Угорщина – 23 жовтня угорці відзначають 63-і роковини Угорської революції 1956 року, придушеної радянськими танками. До 1989 року тема антикомуністичного повстання проти правління просталінської диктатури наступника Матяша Ракоші Ерне Ґере та радянської окупації в колишній Угорській Народній Республіці була під забороною.
Обговорювалася вона лишень у контексті так званої контрреволюції, яку нібито організували «вороги соціалізму» за сприяння «капіталістичного Заходу». І лише після зміни суспільно-політичного ладу в Угорщині день 23 жовтня у травні 1990 року перший демократичний парламент Угорщини оголосив національним святом.
Вимоги повсталого народу
Поштовхом до масового мирного виступу жителів Пешта стали велелюдні збори студентів будапештського політехнічного університету 22 жовтня 1956 року. Вони висунули 16 вимог до правлячого комуністичного режиму, з якими вже наступного дня, 23 жовтня, вийшли на вулиці угорської столиці.
Серед іншого демонстранти зажадали виведення радянських військових частин із території країни і перегляду угорсько-радянських відносин на рівноправній основі, створення нового демократичного уряду на чолі з опальним членом політбюро компартії та колишнім головою парламенту Імре Надєм.
Протестувальники також вимагали проведення вільних загальних виборів на багатопартійній основі, свободи висловлення думок і створення незалежних засобів масової інформації.
Символом революції 1956 року став національний прапор Угорщини, з якого демонстранти вирізали комуністичний герб, залишивши посередині полотнища вільне місце.
Події розвивалися стрімко. Того ж дня перший секретар Угорської партії трудящих (компартії) Ерне Ґере, який у липні 1956 року змінив на цій посаді одіозного сталініста Матяша Ракоші, назвав у публічному радіозверненні ворожими масові виступи демонстрантів, тому що вони, за словами Ґере, шовіністичні і націоналістичні. Він категорично відкинув усі вимоги протестувальників.
Відтак буквально упродовж кількох годин мирні маніфестації перетворилися на народне повстання проти правлячого комуністичного режиму. А втручання у перебіг подій радянських військ перетворило мирну ходу мітингарів на масовий збройний опір угорців
Мітингарі були змушені взяти до рук зброю
Вже у вечірні та нічні години 23 жовтня озброєні загони повстанців взяли під контроль будівлю Національного радіо, редакцію партійного видання «Вільний народ», телеграф і радіотранслятор. Водночас інші підрозділи повстанців заволоділи збройним арсеналом а також зайняли гарнізонні казарми та столичне управління міліції.
Тим часом на проспекті Дьєрдя Доужі демонстранти повалили ненависну велику скульптуру Йосипа Сталіна, десакралізованого після смерті його ж колишніми соратниками у Кремлі.
Однак уже через два дні масові виступи у столиці і на місцях захлинулися у крові. 25 жовтня під час велелюдних зборів на площі Кошута мітингарів із довколишніх вулиць почали розстрілювати з броньованих радянських машин. Кількість убитих перевищила сотню осіб.
Масові розстріли протестувальників продовжилися у Мішкольці, Мошонмадяроуварі, Кечкеметі, Надьканіжі і Сеґеді. 4 листопада після втручання у події радянських військ кількість убитих і поранених повстанців на будапештських вулицях, а також у містах Шалґоутар’ян та Еґер зросла у рази.
Політичні реформи
Попри бої на вулицях і несприятливу міжнародну обстановку, нова угорська влада на чолі з прем’єр-міністром Імре Надєм ініціювала політичні реформи в країні. Новий кабінет міністрів був сформований у коаліцію із представників кількох політичних партій, частково реформованої компартії (Угорська соціалістична робітнича партія), почасти відтворених, які діяли у докомуністичну добу Угорщини, зокрема з участю партії Незалежних дрібних господарів, Селянської партії і соціал-демократів.
Після розвалу однопартійної системи розмаїття нових суспільних сил у повсталій Угорщині набуло всіх спектрів політичної веселки. Однак їм не так легко було досягати консенсусу в поточних державних справах. До того ж неорганізовані загони повстанців на той час мали перед собою різні цілі і політичні програми. Об’єднувала їх тільки спільна мета – відновлення незалежності країни і палке прагнення остаточно повалити криваву і злочинну комуністичну диктатуру.
Поразка повстання і маховик репресій
Угорська революція 1956 року зазнала поразки через вторгнення радянських військ у цю країну 4 листопада, якій передувала заява Імре Надя 1 листопада про те, що Угорщина набуває статусу нейтральної держави і виходить із Варшавського договору.
4 листопада владу в країні за військової підтримки Радянського Союзу захопив так званий Угорський революційний робітничо-селянський уряд під орудою Яноша Кадара.
Останній масовий спротив повстанців було придушено 10-11 листопада переважаючими силами радянських військ.
Згідно з повідомленням Центрального статистичного управління Угорщини за січень 1957 року, в період із 23 жовтня 1956 року до 16 січня наступного року людські втрати під час боїв із радянськими окупантами в межах країни становили 2652 особи, із них тільки у Будапешті налічують 2045 осіб убитими. 19226 громадян отримали поранення різного ступеня важкості. Лише в угорській столиці зафіксовано 16700 таких осіб. Після придушення революції радянськими танками Угорщину залишили 200 тисяч біженців.
У 1991 році розсекречені архіви оприлюднили статистику втрат серед радянських військових – 669 загиблих солдат та офіцерів, 51 військовий вважається зниклим безвісти.
Поразка антикомуністичного повстання в Угорщині 1956 року спричинилася до розкручення маховика репресій із боку пануючого комуністичного режиму. Через активну участь у революції, за різними даними, страчено від 220 до 340 осіб. Тисячі рядових повстанців потрапили у тюрми, багатьох інтернували.
Тріумф Угорської революції
Про масовість антикомуністичного повстання свідчить така промовиста деталь: у кожному угорському місті чи селі, навіть найменшому, зведено монументи на честь учасників революції 1956 року. Після 1989 року тема збройного опору угорців широко висвітлюється в пресі, вивчається дослідниками, її викладають окремим курсом у багатьох загальноосвітніх школах.
Справжнім тріумфом повсталого народу Угорщини називають його незламну волю і готовність до проведення демократичних змін в країні у добу краху сталінізму. І хоча ці зміни стали можливими у цій країні лише після падіння комунізму в Центральній та Східній Європі у 1989 році, справжня перемога Угорської революції 1956 року від цього аж ніяк не применшується.
