У долі Мустафи Джамілєва відображається все, через що був вимушений пройти кримськотатарський народ після організованої Сталіним депортації із Криму, і те, що зараз відбувається із кримськими татарами внаслідок незаконної анексії півострова путінською Росією. Радіо Свобода – до дня народження Мустафи Джамілєва – публікує цикл матеріалів (вперше опубліковані у 2018 році – ред.), підготований для Крим. Реалії кримською дослідницею Гульнарою Бекіровою. У публікації використані фотографії із сімейного архіву, надані редакції Мустафою Джемілєвим.
(Частина 2, початок ‒ тут)
Вперше Мустафу Джемілєва засудили у травні 1966 року ‒ у зв'язку з його відмовою служити в Радянській Армії через політичні мотиви його засудили до півтора року позбавлення волі.
Коли в 1967 році Мустафа вийшов на свободу, про відновлення його в інституті вже не могло бути й мови. Для нього починалися зовсім інші «університети».
У цей період Джемілєв часто бував у Москві, де познайомився та зблизився з генералом-правозахисником Петром Григоренком ‒ у нього він прожив кілька місяців. Мустафу там вважали рідною людиною, а дружина генерала Зінаїда Михайлівна називала його не інакше як «сином». Це був дуже плідний і важливий період для розвитку молодого кримського татарина, оскільки в цей час він не тільки перечитав усі книги в бібліотеці Григоренка, але й познайомився практично з усіма московськими дисидентами.
У травні 1969 року Петра Григоренка заарештували в Ташкенті. Відповіддю його друзів-правозахисників стало створення кілька днів по тому, 20 травня 1969 року, «Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР». Ось як розповідав про це Віктор Красін: «На початку травня 1969 року були заарештовані генерал Габай (Ілля Габай був арештований 19 травня 1969 року ‒ авт.). Абсолютно несподівано Якір сказав мені: «Настав час здійснити твою улюблену ідею. Тільки не називай його голосно (він мав на увазі слово «комітет»), а якось скромніше, наприклад, як у кримських татар ‒ «ініціативна група».
Мустафа Джемілєв і відомі радянські дисиденти Генріх Алтунян (Харків), Володимир Борисов (Ленінград), Леонід Плющ (Київ), Тетяна Великанова (Москва), Наталія Горбаневська (Москва), Сергій Ковальов (Москва), Віктор Красін (Москва), Олександр Лавут (Москва), Анатолій Левітін-Краснов (Москва), Юрій Мальцев (Москва), Григорій Под'япольський (Москва), Тетяна Ходорович (Москва), Петро Якір (Москва), Анатолій Якобсон (Москва) стали співзасновниками першої в СРСР незалежної громадянської асоціації, що відкрито діяла.
Основною формою діяльності «Ініціативної групи із захисту прав людини...» було складання та поширення відкритих звернень, адресованих Організації Об'єднаних Націй, а також радянській владі та громадянам СРСР, вони містили відомості про політичні переслідування в Радянському Союзі. Незабаром майже всі члени «Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР» зазнали різного роду репресій, 12 з 15 членів заарештували та засудили, семеро з них у різні роки були змушені залишити СРСР.
Мустафу Джемілєва заарештували через кілька місяців ‒ у вересні 1969 року. Його справу об'єднали зі справою вчителя та поета, активного учасника дисидентського руху Іллі Габая. Політичний процес за звинуваченням Джемілєва та Габая у виготовленні та поширенні документів, що містять «наклеп на радянський державний та суспільний лад» проходив у Ташкентському міському суді в січні 1970 року. Підсудні винними себе не визнали. У дні процесу біля будівлі суду збиралися сотні кримських татар, чергували посилені наряди міліції. У залі суду постійно були присутні 20-30 працівників КДБ.
У захисній промові на процесі, а також в останньому слові перед зачитуванням вироку Мустафа Джемілєв говорив про злочин, вчинений радянським режимом проти кримськотатарського народу, його боротьбу за повернення на батьківщину та відновлення державності, про створену кримськими татарами матеріальну і духовну культуру в Криму.
