Китай має намір посилити контроль над Гонконгом. Пекін виступив із незвично різкими попередженнями для своєї напівавтономної території, охопленої протестами вже протягом понад п’ять місяців. У заяві Комуністичної партії Китаю, опублікованій після наради ключових лідерів, мовиться, що національний інтерес повинен мати пріоритет над політикою «двох систем», яка дозволила Гонконгу мати широку автономію і зберегти демократичну систему правління з моменту передачі території Китаю британською владою.
Пекін попередив, що не потерпить дій, «що розколюють країну». Продемократичні протести в Гонконгу надихалися українським Євромайданом 2013–2014 років, порівнюючи свою боротьбу з демократичними вимогами української Революції гідності. Про спільне і відмінне в демократичному русі України і Китаю, про права людини, про роль Китаю в Східній Європі та про те, чому повстання на площі Тяньаньмень в Пекіні у 1989 році не призвело до демократичної революції в країні, ми говорили з китайським дисидентом, одним із учасників тих протестів, а нині політичним емігрантом у США, президентом організації «Ініціативи для Китаю» Яном Цзяньлі.
– Ви, мабуть, стежите за протестами в Гонконгу. В Україні про них почали повідомляти, бо протестувальники в Гонконгу взяли собі за приклад Євромайдан, а російська пропаганда почала подавати обидва протести як «втручання заходу». Що в самому Китаї про це говорять, чи люди мають можливість скласти свою думку?
– Про події в Гонконгу повідомляють, китайці стежать за цими протестами. Але висвітлення цих подій є лише в тому ключі, який схвалює центральний уряд в Пекіні, бо інтернет є під контролем. Тож ви побачите, що населення Китаю підтримує політику Пекіна, а хто не підтримує, того ви не почуєте.
Для того, щоб очорнити протести, китайський уряд використовує три стратегії. Можливо, деякі з них здадуться вам знайомими.
Пекін налаштовує китайців проти протестувальників, підбурює їхні націоналістичні почуття, представляє події в Гонконгу як «кольорову революцію»
По-перше, вони говорять, що це не протести, а заворушення, насильницькі дії. По-друге, уряд говорить, що протестувальники вимагають незалежності Гонконгу. А по-третє, вони говорять, що протести організовані з-за кордону, звісно, зі США.
За допомогою цих тверджень Пекін налаштовує китайців проти протестувальників, підбурює їхні націоналістичні почуття, представляє події в Гонконгу як «кольорову революцію», що намагається скинути уряд у Пекіні. А найвідоміша в Китаї «кольорова революція» – це Майдан в Україні.
– У Східній Європі цього року відзначають хвилю демократичних перетворень, що отримали назву «Оксамитова революція». Китай також не уникнув процесів демократизації 1989 року, але вони закінчилися трагічно, масовим вбивством протестувальників на площі Тяньаньмень, де були і ви. Чому комуністичний режим у Китаї вижив?
– Китайський уряд силою придушив протести. Після послаблення режиму і початку демократичних реформ у Радянському Союзі влада країн Східної Європи не відчувала такої впевненості у своєму режимі і вони не ризикнули використовувати силу, і в результаті стало зрозуміло, що підтримки вони не мають. Але в Китаї студенти, і я в тому числі, навіть не вимагали зміни режиму – ми хотіли більшої прозорості, зменшення урядової корупції і розширення політичної репрезентації. Лише дуже мало хто з нас мріяв про зміну природи цього режиму, не кажучи вже про те, щоб скинути режим.
Думаю, в нас не було ясних цілей, і в цьому була одна з причин поразки
Думаю, в нас не було ясних цілей, і в цьому була одна з причин поразки. Але кривава розправа з протестувальниками змусила нас прозріти і зрозуміти, що тут уже не йдеться про реформу режиму, чи більшу участь у ньому, ні – ми зрозуміли, що цей режим потрібно змінити повністю. Ще одна причина нашої поразки полягала у тому, що наш протест був дуже нечисленним. На відміну від Східної Європи, ми не змогли залучити широкі маси на свою підтримку.
– Китайський режим нещодавно відсвяткував своє 70-ліття. Розмах святкувань мав засвідчити, що режим і далі є дуже міцним. Чи це дійсно так?
Головна турбота влади – зберегти владу
– Режим і сильний, і крихкий одночасно. Міць створює економічна потуга, військова, контроль над апаратом і цілим суспільством. Але з іншого боку, крихкість режиму є в постійному страху – люди бояться керівництва, керівництво боїться втратити владу. Тому головна турбота влади – зберегти владу.
