Мотиваційна частина обвинувального вироку бійцю Національної гвардії України Віталію Марківу демонструє «кричуще порушення права людини на свободу та упереджене ставлення до держави України з боку Італії». Засудивши солдата до 24 років позбавлення волі, суд присяжних Павії надав визначального значення виключно аргументам обвинувачення, не взявши до уваги доказову базу сторони захисту військовослужбовця. Такої думки дотримуються правники-захисники та спостерігачі судового процесу. Сторона обвинувачення й адвокати цивільних позивачів уникають коментарів.
Старшого сержанта Національної гвардії України 30-річного Віталія Марківа суд присяжних Павії засудив 12 липня 2019 року, як вказано у документі – «за активне сприяння та надання фізичної допомоги в умисному убивстві» з мінометів італійського фотографа Андреа Роккеллі і російського правозахисника та його перекладача Андрія Миронова, а також «за замах на життя» Вільяма Ругелона, потерпілого французького фоторепортера. Винними визнали і Національну гвардію та підрозділ Збройних сил України, які обороняли стратегічний об’єкт – телевежу на горі Карачун.
Трагічний інцидент стався 24 травня 2014 року під час активних воєнних дій на околиці окупованого проросійськими бойовиками Слов’янська Донецької області.
Шокуючий вирок із терміном позбавлення волі на 7 років більше, ніж просив головний обвинувач, присяжні міста Павії мотивували не менш шокуючим обґрунтуванням. Вони написали, що процесуальна поведінка підсудного не заслуговувала на застосування щодо нього статті про пом’якшувальні провину обставини, як того просив прокурор.
«Обвинувачуваний Марків вирішив не співпрацювати для розкриття правди про убивство, даючи під час допиту суперечливі відповіді…Він вирішив, маючи на це право, не визнавати вини, не залучати побратимів і командирів, заперечувати відповідальність українських сил, попри явну вину», – мовиться у судовому документі. До того ж, зауважують присяжні, підсудний не розкаявся, «у прослуховуваних діалогах засвідчив байдужість до скоєного важкого злочину». З огляду на описану поведінку, українському військовому присудили 21 рік ув’язнення «за убивство» і додали 3 роки «за замах на життя» француза.
Адвокат військовослужбовця Раффаеле Делла Валле вважає цю частину пояснення такою, що повертає Італію та її судочинство далеко назад.
«Це вже повернення до часів Середньовіччя, ба навіть тоді не давали максимального терміну, якщо не зізнався. Тут, бачимо, сталося наступне: якщо ти не зізнався і не розкаявся, то отримуєш найвищу міру покарання. Я не зізнаюся, бо це моє право захищатися, я не скоїв злочину і не маю в чому зізнаватися і розкаюватися», – коментує захисник Делла Валле для Радіо Свобода.
Стріляли лише українські війська? Був перехресний вогонь – сторона захисту
Найбільш неприйнятним пунктом мотивації Делла Валле вважає покладання вини виключно на українських військових, ба більше – Україна начебто умисно вчинила злочин на війні проти беззахисних цивільних (журналістів). Судді категорично стверджують, що постріли у журналістів лучили саме з гори Карачун (місце дислокації Нацгвардії та Збройних сил), а проросійські бойовики взагалі тоді не стріляли.
«Марків, виконуючи функцію керівника на бойовій позиції, навіть за відсутності будь-якого наміру збройної атаки з боку противника, запідозривши пересування журналістів у напрямку потяга, почав діяти, «стріляючи у все, що рухалося в радіусі двох кілометрів», і, як виглядає, це була звичайна практика спільних воєнних дій Національної гвардії та війська (ЗСУ)», – пишуть присяжні у тексті-мотивації вироку.
Вони посилаються головно на свідчення потерпілого Вільяма Ругелона. Він же, як і загиблі колеги, перебував у зоні бойових дій без офіційної акредитації, без розпізнавальних знаків працівників преси. Попри це, судді стверджують, що журналісти навпаки були дуже помітними, адже мали фото-, відеоапаратуру і здійснювали знімальну роботу.
Ругелон, нагадаємо, визнаний захистом ненадійним свідком, бо лише припустив, а не ствердив ймовірність пострілів з українського боку.
Це перестрілка, стріляють із двох боків...Останні слова убитого Миронова
Натомість, наголошує адвокат Віталія Марківа, суд майже проігнорував фундаментальний доказ – відеозапис останніх слів росіянина Андрія Миронова, який у зоні бойовиків, ховаючись в рові від вогню, за лічені хвилини до смерті говорить: «Це перестрілка, стріляють із двох боків, ми потрапили в середину. Тут хтось сидить і стріляє із того, що має. З Калашникова поодинокими стріляє… Тут поруч теж десь є міномет».
