Реформам у «Нафтогазі» може зашкодити процес імпічменту в США

Київ – Не так давно українську державну компанію «Нафтогаз» вважали «прикладом того, якою неефективною і корумпованою може бути державна монополія», як сказано в одній з доповідей аналітичного центру в 2010 році. Це частково змінилося останніми роками, коли західні кредитори підштовхнули нове керівництво до впорядкування «Нафтогазу» – кроків на шляху до величніших цілей – позбавлення України залежності від російського газу та збільшення внесків компанії в державний бюджет. Реформа «Нафтогазу» може бути обернена назад, тому що компанія втягується у справу про імпічмент у Вашингтоні.

Ускладнення настають у критичний момент для компанії, коли її керівники намагаються укласти нову угоду з Росією, щоб замінити 10-річну угоду, яка закінчується в новорічну ніч. Раніше суперечки через умови транзиту призводили до відключення транзиту газу до Європи в зимовий час.

Київ продовжує намагатися переконати європейські уряди, що трубопровід по дну Балтійського моря, який транспортує російський газ безпосередньо до Німеччини, минаючи українську трубопровідну мережу та позбавляючи Київ доходів, – це погана справа.

«Керівництво «Нафтогазу» щось зробило, а щось – ні. І не завжди це було з їхньої власної вини», – пояснює Едвард Чоу, аналітик Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні та експерт з питань енергетики колишнього Радянського Союзу.

«Справа в тому, що з 2014 року українська влада не мала єдиної мети в енергетичній реформі. Різні політичні інтереси всередині уряду продовжують змагатися за контроль над енергетичними активами», – каже він.

«Нафтогаз», який за повідомленнями, наразі забезпечує близько 15 відсотків державного бюджету, перебуває в центрі сутичок між Україною та Росією за поставки природного газу з принаймні середини 2000-х років.

Частину свого газу компанія видобуває в межах України. Але його справжній вплив пов’язаний з монополією на газопровідну мережу країни, яка вже давно є основним маршрутом поставок російського газу до Європи – і є джерелом мільярдів доларів для Києва. На думку аналітиків та колишніх дипломатів, цей ресурс компанії також був магнітом для організованих злочинних груп.

Прибуток від непрозорих газових угод впродовж довгого часу отримував Дмитро Фірташ, український магнат, який у 2004 році створив спільне підприємство з російським гігантом «Газпром» під управлінням держави для імпорту середньоазійського газу в Україну та перепродажу його після доставки через мережу «Нафтогазу».

Спільне підприємство «РосУкрЕнерго» інкасувало мільярди на користь Фірташа до того, як його відсторонили в 2009 році, згідно з угодою, яку уклала з російським тоді прем’єр-міністром Володимиром Путіним тодішня керівниця уряду України Юлія Тимошенко.

У серії судових позовів, поданих у федеральному суді США на початку 2011 року, Тимошенко звинуватила Фірташа у відмиванні доходів від газу та використанні частини доходів для фінансування політичної партії на чолі з Віктором Януковичем. Вона також заявила, що керівники «Нафтогазу» отримали відкати від Фірташа.

Через своїх адвокатів Фірташ заперечував звинувачення, як і інші чиновники «РосУкрЕнерго». У вересні 2015 року американський суддя відхилив позови.

Тим часом Януковича обрали президентом України в 2010 році, але через чотири роки після протестів на Майдані він був відсторонений – масові демонстрації, викликані занепокоєнням громадськості з приводу корупції на високому рівні та рішенням Януковича не підписувати торговельну угоду з ЄС й розвернути політичну та економічну орієнтацію України в бік Росії.

Незадовго після того, як Янукович відмовився від влади і втік до Росії, Фірташа заарештували в Австрії за ордером, виданим у США за нібито хабарництво та корупцію. Він продовжує боротися проти видачі його до США.

У 2017 році в рамках справи про хабарництво проти Фірташа прокурори США звинуватили його у зв’язках із «вищим ешелоном [російської] організованої злочинності».

Ця оцінка перегукується з інформацією, яка міститься у листуванні Держдепартаменту, опублікованому в WikiLeaks у 2010 році. Листування розповідає про зустріч у 2008 році Фірташа і американського посла в Україні Вільямом Тейлором. У ньому Тейлор говорить, що Фірташ має зв’язки з організованою злочинністю, включно зі знаменитим босом російської мафії – Семеном Могилевичем.

