Уже давно зневажений українцями «95-й» «спалив» i народний Хор iменi Верьовки, йдеться в публікації газета «Україна молода». Видання нагадує, що масштабний скандал спричинила нібито жартівлива пісня про... спалення будинку колишньої голови Нацбанку Валерії Гонтаревої в ефірі телевізійного «Вечірнього кварталу».
Експерти газети вважають, що «Квартал 95» давно переступив межу. Але дискредитувати колектив, який представляє українське народне мистецтво у світі, – це дно, вважає мисткиня Анжеліка Рудницька.
Інший експерт видання активіст Олег Єльцов упевнений: «Хор Верьовки – це національне надбання, яке ми маємо зберегти. Чого не скажеш про його нинішнього гендиректора-художнього керівника хору Зеновія Корінця. Призначений на цю посаду 2016 року, він не втомлюється говорити про необхідність зміни обличчя хору – слідом за часом. Здається, Зеновій Корінець дещо широко розуміє це поняття. Схоже, він i гадки не має, що участь у балагані – то не зміни, а падіння носія культури до рівня шапіто». З думками інших експертів газета знайомить у статті «Гори, «Квартал»!»
У цьому ж числі «Україна молода» пише, що більшість виборців усе ще перебуває в ейфорії і все ще вірить у позитивний результат «феномена» Володимира Зеленського, однак уже чимало заявляють про своє гнітюче розчарування. У статті «Листопад рейтингу Зе» дописувачка видання Тетяна Пархомчук зазначає, що, наприклад, для ФОПів і підприємців великого бізнесу вже пролунав перший дзвоник перед початком вистави – мітинги були й будуть. Аграрії на низькому старті. Активісти оголосили про перманентний мітинговий стан проти зняття мораторію на продаж землі та капітуляції перед російською агресією.
На міжнародній арені також усе вкладається в подібну «алогіку»: владнобомондний Київ «одним пострілом» посварився з одним із найпотужніших своїх союзників – США, причому з обома партіями одразу – республіканцями й демократами. Кадровий голод – одна з головних проблем президента Володимира Зеленського, наголошує авторка.
Дописувач «Газети по-українськи» політолог Михайло Басараб не погоджується з тими, хто переконує, що Україна повинна шукати компроміс із Росією. Його дивує такий підхід. Виглядає так, ніби Київ вчинив агресію проти когось, а тепер має виторгувати м’якше покарання за свій злочин.
Розмови про компроміс, «який би влаштував усіх учасників процесу» – це згода на те, що Україна не жертва, а винуватець. Або ж непублічне визнання її поразки. Ламати голову над компромісним покаранням має той, хто вчинив злочин або програв.
«Ми не вчиняли злочину й не програли. Наша мета – зміцнення суверенітету й відновлення територіальної цілісності. Саме в такій послідовності. Доки ми не можемо відновити територіальну цілісність на своїх умовах, повну відповідальність за життєдіяльність окупованих територій несе Росія, відповідно до міжнародного права. Варто твердо стояти на фактах та їхній оцінці міжнародним правом. Наша позиція бездоганна, бо правда на нашому боці», – наголошує автор.