– Чималій частині людей у Східній Європі імпонує китайський режим – він зберіг стабільність, призвів до економічного процвітання країну, збільшив доходи громадян, збільшив політичний престиж країни, тож відсутність свободи не виглядає аж такою великою платою за все це. Щось ці міркування пропустили?
Розшарування між елітою і звичайними людьми є грандіозним
– Протягом останніх 30 років економічний розвиток Китаю продемонстрував іншу модель модернізації. Але уважніше подивившись на цю модель, ви побачите, що ця модель не така вже ідеальна. Вона породила структуру двох Китаїв – еліта і звичайні люди, – і дуже мало їх об’єднує. Розшарування між елітою і звичайними людьми є грандіозним, воно є найбільшим в історії людства. Комуністичний режим живе всупереч своїм догмам – комуністичні еліти експлуатують робітників, залишаючи їм дуже мало з економічного успіху країни.
– А що самі ці робітники? Чи вони розуміють, що їх експлуатують, чи вірять у комуністичну ідеологію і підтримують режим, бо все ж таки їхній добробут зростає?
– Це – складна справа. Бо, з одного боку, люди бачать, що ніякий це не комунізм, а справжнісінький кумівський капіталізм, вони бачать корупцію, розуміють, що їх експлуатують. З іншого боку, коли уряд їм показує «загрози» – Тибет, чи уйгурів, чи «інспіровані з-за кордону заворушення в Гонконгу», – то тоді люди поводяться у повній згоді з партійною лінією, бо інформації іншої, ніж подає влада, вони не мають, і обдурити їх тут дуже легко.
На локальному рівні люди, наприклад, знають, що мер їхнього міста – корупціонер, який захопив ресурси міста і експлуатує їх, але якщо владі їх вдається переключити на питання, пов’язані з націоналізмом, тут влада отримує повну підтримку людей. Думаю, ця ментальність вам знайома.
– Ви згадали про уйгурів – те, що доводиться читати про переслідування цього народу, вже цілком можна порівнювати зі сталінськими репресіями в СРСР: концтабори, депортації, заборона на мову, релігію, відбирання дітей від батьків, передавання їх до дитячих будинків. Чим можна пояснити такий рівень жорстокості режиму?
– Китайський уряд і Компартія не толерують жодної групи, яку вони не контролюють, особливо коли йдеться про етнонаціональну групу, яка має релігію як об’єднавчий чинник. Китайський уряд вірить, що якщо цю групу не знищити – шляхом асиміляції чи іншим способом, – то вона рано чи пізно відділиться від Китаю. Але іншого способу співжиття з цією групою вони не знають – лише контроль. Вони вірять, що якщо послабити контроль, станеться непоправне – уйгури відділяться від Китаю.
Тому влада використовує репресії. Насильству влади є опір, і влада використовує цей опір для того, щоб виправдати ще сильніші репресії. Серед інших способів асиміляції використовують розділення родин, відправлення дітей на виховання до дитячих будинків, де з них роблять китайців. А батьків відправляють до таборів підневільної праці – це також допомагає вирішити і проблему безробіття, бо влада бачить, що економічні проблеми уйгурів також ведуть до їхнього незадоволення.
Для світу і для решти китайців – це місце освіти і рекваліфікації, але насправді це – місця несвободи, де люди ходять у кайданках. Тож одночасно влада проводить і культурний геноцид, і промивання мізків, і вирішення економічних проблем. Ця політика мало чим відрізняється від політики нацистської Німеччини, я називаю її китайським нацизмом.
Агресивна політика всередині країни не може не відображатися на зовнішній політиці, яка просувається шляхом агресивної економічної експансії.
– Які інтереси Китай має в регіоні Східної Європи?
– Китай має інтереси всюди. Економічна потужність Китаю зросла протягом останніх років, а з нею зросла і агресивність Пекіна. Всюди у світі Китай змагається за вплив зі США та іншими демократичними країнами, намагаючись переписати міжнародні правила і норми. У деяких частинах світу китайській владі це вдається, в інших – ні.
У Східній Європі, де Китай намагається збільшити свій вплив через інвестиційні проєкти, він поки не зустрів спротиву
У Східній Європі, де Китай намагається збільшити свій вплив через інвестиційні проєкти, він поки не зустрів спротиву. Китай цікавлять інфраструктурні проєкти, зокрема проєкт «Один пояс, один шлях» (ініціатива КНР, що передбачає інвестиції в 1 трильйон доларів і може охопити понад 60 країн світу – ред.). Через цей проєкт Китай надає позики країнам, які, на думку деяких експертів, потім можуть опинитися у борговій пастці, а відтак можуть потрапити під політичний вплив Китаю.