Промова Іллі Габая закінчувалася словами: «Кримськотатарський народ продовжує залишатися в стані морального та фізичного гноблення, відносно нього допускається цинічна, нелюдська наруга».
Мустафу Джемілєва засудили до трьох років позбавлення волі в закладі суворого режиму, Іллю Габая ‒ до трьох років позбавлення волі загального режиму. Джемілєв відбував термін в Узбекистані, Габай ‒ в Кемеровській області.
Мустафа Джемілєв звільнився з ув'язнення у вересні 1972 року, через те що «не став на шлях виправлення», жив під гласним адміністративним наглядом у Гулістані, працюючи до наступного свого арешту інженером у радгоспі. Оскільки Джемілєв продовжував активну участь у національному русі кримськотатарського народу, незабаром почалися нові репресії. У червні 1974 року його заарештували і засудили до одного року позбавлення волі в таборах суворого режиму в Омській області. Це був третій вирок Мустафі Джемілєву.
За три дні до закінчення терміну проти Мустафи Джемілєва, який перебував в ув'язненні, порушили нову кримінальну справу за звинуваченням у складанні документів, що ганьблять радянський лад, і проведенні антидержавної пропаганди серед ув'язнених. На знак протесту проти свавілля влади та тюремної адміністрації Мустафа Джемілєв оголосив голодування, що тривало 303 дні з примусовим годуванням через зонд. Це протестне голодування, яке отримало широкий резонанс у світі, привернуло увагу міжнародної громадськості до прав людини в СРСР і безправного становища кримськотатарського народу.
30 січня 1976 року в лондонській газеті «Дейлі Телеграф» писали: «33-річний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв зник із табору для ув'язнених у місті Омську (Росія). Про це повідомили його друзі в Москві. Члени його сім'ї бояться, що він, можливо, помер на сьомому місяці голодування. Його батькам у КДБ, куди вони звернулися, повідомили, що питання про стан його здоров'я та місце перебування «не їхня справа». Джемілєв оголосив голодування, коли влада табору відмовилася звільнити його після закінчення терміну в один рік позбавлення волі, передбаченого вироком. Це був його третій термін за активну діяльність на захист справи кримських татар».
У західній і турецькій пресі про смерть Мустафи Джемілєва повідомлялося як про доконаний факт, публікувалися навіть некрологи та вірші в пам'ять про нього. У Стамбулі, Анкарі, Бонні біля радянських посольств і консульств, біля будівлі ООН у Нью-Йорку відбулися демонстрації з вимогою притягнення до відповідальності вбивць Мустафи Джемілєва. У деяких випадках демонстрації супроводжувалися спаленням радянських прапорів або закиданням радянських представництв тухлими яйцями. В Анкарі була видана п'єса на чотири акти «Джемільоглу» драматурга Абдулли Азізоглу, яка закінчувалася смертю Мустафи Джемілєва в тюрмі Омська...
Але на щастя, Мустафа був живий, хоча й дуже слабкий...
Закрите засідання Омського обласного суду відбувалося 14-15 квітня 1976 року. На процес не були допущені відомі правозахисники, які спеціально прибули з Москви, ‒ академік Андрій Сахаров та його дружина Олена Боннер.
В останньому слові Мустафа Джемілєв сказав: «Цей процес є в моєму житті четвертим за рахунком судовим процесом. Незалежно від того, які висувалися формальні звинувачення та які мені інкримінувалися статті кримінальних кодексів, причиною всіх цих судових і деяких позасудових репресій, яких я зазнав в останнє десятиліття, були мої політичні погляди та переконання, моя участь у Національному русі кримськотатарського народу за повернення на свою національну батьківщину та відновлення автономії, тобто за повернення й відновлення всього того, що було забране й ліквідоване в результаті вчиненого проти цього народу злочину в травні 1944 року».
