а й покарання екскерівників усіх великих збанкрутілих банків. Насправді, як зазначає «Дзеркало тижня», уряд справно виконав усі пункти, потрібні для співробітництва з фондом, а президент привселюдно дав такі бажані гарантії того, що повернення «Приватбанку» колишнім власникам неможливе.
Однак, в державі не бракує людей, яким МВФ в Україні заважає, і які мають вплив, достатній для організації масштабного спротиву цій співпраці. І найбільше МВФ заважає Ігорю Коломойському, який уже давно розіграв би карту «повернення з компенсацією», якби не впертий МВФ, зазначає тижневик.
Нині всі дії Коломойського служать одній меті: убезпечити себе від судового переслідування в іноземних юрисдикціях – США й Великій Британії. В українських судах він «порішає». В іноземних – ні. А там його обвинувачують у завданні збитків банку, доведенні його до неплатоспроможності, відмиванні коштів в особливо великих розмірах.
Тижневик пише, що якщо Порошенко своє оточення бачив наскрізь, то Зеленський й гадки не має, хто з його наближених нині мовить вустами Коломойського. Він оточений людьми, які не можуть відмовити олігарху «озвучити президентові прохання», і Коломойський уміло це використовує, граючи «від борта» то Шефіра, то Єрмака, то Богдана, то Міндича.
Кореспондент видання Юлія Самаєва сподівається, що це наближає усвідомлення Зеленським того, що чим довше Коломойський при дворі, тим менше цьому двору жити. Він завжди вестиме тільки свою гру й лише у своїх інтересах. А президент буде змушений шукати виправдань хаосу, що відбувається в Україні, не тільки для МВФ та інших іноземних партнерів, а й для українців. Стаття називається «Велика гра і маленька помста».
Президентові надзвичайно важко порозумітися з людьми, які виступають проти капітуляції та здачі національних інтересів, стверджує в «Українському тижні» народний депутат Яна Зінкевич.
Ті нечисленні зустрічі Володимира Зеленського з ветеранами, які відбулися, мали на меті лише переконати в наявності мирного плану, здатності президента переграти Путіна на дипломатичному фронті. І все це просто на рівні емоційних заяв, жодної конкретики, жодних деталей «геніального плану», якого, на думку парламентарія, просто не існує.
Владі потрібно зрозуміти, що після такого досвіду, після стількох трагедій і стількох перемог українці повинні забути слова «здатися», «поступитись», «капітулювати», «віддати».
У розпорядженні президента і його оточення є тонни документів і доказів недотримання Росією будь-яких домовленостей. Усі пам’ятають «зелений коридор» в Іловайську: його залили кров’ю після того, як Росія дала «чесне слово», а її люди – «слово офіцера». Довіра Росії коштувала Україні сотень життів.
Волонтерка зазначає, що за роки, що минули від Майдану, українці стали менш чутливими до різних політичних подразників. Вони ще не сягнули точки кипіння, і в цьому є певні переваги: влада ще має шанс відмовитися від ризикованих кроків, які можуть призвести до поразки, а протестувальники готові до спокійних мирних акцій і не радикалізуються у своїх діях. В інтересах всієї України скористатись такою нагодою для діалогу, в процесі якого влада повинна нарешті зрозуміти, що іншого шляху, окрім як захист національних інтересів, не існує. Поступки –згубна альтернатива, наголошує Яна Зінкевич у статті «Ціна поступок».
Про що свідчать ініціативи нової влади в соціальній політиці, аналізує «Український тиждень». Урядовці наголошують на збільшенні в бюджеті-2020 соціальних видатків, які подаються як найбільша стаття бюджету.
На перший погляд, на потреби Мінсоцполітики в проекті бюджету справді заплановано рекордну за всі роки незалежності суму – 293,4 мільярда гривень (на 2019-й було закладено 237,2 мільярда). Але насправді соціальні видатки будуть навіть меншими порівняно з 2019 роком, стверджує автор статті Олександр Крамар.
Просто, щоб приховати зменшення витрат, в уряді вдалися до хитрощів і передали Мінсоцполітики фінансування тих соціальних програм, на які у 2019-му виділялися кошти напряму з Мінфіну. Йдеться про субвенції місцевим бюджетам на виплату соціальних допомог різним категоріям населення та надання пільг і субсидій на паливо.
До того ж підхід нової влади, зокрема Мінсоцполітики, до реформування сфери спрямований не так на обмеження безконтрольного нецільового використання коштів на соціальні програми, як на фактичне «карання за бідність» тих, хто не може з неї вирватися з об’єктивних, не залежних від нього, причин. Наслідком такої політики буде різке погіршення рівня життя і переведення в повністю ручний режим визначення соціальних виплат і гарантій низці категорій громадян, для яких ці кошти об’єктивно є основним, часто навіть єдиним засобом для існування. Так не те що не можна подолати бідність в Україні, а й існує ймовірність консервації її масштабів. На цьому наголошується в матеріалі «Законсервувати злидні».
