(Рубрика «Точка зору»)
На звинувачення в саботуванні закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» уряд відреагував скромним повідомленням про створення Національної комісії зі стандартів державної мови.
При цьому зовсім не було згадано, що вже затверджений персональний склад комісії. Можливо, тому, що відповідне розпорядження ухвалив попередній уряд ще 21 серпня, за 2,5 місяці (!) до створення комісії. Якщо читати не справа ліворуч, а зліва – праворуч, то все правильно і логічно. Таке собі українське ноу-хау.
Того самого дня, коли Кабінет міністрів повідомив про створення Національної комісії зі стандартів державної мови, Міністерство фінансів України прозвітувало про 51 мільйон гривень, закладених у бюджеті для реалізації мовного закону: на діяльність Національної комісії зі стандартів державної мови – 33,6 мільйона гривень, а на діяльність уповноваженого із захисту державної мови – 17,5 мільйона гривень. Тут ще одне ноу-хау – фінансування для уповноваженого виділено, а того, для кого виділено, власне, уповноваженого та нового органу, досі немає. Нагадаю, що за законом він мав бути призначений до 16 жовтня цього року.
Відповідно до процедури, три органи мали подати свої кандидатури на розгляд уряду. Поки що лише один орган виконав цю вимогу закону. І от буквально тоді, коли готувався цей матеріал, з’явилося повідомлення від міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського про те, що він визначився з кандидатом на позицію уповноваженого із захисту державної мови.
Що це за кандидатура, невідомо, бо Бородянський її не оприлюднив. Таємницю обіцяв відкрити в найближчі дні. Якщо визначився, то логічно було б назвати прізвище, тим більше, що 9 листопада в Україні відзначали День української писемності та мови. Була прекрасна нагода, але міністр цією нагодою не скористався. Чому? Це насторожує. Тут може бути не одне пояснення, і не обов’язково позитивне – якщо судити з інформації про кандидата на посаду голови іншого важливого органу, Держкіно, який є режисером серіалу «Слуга народу», живе у Росії, підтримує комуністів.
Звичайно, картина не буде повною, якщо не згадати, що колишній міністр культури Євген Нищук подав у Кабінет міністрів Володимира Гройсмана на посаду Уповноваженого кандидатуру Юрія Зубка, але, як і у випадку з «фінтом» теперішнього міністра, широкий загал про це не знав. А після зміни уряду цю кандидатуру відкликали. Той, хто поінформований про діяльність Нищука, який доклався до руйнування мовної Коордради при Мінкульті, не здивується.
Виникає запитання, чому новий міністр Бородянський так тягне. Мені здається, відповідь лежить у площині того, що Зеленський хоче у всьому миру і злагоди за принципом відомого колись мультфільму «Кіт Леопольд»: «Хлоп’ята, живімо дружно» («Ребята, давайте жить дружно»). Він і ЗеКоманда стали, мені здається, заручниками цього. На зустрічі з представниками культури, мистецтва та спорту Зеленський сказав, що завданням культурної політики є «робота на мир у суспільстві, «створення продукту, …що не відлякує, розвінчує пропагандистські кліше про націоналістичний угар, розбрат, дискримінацію». Для цього він радив: «Не педалювати теми, що є подразниками емоційних дискусій. Зокрема, тему мови».
Тим часом Володимир Бородянський упродовж одного тижня подав дві версії створення телеканалу, який, за задумом, мав би з’явитися через три місяці. Версія на «Громадському радіо» – новий державний український російськомовний канал. А в передачі «Право на владу» від 7 листопада це вже «новий державний інформаційно-розважальний телеканал на базі UATV», який «мовитиме двома мовами – українською та російською».
Не вселяє великого оптимізму і несподіваний візит Венеційської комісії з метою вивчення механізмів імплементації закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», про роботу якої в Києві дуже куцо інформували МЗС та Мінкульт. Мабуть, невипадково. Як відомо, Венеційська комісія готує свої висновки на грудень, а Україна підписала спільну з НАТО заяву за результатами роботи Комісії Україна – НАТО, в якій «зобов’язалася повністю виконати рекомендації та висновки Венеційської комісії» щодо закону «Про освіту», мовна стаття якого така ж, як і в мовному законі.
Ще одна інформація, яка насторожує. Четверо депутатів від фракції «Слуга народу» зареєстрували законопроєкт, яким запропоновано змінити мовну статтю 48 закону «Про вищу освіту» таким чином, щоб дозволити у вищих навчальних закладах навчання російською мовою. Ось цей пункт: «3. Для іноземних громадян, осіб без громадянства, які бажають здобувати вищу освіту за кошти фізичних або юридичних осіб, навчання може здійснюватися іноземною мовою. При цьому заклади вищої освіти забезпечують вивчення такими особами державної мови». І цей законопроєкт, який ревізує мовну статтю закону «Про вищу освіту», готовий до розгляду в сесійній залі.
Турбує також і те, що в проанонсованому міністром проєкті бюджету рубрика «мова» відсутня. А Мінкульт залишається поки що тим центральним органом виконавчої влади, на який покладено забезпечення державної мовної політики. З таким підходом Директорат державної мовної політики в структурі міністерства є зайвим. Також незрозуміло, скільки коштів хочуть виділити на запуск і функціонування російськомовного телеканалу.
На закінчення
Презентоване до Дня української писемності і мови дослідження «Стан української мови» несподівано виявило значне скорочення застосування державної мови на телебаченні, в сфері послуг, вивісках. Натомість збільшилася частка російської мови. З огляду на те, що дослідження проводилося в жовтні цього року, не помилюся, якщо скажу, що на такі негативні тенденції вплинув прихід до влади команди нового президента Зеленського.
Тарас Марусик – журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