В інтерв’ю Радіо Свобода у вересні 2018 року Тейлор підтвердив суть листування, але відмовився коментувати далі. Представники компанії Firtash Group DF не відповіли на електронні листи з проханням про коментар.

Реформування «Нафтогазу»

Коли після втечі Януковича до влади прийшов прозахідний уряд, США, європейські прихильники України та основні західні кредитори підштовхнули «Нафтогаз» до реформ, аргументуючи це тим, що це призведе до збільшення фінансів України та усунення головного джерела для корупції, що виснажувала Україну.

«Найбільш розповсюджена корупція була в енергетичному секторі України. Переважно це була так звана «газова корупція», – заявив тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк у промові в липні 2015 року, – «Нам удалося усунути газову корупцію та усунути посередників в енергетиці України».

Він сказав, що «Нафтогаз» мав «дуже тіньові та непрозорі угоди з посередниками та з Російською Федерацією».

Реформаторські зусилля передбачали припинення державних субсидій «Нафтогазу», а також продаж газу відповідно до регламентів ЄС. Це передбачало створення абсолютно нової організації – філії, що займалася б транзитом газу. За оцінками експертів, її дохід міг би бути понад 2 мільярдів доларів на рік. Очікується, що компанія офіційно розпочне свою діяльність у січні.

Західні чиновники також успішно підштовхували український уряд до створення міжнародної наглядової ради у 2016 році, як спосіб контролювати зусилля компанії щодо усунення корупції та неефективних операцій.

У рамках «Нафтогазу», який почав отримувати прибуток у 2016 році, реформаторські зусилля очолив його головний виконавчий директор Андрій Коболєв, про якого схвально відгукуються американські та європейські експерти і чиновники.

У своєму виступі в березні Марі Йованович, тоді американський посол в Україні, публічно закликала «незалежні команди корпоративного управління» в «Нафтогазі» та інших державних компаніях «мати можливість продовжувати роботу з реформування з повною самостійністю та чесністю».

Коболєв виступив проти Володимира Гройсмана, який був прем’єр-міністром з 2016 року до серпня 2019 року, який намагався змістити Коболєва.

Але вимоги західних лідерів також включали реформування розподілу газу в межах України. А це суперечило інтересам Фірташа, який є власником більшості місцевих розподільчих компаній, які доставляють газ безпосередньо до будинків і заводів.

На цьому факті наголошувалося у листі, опублікованому в 2018 році сенатором республіканців США Роджером Вікером.

«Фірташ все ще контролює посередників в українській газовій галузі... Фірташ приймає газ і продає кінцевим споживачам, але він відмовляється платити «Нафтогазу» і привласнює доходи», – написав Вікер. За його словами, ця схема обходиться Україні у 2 мільярди доларів.

Тим часом «Нафтогаз» наймав лобістів у Вашингтоні, намагаючись посилити своє становище серед американських чиновників та протистояти зусиллям з реорганізації його правління.

У заяві, поданій до бази даних лобіювання Конгресу США в березні, компанія заявила, що це може призвести до «відновлення корумпованих схем у секторі природного газу, перенаправлення коштів з компанії, з державного бюджету, в кишені таких людей, як Дмитро Фірташ».

Кримінальні обвинувачення

10 жовтня прокурори США відкрили кримінальне обвинувачення, в якому звинувачували двох американських бізнесменів радянського походження – Лева Парнаса та Ігоря Фрумана. Їх звинувачують у незаконних внесках на фінансування агітаційних кампаній. Обидва не визнали своєї вини.

У рамках схеми, описаної прокурорами в деталях, Парнас та Фруман нібито працювали від імені неназваного українського урядового чиновника, який шукав способу усунути Йованович. Чиновник не вказаний в обвинувальному акті, але там, хто найбільше протистояв Йованович, був генпрокурор Юрій Луценко.

Згідно з обвинувальним висновком та словами українських чиновників, знайомими з деталями справи, Парнас та Фруман також намагалися просунути угоду щодо продажу американського скрапленого природного газу (СПГ) «Нафтогазу», хоча компанія цього не підтримувала.

