Уже рік минув відтоді як вихователька дитячого садка Олена Савраненко виклала на YouTube свій трек «Рибки», і на сучасній реп-сцені з’явилася нова зірка Alyona Alyona, яка співає не про гроші і тачки, а про булінг і сприйняття себе такою, якою є. Місяць тому реперка отримала німецьку міжнародну премію Anchor, яку щорічно присуджують найбільш багатообіцяючому новому артистові.
Наприкінці місяця (31 жовтня) відбудеться перший концерт цієї співачки в Мінську. У зв’язку з такою подією журналісти Білоруської служби Радіо Свобода записали інтерв’ю з нею і поцікавилися спершу, чи бувала вона вже раніше в їхній країні:
Олена Савраненко: Я в Білорусі взагалі ніколи не була! Ніколи! Мені так цікаво! А ще у мене в Мінську буде один день, щоб подивитися місто. Уже навіть забагато охочих скласти мені програму (сміється).
– Одразу скажи: як ти навчилася так репувати?
– Мені здається, що передумова – артикуляційний апарат. Якщо тобі дозволяє твій артикуляційний апарат багато говорити, швидко говорити, не запинатися... Я, наприклад, ще з дитинства не шепеляла, не вимовляла букви спотворено, я відразу почала говорити букву «ри» – ну так, раніше я говорила «ли», але після відразу «ри»! І це така здатність розвивати його (артикуляційний апарат – ред.) і повторювати те, що чула. Я намагалася повторювати Eminem, він швидко і багато репував, я вчила його треки.
– Про тебе говорять як про «відкриття української хіп-хоп сцени». Ти сама відкрилася чи тебе хтось відкрив?
– Народ мене відкрив. Ну а як же, заждіть! Це ж вони дивилися моє відео, вони це коментували, вони це рознесли як якусь супер новину. А я просто опублікувала прикольне відео, ржачне, в купальнику (сміється).
– Ти раніше працювала вихователькою в дитячому садку. Коли ти вирішила, що час звільнитися і зайнятися тільки музикою?
– Я звільнилася 1 грудня 2018-го, і це рішення було викликане низкою причин. Однією з них стало те, що мені весь час треба було їздити до Києва на репетиції, готувати шоу – почали дуже просити мій концерт дати, хоча у мене було 3-4 треки. І виходило так, що 5 днів на тиждень я працюю в садочку, а коли у мене вихідні, щоб відпочити, я повинна їздити в Київ на репетиції. І я зрозуміла, що починаю загинатися.
Інша причина – те, що я вже працювала завідувачкою садка в маленькому селі на 450 мешканців. І люди не говорили мені у вічі, але я відчувала і чула дуже багато, якщо вони там купують хліб у крамниці, виходять із неї, стали і розмовляють про мене, про те, що реп – це погано, реп – це музика підвалів, наркотиків, і завідувачка в садочку не може читати реп. І для них це було важко прийняти, вони люди трохи старшого покоління, такого собі старого гарту.
І вийшло так, що оскільки вони не говорять мені цього в очі, а я все одно продовжую працювати, вони назбирають у собі цю негативну енергію і потім почнуть писати кляузи, шукати, як би до мене причепитися. І я не хотіла розпалювання цих скандалів у відділі освіти. Я не хотіла лізти з ними на рожен, це дуже маленьке село. Навіщо мені ці нерви і щоб діти це все відчували?
І вчу дітей, що треба вірити в мрію, треба багато працювати, і це може дати плоди
І третя причина – це те, що я розумію: якщо я буду працювати в одному садку, я зможу працювати тільки з цими дітьми і віддавати [себе] тільки їм. Але коли я все-таки стану працювати артисткою, я зможу більше отримувати і більше віддавати. І не тільки цим дітям, а вже дітям іншим, які мають ще більшу потребу, дітям, у яких немає батьків. І я дуже рада цьому, тому що я вже в багатьох таборах, у дитячих будинках побувала, допомагаю цим дітям, і мені дуже класно. Я їжджу туди з лекціями, з мотиваційними зустрічами, про щось розповідаю, дивлюся дитячі номери, просто ми спілкуємося, я приношу їм подаруночки, різні штучки для їхнього розвитку – це суттєво для мене. І вчу їх, що треба вірити в мрію, треба багато працювати, і це може дати плоди.
«Аби люди були щасливі і не вбивали інших людей»
– До [того, як стати] Alyona Alyona, ти називала себе АльКаїдою – як з’явився такий провокаційний псевдонім?
– Я сподіваюся, за ці слова, це інтерв’ю НЕ заблокують! (Сміється.) Я давала Зе Інтерв’юеру інтерв’ю, розповідала про своє старе альтер его, і це відео на третій день заблокував YouTube за пропаганду тероризму, тому що там були слова «Аль-Каїда», «тероризм» і «гармата» (сміється).
Мені просто насправді переклад цього слова дуже сильно подобається – воно перекладається як база, основа, фундамент для чогось такого рішучого, рушійного. І коли мені було 18 років, я подумала, що можу бути основою, базою і фундаментом для жіночого репу в Україні. І ти уяви, якою я Вангою була! (Сміється.)
– Реп традиційно вважається мало чи не женоненависницьким жанром – наскільки це правда про сучасний український реп?
– Якби українського репу було занадто багато або тут була б супер розвинута якась сцена, то, може, й так. Але оскільки такої немає, то більшість виконавців – вони і раді, якщо якась дівчина починає репувати (сміється). Це така рідкість, така розкіш.