На думку сторони захисту, це один із провідних елементів їхньої доказової бази на користь того, що початкові постріли таки лучили з боку близько розташованих сепаратистів й іноземці загинули внаслідок перехресного вогню із використанням мінометів та іншої зброї радянського зразка, що була на озброєнні у двох сторін конфлікту.
Це рішення підтверджує тезу, відповідно до якої з одного боку були злочинці – українські війська, з іншого боку – спокійні і порядні проросійські бойовикиДелла Валле
«Усі елементи на користь захисту були недооцінені, вони не бралися до уваги. Очевидно, що надали перевагу упередженим висновкам, а не справедливому судовому розгляду справи, другорядні слабкі тези обвинувачення сприйняли як сильні ключові докази, а потужні докази від захисту зовсім знецінили. Від самого початку була мета продемонструвати, що стріляли українські військові. Це рішення підтверджує тезу, відповідно до якої з одного боку були злочинці – українські війська, з іншого боку – спокійні і порядні проросійські бойовики», – підсумував адвокат Раффаеле Делла Валле.
Смерть внаслідок пострілу міномета? Не встановлено
Говорячи про причини смерті Роккеллі і Миронова, судді вказують, що немає матеріальних суттєвих доказів, від якої саме зброї вони загинули. У матеріалах справи є висновки медекспертизи, здійсненої тоді ще в окупованому Слов’янську, де йдеться про вибухову хвилю та осколки невизначеної зброї.
І за відсутності документального чи експертного підтвердження типу зброї ураження присяжні наважилися зробити висновок про смертельне поранення внаслідок пострілу з міномета переважно на словах того ж очевидця (не фахівця) Ругелона, який каже, що чув саме мінометну стрільбу та ще й лічив по секундах інтервал між вибухами мін.
Умисне убивство? Солдат дбав про журналістів
Нібито умисний характер убивства суд присяжних доводить короткою публікацією Іларії Морані у Corriere della Sera від 25 травня 2014 року під заголовком «Україна, розповідь капітана. Ось, як загинув Роккеллі».
Стаття, за словами журналістки, написана після телефонної розмови між фотографом Марчелло Фаучі та Віталієм Марківим, а вона чула діалог через гучномовець. Під час свідчень Морані виникли сумніви, чи вона взагалі була свідком тієї розмови, бо неправильно вказала її місце, час і мову спілкування. Марків і Фаучі підтвердили факт розмови, запису якої однак не збереглося. Захист переконаний, що стаття надумана і перебільшена заради розголосу. Та для павійських суддів робота пера Іларії Морані вважається «зізнанням підсудного і важливим елементом доказового матеріалу обвинувачення».
Недослівно, журналістка передає у згаданій статті нібито слова Марківа: «Як правило ми не стріляємо у напрямку міста та по цивільних, але щойно бачимо якийсь рух, заряджаємо важку артилерію. Так сталося із машиною двох журналістів та їхнього перекладача. Ми звідси стріляємо на відстань півтора кілометри. Тут немає чітко визначеного фронту, це не війна, як у Лівії. Є дії, розкидані по місту, чекаємо лише зеленого світла для фінальної атаки».
За поясненнями захисту, солдат мав на увазі, що українські сили в умовах війни стріляють у противника, а якщо і говорив про «якийсь рух», то не мав на увазі конкретну групу журналістів. Їх навіть через оптичний пристрій автомату Калашникова на відстані понад півтора кілометра розгледіти було неможливо, тим більше стріляти прицільно з такої дистанції, коли за технічними можливостями АК74 має прицільну здатність ураження 600 метрів.
Віталій Марків завдяки володінню італійською завжди допомагав журналістам і був з ними у добрих стосунках, фоторепортер Роккеллі був другом України і неупереджено висвітлював події на Майдані, тож мотиви умисного убивства зовсім відсутні, наголошують адвокати бійця.
До того ж у згаданій вже телефонній розмові солдат попереджав журналістів не вирушати до небезпечної зони, тобто явно дбав про безпеку репортерів, і це відкидає будь-які наміри убивства з його боку та ще й умисного.
Де був Марків на горі в момент трагедії? Не встановлено
На суді ніхто не вказав і документально не підтвердив, що саме 24 травня 2104 року Марків на час трагедії перебував на своїй бойовій позиції чи де-інде. Фото і відеоматеріали від обвинувачення, на яких ґрунтується рішення суду, стосуються різних дат, але не дня трагічної загибелі іноземців.
Ніхто також не свідчив, що саме Марків побачив журналістів біля фабрики кераміки, спостерігав за ними і передав їхні координати командиру, а той – ЗСУ, які ніби відкрили прицільний вогонь з мінометів, про що стверджують павійські судді.