Суд засудив Мустафу Джемілєва до 2,5 років позбавлення волі в таборах суворого режиму, які він відбував на Далекому Сході в таборі «Приморський»...
13 листопада 2018 року лідеру кримськотатарського народу, одному з моральних авторитетів сучасної незалежної України Мустафі Джемілєву виповнюється 75 років. Цикл публікацій про його життя підготувала кримський історик Гульнара Бекірова.
(Частина 3. Частина 1 ‒ тут, частина 2 ‒ тут)
Після звільнення з табору Мустафа Джемілєв продовжив брати участь у правозахисному русі, за що в лютому 1979 року його знову заарештували. Це був уже п'ятий його арешт. Вирок ‒ чотири роки заслання в Якутії.
1979 року молода кримська татарка, вчителька Сафінар прочитала в газеті статтю про «махрового антирадянщика» Мустафу Джемілєва. Стаття була розгромна, але Сафінар прекрасно знала: в середовищі кримських татар цей чоловік користувався величезною повагою, про нього розповідали як про легендарного героя, борця за права свого народу. Сафінар написала Мустафі листа до Якутії. На її подив, скоро прийшла відповідь...
Зав'язалося листування, а незабаром Сафінар отримала з Якутії бандероль від Мустафи, в якій була касета з ніжною турецькою піснею про кохання. Спалахнуло почуття, а незабаром вона вже їхала до нього в Якутію. Довгою та важкою була ця дорога, відтоді вони разом...
Сафінар-ханум досі з хвилюванням згадує той час. Нелегко було бути дружиною «антирадянщика», але побутові проблеми та постійний тиск органів блякли в порівнянні з її тривогами та страхами за чоловіка ‒ найбільше вона боялася, що Мустафа оголосить чергове голодування або його просто вб'ють у таборі.
Незабаром після повернення із заслання до Ташкента, в листопаді 1983 року, Мустафу Джемілєва знову заарештували. У лютому 1984 року Ташкентський обласний суд засудив його до трьох років позбавлення волі в таборах суворого режиму ‒ «за складання та поширення документів, що ганьблять радянський державний лад», а також за «організацію масових заворушень» при спробі поховати батька в Криму. Джемілєв намагався виконати останню волю батька, який заповідав поховати його в Криму, проте похоронну процесію влада не пропускала до Криму.
Я поклявся, що ніхто ніколи та ні за яких обставин не змусить мене відмовитися від виконання свого обов'язку та обов'язків, що покладаються честю, совістю й національною гідністюМустафа Джемілєв
На суді Мустафа Джемілєв сказав: «Чотирнадцять років тому... я поклявся, що ніхто ніколи та ні за яких обставин не змусить мене відмовитися від виконання свого обов'язку та обов'язків, що покладаються честю, совістю й національною гідністю. Сьогодні я знову можу повторити цю клятву й сподіваюся, що в мене буде достатньо душевних сил, щоб не зрадити цьому принципу до кінця своїх днів».
Перед закінченням табірного терміну, який Мустафа відбував у Магаданській області і який мав закінчитися 10 листопада 1986 року, проти нього порушили нову кримінальну справу. Джемілєву висунули звинувачення за статтею 188-3 КК РРФСР («Злісна непокора законним вимогам адміністрації місць позбавлення волі»). З 30 листопада 1986 року він перебував у стані голодування. Друзі та родичі заявили, що на знак солідарності з Мустафою кожен день нового терміну буде відзначений голодуванням одного з них. В обвинувальному висновку на суді, який відбувся 17-18 грудня 1986 року в Магадані, йому інкримінували 29 епізодів. Вирок ‒ три роки позбавлення волі умовно з 5-річним випробувальним терміном і звільненням з-під варти в залі суду. На таке рішення суду вплинула політична ситуація в СРСР, що вже змінювалася, але головним чином ‒ потужна міжнародна кампанія на захист радянських дисидентів, зокрема й Мустафи Джемілєва, ініційована Андрієм Сахаровим, Петром Григоренком та іншими правозахисниками.