Китай приносить не лише гроші, але і свої цінності, які рано чи пізно увійдуть в конфлікт із цінностями Європи, і в цьому я вбачаю найбільшу небезпеку для безпеки і миру вільного світу. Потрібно розуміти, що це комуністичний диктаторський режим, і не робити собі ілюзій, що він поширює свій вплив з гуманітарною метою.
Ви вже бачите зіткнення інтересів громадян вільних країн і інтересів Китаю – це було помітно нещодавно у Чехії, де з Китаєм пов’язана низка скандалів.
Alexandr Mitrofanov:
Земан для російського підконтрольного державі телебачення «НТВ»:
Я не є китайський чи російський агент. Я є чеський агент. Я не хочу, щоб Чехія була провінцією ЄС. У Росії сильний лідер, у США і Китаї теж. У ЄС немає сильного лідера. Я його ніде не бачу. Чехія тестувала «Новічок», також його виробляла. Війни не буде.
Навіть у США великі міжнародні компанії, Національна баскетбольна асоціація NBA мали вибачатися перед Китаєм за свої коментарі про підтримку продемократичних протестів у Гонконгу. І Китай ображається легко і часто – Пекін може образитись через ваш жест чи одяг, який ви носите.
Хто і за що вибачився перед Китаєм
А для маленьких і бідних країн опиратися китайському впливу буде дедалі складніше.
– В Україні помітили зацікавленість Китаю в купівлі військових заводів та у приватизації землі. Наскільки ці інвестиції важливі для Китаю, чи Пекін буде за них боротися?
Пекін дає гроші університетам, а потім через свої пожертви тисне на них, щоб студенти і викладачі не підтримували свободу слова
– Китай цікавлять природні ресурси. Але найбільшим експортом Китаю є корупція. Гроші, які приносить Китай, корумпують політиків цієї країни, компанії, навіть університети. Я працюю у цій сфері, і ми маємо чимало доказів: Пекін дає гроші університетам, а потім через свої пожертви тисне на них, щоб студенти і викладачі не підтримували свободу слова, права людини в Китаї.
Якщо Китай інвестуватиме в Україну, то разом із грошима він принесе і свій вплив, і свою корупцію.
– Дуже часто Китай виступає як союзник Росії у міжнародних питаннях, але західні аналітики кажуть, що з часом Росія зможе стати хіба що молодшим партнером Китаю у досягненні ним своїх цілей. Чи ви погоджуєтеся, що між цими країнами не йдеться про партнерські стосунки?
– Китай не має довгострокової політики щодо Росії. Пекін не довіряє Москві, і навпаки. Але вони мають спільного ворога – США і західні демократії, – що змушує їх співпрацювати.
Російське телебачення RT звинувачує США у підтримці протестів у Гонконгу, вони звинуватили і мене в тому, що я в цьому беру участь. Чому російське телебачення цим займається? Бо Москва і Пекін мають спільні інтереси, щоб не допустити поширення демократії. Схоже, що Китай має намір розпочати нову Холодну війну проти Заходу, і Росія буде його союзником в цій війні.
– У самій Росії побоюються, що Китай зацікавлений у територіальному розширенні за рахунок малонаселеного і нерозвинутого російського Далекого Сходу. Чи росіянам є чого боятися?
– Я не можу сказати, що є ознаки зацікавленості Китаю північними територіями, але в Південнокитайському морі – ці амбіції цілком очевидні.
– Ви є ветераном демократичного руху Китаю, зміни, яких домагалися ваші колеги-дисиденти 30 років тому у Східній Європі, відбулися, але Китай залишається комуністичною диктатурою. Ваша боротьба триває без видимих успіхів. Що надихає вас її продовжувати?
– Зміни, які відбулися в Китаї протягом цих 30 років, є величезними. Але найбільші зміни сталися у свідомості людей. Такі концепції, як права людини, свобода, демократія, стали зрозумілими і близькими людям, але їм не дозволяють про це вільно говорити. Коли люди отримають можливість говорити, ви побачите, як швидко підуть зміни. Тому уряд і намагається контролювати інтернет і не дає людям можливості вийти на вулиці. Якщо ці обмеження вдасться подолати, побачите, режим не втримається. Це, можливо, відбудеться ще не скоро, і люди, які прийдуть після нас, діятимуть інакше, ніж ми.
Для зміни потрібні чотири умови – невдоволення режимом, яке вже є, дієва опозиція – над цим ми працюємо, тріщини в режимі – цього ми можемо не побачити до останнього моменту, і четверта умова – визнання міжнародною спільнотою демократичної опозиції та її підтримка. Коли ці умови зійдуться, ситуація в Китаї зміниться.