Як заявила у підсумковій промові на суді другий адвокат військового Донателла Рапетті, не можна точно сказати, хто і звідки стріляв, коли загинули Роккеллі та Миронов.
«Ніхто умисно не хотів убити журналістів. Ці люди стали жертвами війни, а на війні стріляють проти ворога», – зазначила адвокат Рапетті.
Італійські судді натомість розглядали інцидент як дорожньо-транспортну пригоду, переконані адвокати Віталія Марківа.
«Образа для України»
Обов’язок нацгвардійця виконувати армійський наказ у зоні бойових дій – повідомляти командуванню про наближення підозрілих осіб – присяжні міста Павії кваліфікували як злочин проти цивільних на війні.
Суд наважився стверджувати, що «Марків виконував явно незаконний наказ, який порушує положення IV Женевської конфенції 1950 року щодо захисту цивільних під час війни».
На думку адвоката Раффаеле Делла Валле, вирок суду присяжних Павії – це образа для української держави, на що слід реагувати на дипломатичному рівні аж до відкликання посла із Рима.
Київ не повинен допустити, щоб меседж італійського суду про українське військо як угруповання злочинців поширився світомДелла Велле
«Київ не повинен допустити, щоб меседж італійського суду про українське військо як угруповання злочинців поширився світом. Уявіть, щоб щось подібне написали про американське чи французьке військо? Тут і Європа мала б долучитися для захисту іміджу України та права людини на свободу», – висловив думку для Радіо Свобода Делла Валле.
За його словами, з дня публікації мотивації (10 жовтня 2019 року) до нього не звернувся жоден місцевий журналіст, що свідчить про ігнорування теми з боку медіа в Італії. Кілька видань надрукували лише уривки тексту мотивації із заголовками на зразок «Так був убитий в Україні Енді Роккеллі, воєнний фоторепортер».
Немає наразі й офіційної реакції від журналістських організацій Італії, які виступили цивільними позивачами на процесі. Їхні адвокати не відповіли Радіо Свобода на запит із проханням прокоментувати текст мотивації. Від коментаря відмовилася і адвокат родини загиблого репортера Алессандра Баллеріні.
Апеляція
Тим часом захист в Італії готує матеріали для оскарження рішення в апеляційному суді присяжних Мілана, в суді другої інстанції. Там справу розглядатиме колегія присяжних засідателів у складі шести осіб та двоє професійних суддів.
Як пояснюють фахівці, присяжні у Мілані мають вищий рівень освіти, на відміну від колег у Павії, і обираються до колегії від апеляційного суду Мілана, тобто виключена можливість присутності представників трибуналу Павії. За інформацією сторони захисту, вже у грудні апеляція буде представлена в суді, а початок процесу, відповідно до юридичних термінів, очікують навесні в Мілані.
Реакція офіційного Києва
З Києва повідомляють, що не готові на сьогодні до офіційної заяви-реакції. Міністерство юстиції – представник України в судових процесах за кордоном – займається перекладом тексту мотивації, після чого документ будуть аналізувати й готувати папери для апеляції.
Після часткового ознайомлення з обгрунтуванням вироку на коментар для Радіо Свобода погодився Руслан Фуфалько, перший заступник директора департаменту міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МВС України.
– Як ви оцінюєте мотивацію вироку і які пункти вважаєте особливо критичними?
– Складно давати правову оцінку документові, що є настільки далекий від правосудності. Спосіб доведення «провини» підсудного через «спростуйте, що це було не так» мене шокував. Суд вибудовує фабулу звинувачення із газетної статті Іларії Морані так, наче вона була свідком того, що саме Марків стріляв у беззахисних журналістів чи коригував їх ураження мінометним вогнем.
«Не є логічним припускати, що стріляв міномет, який знаходився у сепаратистів…», – констатує суд. І ця «логіка» суду у багатьох моментах просто бентежить, паралізує здоровий глузд.
– Чи слід змінювати стратегію захисту бійця на стадії оскарження вироку?
– Неприйняття до уваги доказів сторони захисту викликає сумнів щодо неупередженості суду. Адвокат Делла Валле, на відміну від італійських слідчих, що вели справу, особисто відвідав Слов’янськ, був на Карачуні і поблизу місця, де загинули журналісти. Елементарна річ – проведення слідчого експерименту на місці – могла б розставити багато крапок над «і». Не думаю, що адвокати Віталія Марківа обрали хибну стратегію захисту. Їх просто не хотіли чути.
Читайте ще: Справа Марківа в Італії: які шанси в апеляційному суді