Витіснити керівництво компанії намагався і Фірташ, який певний час наймав Парнаса як перекладача.

«Північний потік-2», і чому це так цікаво

У березні Парнас і Фруман зустрілися в Техасі з Андрієм Фаворовим, виконавчим директором «Нафтогазу», і, як кажуть люди, знайомі з планом, запропонували йому схему, яка дозволить підняти Фаворова на посаду керівника.

Парнас і Фруман заявили, що вони використають свої контакти у Вашингтоні, щоб змістити Коболєва та реорганізувати правління «Нафтогазу». Ці контакти включали Руді Джуліані, особистого адвоката президента Дональда Трампа.

В обмін на посаду генерального директора, Фаворов погодився б підтримати план Парнаса та Фрумана щодо імпорту СПГ, повідомили джерела, знайомі з угодою, які не захотіли розкрити свої імена через чутливість теми. Фаворов також нібито мав виплатити 200 мільйонів доларів Фірташу, який стверджував, що це був його борг. Про ці зусилля вперше повідомила Associated Press. Врешті-решт Фаворов відхилив пропозицію. «Нафтогаз» відмовився від коментарів.

Люди, знайомі з ситуацією, говорять, що справжнє питання: на кого працювали двоє американських лобістів – на Фірташа, який намагався скинути керівництво «Нафтогазу», чи на тих, хто намагався продати Україні скраплений газ. На думку цього експерта, швидше за все ідеться про перший варіант.

Справа імпічменту

«Нафтогаз» зіграв невелику роль у драмі імпічменту, що охоплює Конгрес США та адміністрацію Трампа.

Голови трьох комітетів, які очолювали розслідування щодо імпічменту в Палаті представників, 10 жовтня викликали повісткою міністра енергетики Ріка Перрі, намагаючись дізнатися, чи він намагався домогтися від українському уряду включення американців до наглядової ради «Нафтогазу».

Повістка до суду в основному пов’язана з роллю Перрі як старшого чиновника кабінету США, який був присутній на інавгурації Зеленського в травні.

«Під час вашої широкої взаємодії з українськими чиновниками, – йдеться у листі Конгресу до Перрі, – ви також нібито «тиснули на українського президента задля звільнення членів дорадчої ради «Нафтогазу» і «дали зрозуміти» українським чиновникам та чиновникам енергетичного сектору, що адміністрація Трампа хотіла б, щоб вся наглядова рада «Нафтогазу» була замінена».

Судова повістка також просить надати дані про «запропоновані чи фактичні операції, інвестиції чи проєкти, пов’язані зі скрапленим природним газом в Україні».

Виклики наступного року і Росія

Поза американською політикою, наступний рік буде складним роком для «Нафтогазу», каже Олена Павленко, енергетичний аналітик київського аналітичного центру DiXi Group. Від’єднання транзиту призведе до зменшення загальної прибутковості компанії. А тим часом компанія не виконала попередніх обіцянок щодо збільшення виробництва.

«Нафтогаз» також вирішує більш нагальні питання. 31 грудня закінчується 10-річна угода, що регулює умови, за якими російський газ проходить територією України.

Потенційна відсутність угоди турбує політиків у Європі, які побоюються повторення суперечок 2000-х років, що спричинили різке скорочення поставок газу протягом зимових місяців.

Цього тижня переговорники з обох сторін знову не змогли досягти угоди, що викликало попередження від керівника в Євросоюзі щодо питань енергетики, який сказав, що «повинно бути чітке почуття терміновості».

Постанова Арбітражного суду Стокгольма в березні 2018 року, яка зобов’язала російський «Газпром» виплатити 2,5 мільярда доларів «Нафтогазу» за суперечку щодо договору, додала ускладнень.

Росія тим часом розраховує, що газопровід «Північний потік-2», який повинен постачати російський газ по дну Балтійського моря до Німеччини, збільшить його переваги в переговорах із «Нафтогазом».

30 жовтня проєкт подолав значну перешкоду, коли Данія дала зелене світло, щоб трубопровід пройшов через її територіальні води.

«Це не лише питання енергетичної безпеки, це ще й геополітичне питання, тож скажу вам відверто, що це зміцнює Росію та послаблює Європу», – заявив президент України Володимир Зеленський 31 жовтня.