– Ти перша відома дівчина-реперка на українській сцені?
– Якщо сильно відома в Україні і саме зараз, то, напевно, так. Зазвичай у нас, коли дівчина щось робить, трохи стає відомою, швидко знайдеться якийсь суперпривабливенький хлопчик, за якого вона виходить заміж, народжує дітей і сидить удома (сміється). І більше не пише нічого. Я дуже радію, коли створюється новий осередок, сім’я, коли дітки з’являються – це добре, насправді. У кожного своє покликання, я думаю так. Аби люди були щасливі і не вбивали інших людей.
«Хочеться і чимось душевненьким поділитися»
– «Боді-позитивізм», теми прийняття себе і захисту себе в твоїх треках – це свідомий феміністичний рух, рух за жіночу рівноправність?
– Не знаю, з чого ви взяли? (Сміється.) Просто я роблю добрий реп. Я не кажу: «Ідіть геть, мужики!», у мене такого немає. Мені близькі якісь теми фемінізму, але я не скажу, що аж так проникла цим, прочитала 100 500 книжок про це і вирішила – «Так, я феміністка! Геть нерівноправність!». Звичайно, мене ображає, коли на однакових посадах при однаковій продуктивності у жінки зарплата менша, ніж у чоловіка, – це погано, мені не подобається. Але сказати, що я просуваю ці думки в маси шляхом свого репу – ну, як би ні. Та й треба ж писати не тільки про соціальщину – хочеться і чимось душевненьким поділитися.
– Ти отримала німецьку премію Anchor, про тебе написала New York Times! Що це змінило?
– (Сміється.) Ну, це приємно дуже сильно, дуже-дуже. Нагорода – значить, вони послухали і зрозуміли, що я та людина, яка сьогодні ніхто, але завтра може стати кимось. І мені дуже приємно, що у мене повірили як українці, так і інші країни, повірили в мене – значить, я не повинна їх підвести, значить, маю ще більше працювати, робити хорошу музику і мати свій message, і щоб його всі почули. Це приємно. Але я не задавака, нє-а!
– Ти сама вигадуєш ідеї для кліпів?
– Ні, режисер. По-перше, я не вмію малювати красиво, ось тільки в садку там ведмедиків, зайчиків, пташок можу намалювати. Я вмію фотографувати, але абсолютно не можу поставити сюжет для відео, щоб зняти рух або якийсь суперкрутий кадр. Тому все роблять режисери.
Але я можу відстоювати кадри з дітьми: «Я хочу, щоб тут дитина була! Обличчя дитини!» (Сміється.) Ось треба мені дітей. І іноді мене відмовляють: «Олено, ну це не актуально, тут ні за змістом, ні кудись іще». І я така: «Ну, гаразд ...» А іншим разом навпаки: «О, точно, дитина в відео!» А так зазвичай мені все подобається. Буває, приходять ідеї божевільні, небезпечні для життя, але я таких ідей не люблю, звичайно ж, і прошу: «Давайте не стрибати з парашутом, це страшно!» І ми не стрибаємо (сміється).
– А тексти і біти сама?
Не беру чужих рядків, і теми для треків беру з життя, пишу те, що відчуваю, як відчуваю
– Біти – ні, тексти – так. Біти я беру в різних місцях, іноді я співпрацюю з Teejay, є такий саундпродюсер крутий, він робить хороші репові біти, він зробив мені половину альбому «Гармата». Є хлопці, які надсилають свої біти мені на мейл і в Telegram, і мені подобається з ними співпрацювати. Наприклад, «Булінг» – це біт хлопців, які просто надіслали мені пачку бітів, я переслухала всі, обрала один.
А тексти, звичайно ж, сама. І не беру чужих рядків, і теми для треків беру з життя, пишу те, що відчуваю, як відчуваю.
– Ти бачила кавер на «Голови» білоруською?
– Так! Я бачила, я репост зробила! Дівчинка зробила дуже прикольно. Мені настільки прикольно порівнювати мову! Я знаю свій текст напам’ять, і я все, кожне слово упізнаю – навіть якщо не знаєш (білоруської мови – ред.), то можна зрозуміти, про що. Десь слов’янські мови перетинаються, це дуже мило. Мені дуже сподобалося! Я думаю запросити її в Мінську на концерт, просто щоб вона побула у мене на концерті, подарувати їй квиток за те, що вона так прикольно зробила: своє зняла і донесла мій трек своєю рідною мовою.
– Що ти порадиш білоруським дівчатам, які займаються хіп-хопом?
Круто бути собою і писати щось таке, що близьке людям
– Багато працювати, розвивати, прокачувати свій скіл (від англійського skill – навик, уміння, майстерність, мистецтво – ред.). Робити якісно і не кривити душею, писати правду. Тому що якщо ти хочеш писати щось, щоб влитися в якусь компанію хлопців – це неправда, це не ти, і люди відчувають, коли ти їм брешеш, якщо ти пишеш неправду. Круто бути собою і писати щось таке, що близьке людям. Не про невідомо що, яке завуальоване. Репери дуже багато люблять вуалювати, жах. Просто слухаєш і думаєш: Боже, про що це, що це? Бути більш доступною. Бути для людей, для всіх.
Більше – в оригіналі на сайті Білоруської служби Радіо Свобода