Прибувши до Узбекистану, Джемілєв одразу долучився до політичної діяльності, спрямованої на координацію численних ініціативних груп кримськотатарського національного руху. У квітні 1987 року на Першій Всесоюзній нараді представників ініціативних груп Мустафу Джемілєва обрали як одного з 16 членів Центральної ініціативної групи Національного руху кримських татар.
На П'ятій Всесоюзній нараді представників ініціативних груп, що відбулася 29 квітня-2 травня 1989 року в Янгіюлі, більшістю голосів було ухвалене рішення заснувати на базі чинних ініціативних груп громадсько-політичну Організацію кримськотатарського національного руху (ОКНР).
Нова організація стала наступником Центральної Ініціативної групи (ЦІГ), що в 1987-1988 роках мала статус постійного органу в період між Всесоюзними нарадами й визнавалася більшістю ініціативних груп кримськотатарського руху. Створення ОКНД мотивувалося в преамбулі Статуту необхідністю переходу до більш організованих форм політичної боротьби за свої національні права та демократію.
ОКНД мала фіксоване членство, статут і програму. На першій же нараді таємним голосуванням на період в один рік були обрані Центральна Рада з 27 чоловік, ревізійна комісія (до її складу увійшли шість осіб) та голова ОКНР ‒ ним став Мустафа Джемілєв.
Того ж 1989 року Мустафа Джемілєв разом із родиною повернувся до Криму, вони оселилися в Бахчисараї. З цього часу центр боротьби кримськотатарського народу за відновлення своїх прав перенісся безпосередньо до Криму.
У червні 1991 року на національному з'їзді кримськотатарського народу, скликаному вперше після 1917 року, ‒ Другому Курултаї, Мустафу Джемілєва обрали Головою Меджлісу кримськотатарського народу ‒ вищого представницького органу кримських татар. Другий Курултай ухвалив кілька основоположних документів ‒ Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, Звернення до всіх жителів Криму, Звернення до кримськотатарського народу, Звернення в ООН, Звернення до Президента СРСР тощо.
1996 року на Третьому Курултаї кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва переобрали головою Меджлісу на другий п'ятирічний термін. На цій посаді він залишався до осені 2013 року, коли в результаті виборів його змінив на цій посаді Рефат Чубаров.
У коментарях журналістам Мустафа Джемілєв сказав:
«У житті кримських татар відбулася історична подія ‒ більше ніж через 22 роки змінився Голова Меджлісу, й наш обов'язок тепер ‒ допомагати новому керівництву, новому голові. У мене задоволення від того, що керівництво Меджлісу кримськотатарського народу передане в надійні руки».
Я бачу своїм завданням сприяння в зміцненні системи самоврядування кримськотатарського народуМустафа Джемілєв
Коментуючи свої подальші плани, Джемілєв сказав: «Я думаю, щоб служити справі, не обов'язково бути Головою Меджлісу. Є дуже велика сфера діяльності... Я бачу своїм завданням сприяння в зміцненні системи самоврядування кримськотатарського народу, тобто системи національних органів самоврядування Меджлісу-Курултаю».
Нові випробування, що випали на долю України й, зокрема, Криму вже на початку 2014 року показали, наскільки досвід і принципи Мустафи Джемілєва необхідні вже в нових геополітичних реаліях...
12 березня 2014 року Мустафа Джемілєв розмовляв у Москві з президентом Росії Володимиром Путіним.
За словами Джемілєва, з перебігу розмови стало зрозуміло, що «після незаконного референдуму у Криму можливі і анексія півострова Росією», і заява Путіна, що Росія як країна-гарант безпеки України проти перегляду кордонів є прикриттям порушення міжнродного права.
Як розповів Джемілєв, Путін у відповідь на його слова, що «кримські татари категорично проти поділу України і проти референдуму, який вважають незаконним», заявив, що «треба вислухати думку народу Криму».
Джемілєв заявляв, що має намір заявити Путіну про необхідність вивести російські війська з території Криму.
Читайте ще:
