(Рубрика «Точка зору»)
Комісія «Правда, справедливість і відновлення миру між Росією, Україною, спільно з Європейським союзом», четверте засідання якої відбулося в Парижі 10–12 жовтня 2019 року, переконана, що довготривалий і справедливий мир на Донбасі і деокупація Криму можливі і необхідні, для того щоб покласти кінець, кровопролитному конфлікту між Росією і Україною, що триває уже шостий рік в центрі Європейського континенту.
Члени комісії «Правда, справедливість і відновлення миру», організованого співробітниками Українського католицького університету, Києво-Могилянської академії (Україна), «Міжнародного Меморіалу» (Росія) і Коледжем бернардинів (Франція, Париж), вважають, що для встановлення довготривалого миру необхідно назвати і видалити глибокі первісні причини конфлікту між Росією і Україною, Росією і Заходом.
Перш за все треба визнати, що ведеться гібридна війна, розв’язана Росією проти України в Криму і на Донбасі, на суші і на морі. Від лютого 2014 року війна спричинила більше ніж 13 тисяч загиблих, залишила десятки тисяч поранених і покалічених, змусила покинути рідні місця майже 2 мільйонів внутрішніх переселенців і біженців. Російська агресія дестабілізувала не тільки Східну Європу, але і Близький Схід і Африку. Як показала катастрофа малайзійського літака рейсу МН17, збитого в липні 2014 року в небі над Донбасом російськими військовими, ця війна змінила долі багатьох людей по всьому світі.
Слід беззаперечно визнати, що Росія є учасником конфлікту на сході України і провадить гібридну війну проти України, і тому не може претендувати на роль посередника і миротворця. Поступки зі сторони Заходу, відсутність реакції на прямі дії агресії і замовчування статистики не спонукають нормалізації, а навпаки, погіршують ситуацію.
Члени комісії вважають, що для реального урегулювання конфлікту необхідно зрозуміти справжні причини російської агресії проти України, а саме – бажання обмежити суверенітет України, зупинити її просування по шляху євроінтеграції і бажання кремлівського керівництва не допустити розповсюдження демократії.
Як показує довголітній досвід, тактика сьогоднішнього російського режиму полягає в тому, щоб досягати своїх цілей силовим шляхом на пострадянському просторі: в Придністров’ї, Абхазії і Південній Осетії, а тепер в Криму і на Донбасі, а потім почати мирні переговори з метою легалізації своїх територіальних захоплень і установлення нового статус-кво. При тому Москва, ігноруючи міжнародне право і права людини на окупованих територіях, піддає активній пропагандистській обробці європейське суспільство, переконуючи його «заради миру» вплинути на жертву агресії.
Ми вважаємо, що нинішні зусилля щодо організації зустрічі в «нормандському форматі» і нав’язування Україні «формули Штайнмаєра», котра розглядає політичну складову розв’язання конфлікту ізольовано від її основного компонента – безпеки, є продиктовані бажанням якнайскоріше «нормалізувати» відносини з Росією для зняття санкцій і відновлення торгівлі, тобто бажанням осягнути «швидких», а не довготривалих результатів.
Ми переконані, що штучне умиротворення аж ніяк не дасть жодних позитивних результатів. Відновити Міжнародний порядок неможливо у співпраці з тими, хто його порушує. Тим більше порушення правил не повинно стати підставою для зміни міжнародного права. Змінитися має наше ставлення до порушників права. Попередні міжнародні інституції і процедури відіграли важливу роль, однак вони сьогодні паралізовані, оскільки неспроможні реагувати на деструктивні дії Росії. Інерційне продовження Європою старої тактики, яка вже засвідчила свою неефективність, становить собою загрозу. Настав час вийти з новими політичними ініціативами, які могли б посилити міжнародне партнерство на основі європейських демократичних цінностей.
Європейські держави повинні притягнути до відповідальності осіб та компаній, які порушують санкції проти Росії, домагатися, щоб національні і європейські парламенти ухвалили аналог «списку Магнітського» – перелік фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у незаконній діяльності.
Щодо України, нас тривожить готовність її олігархічних еліт, які прагнуть повернути свій вплив, утрачений після Революції гідності 2014 року, піти на компроміс щодо питання «повернення Донбасу» на умовах, продиктованих із Москви, виносячи за дужки переговорів долю Криму.
У зв’язку з цим вважаємо важливим розрізняти офіційні позиції сторін та реальні довгострокові інтереси російського та українського суспільств, і, ширше, інтереси Європи.
Європейські країни повинні визнати, що, допомагаючи досягти миру в Україні, Європа не є ні стороннім спостерігачем, ні нейтральним посередником, а захищає фундаментальні європейські цінності – верховенство права, права людини і справедливості, а також безпеку Європи, оскільки Росія систематично підриває європейську солідарність і безпеку.
Світове суспільство повинне виробити довгострокову стратегію щодо Росії, яку не можуть замінити епізодичні імпровізації окремих світових лідерів, навіть якщо вони продиктовані добрими намірами. Здача позицій перед лицем російської загрози і путінського блефу значно небезпечніша ніж установлення «червоних ліній», які Кремль не може безкарно порушувати.
Україну потрібно включити в європейську систему безпеки і для цього треба виділити фінансування для підготовки української армії через представництво ЄС в Україні. Необхідно домагатися досягнення консенсусу з приводу прийняття України до НАТО, не зважаючи на довгострокову окупацію Донбасу і Криму. Це не приведе до конфлікту Альянсу з Росією, а навпаки – дозволить уникнути помилки, зробленої напередодні Другої світової війни, коли політика умиротворяння агресора привела до глобальної катастрофи.
Напередодні переговорів в «нормандському форматі» варто було б нагадати, що просування російських військ вглиб української території було зупинено рішучістю українців щодо захисту своєї країни, зробивши рівень військових втрат неприйнятним для Кремлівського режиму. На території України продовжується «гарячий» конфлікт, і Мінські угоди, в рамках яких ведуться нинішні переговори, змогли лише знизити його інтенсивність. Так само слід пам’ятати, що, оскільки Москва продовжує заперечувати свою очевидну участь у війні проти України, мінські угоди – це лише умови перемир’я, але не мирного урегулювання.
Для досягнення довгострокового справедливого миру ми рекомендуємо приступити до наступних кроків:
• залучити високого представника Європейського союзу у закордонних справах до переговорів у «нормандському форматі», котрий би підтримав територіальну цілісність України, увів режим санкцій проти Росії і підтримав реформи в Україні, виділивши для цього значні кошти
• розпочати реалізацію політичної стратегії з реінтеграції окупованих територій Донбасу лише після вироблення чіткого плану щодо забезпечення безпеки цієї території
• повернутися до розгляду питання про направлення на окуповані території Донбасу міжнародного миротворчого контингенту під егідою ООН або ОБСЄ. Участь європейських держав в такій місії посилила б довіру до неї і підтвердила би прихильність і здатність Європи щодо встановлення миру на своєму континенті
• після довгострокового припинення вогню відправити в окуповані райони тимчасову адміністрацію з мандатом ОБСЄ або ООН, яка б стежила за демілітаризацією, підготувала умови для проведення демократичних виборів, вільної роботи медіа, політичних партій, повернення біженців і переселенців
• міжнародним організаціям слід відправити на вибори максимально можливу кількість спостерігачів, які не повинні бути громадянами країн-учасниць конфлікту і не повинні бути відправленими цими країнами
• слід реформувати і посилити роль міжнародних інституцій, що визначають сьогоднішню архітектуру безпеки Європи, для того, щоб вони могли реально виконувати свої функції
• європейським країнам і міжнародним інституціям важливо продовжувати і посилювати підтримку дослідницьких, освітніх і просвітницьких програм для громадян і політиків ЄС, використовуючи сучасні методи комунікації, щоб завоювати розум і серця нових поколінь
• створити мережу авторитетних експертних центрів України, Росії та інших країн з питань розвитку незалежних ЗМІ, демократії, вивчення і аналізу політичної історії, посилення євроатлантичної безпеки, популяризації загальнолюдських цінностей і захисту прав людини в глобалізованому і цифровому світі
• Європейському союзу необхідно виробити довгострокову стратегію трансформації Росії для її реальної демократизації
• Україні потрібно зробити дієвіші зусилля щодо підтримки населення, яке опинилося в окупації, полегшити доступ до інформації, соціальних і медичних служб, скоротити кількість документів, необхідних для отримання доступу до системи соціального захисту
• забезпечити міжнародну фінансову підтримку зусиллям України щодо відновлення зруйнованої економіки і інфраструктури Донбасу, фізичної і психологічної реабілітації жертв окупації
• варто збільшити фінансування миротворчих проектів в Україні через представництво Європейського союзу в Україні.
Варто пам’ятати, що встановлення миру в Донбасі – це лише перший крок до довгострокового врегулювання відносин між Росією і Україною, а також між Росією і Заходом.
Нас турбує, що проблема Криму винесена за дужки сьогоднішніх політичних переговорів. Це не тільки дозволяє Кремлю сподіватися, що світ нарешті змириться з анексією цієї частини України. Це ставить в безвихідне становище корінний народ півострова – кримських татар, які піддаються систематичному тиску і переслідуванню на своїй батьківщині. Світ повинен гідно оцінити тривалу прихильність цього народу до принципу ненасильницького опору.
Необхідно зупинити негативний вплив Росії на міжнародні організації, чию роботу вона блокує, особливо це стосується Ради безпеки ООН, де Росія має право вето. Це право слід збалансувати механізмом подолання вето голосуванням Генеральної асамблеї ООН.
Зняття санкцій проти Росії і її інтеграція у світову систему безпеки стануть можливими тільки після врегулювання проблеми Криму в рамках відновлення суверенітету України в її міжнародно визнаних кордонах. Для вирішення цього питання необхідно буде включити в процес його обговорення представників громадянського суспільства та експертів, здатних працювати над питаннями історичної пам’яті, а також реалістичними проєкціями майбутнього.
Необхідно продовжити і посилити підтримку громадянського суспільства в Росії, пам’ятаючи про те, що це робота на перспективу, оскільки тільки побудова істинно демократичної держави в Росії дасть можливість для стабільного економічного розвитку країни в інтересах її громадян, позбавить їх від імперського світогляду і забезпечить безпеку сусідів Росії і решти європейських країн. Слід підтримати зусилля різних організацій громадянського суспільства, які виступають за дотримання прав людини в Росії і за її межами.
Досвід чотирьох наших сесій показує, що довіра створюється в процесі спільної роботи. Ми не боялися правдивої розмови з найгостріших питань. Сьогодні розширення аудиторії, зацікавленої в правді, пов’язане з міжнародною увагою до звільнення політичних заручників Росії. Безстрашність і мужність, продемонстровані Олегом Сенцовим, Ільмі Умеровим, Іриною Довгань, Ахтемом Чийгозом, Романом Сущенком, Ігорем Козловським та іншими в’язнями сумління, можуть дати важливий імпульс політичній філософії, впливу етики на ухвалення стратегічних рішень. Публічні зустрічі політиків, інтелектуалів зі звільненими в’язнями сумління в Парижі, Берліні, Брюсселі та інших європейських столицях мають привернути увагу громадянських суспільств і лідерів держав до більш узгоджених і солідарних форм опору цинічним порушенням норм міжнародного права.
Для європейської спільноти настав час взяти на себе нову відповідальність за майбутнє Східної Європи, за мир на її кордонах, де зараз вирішується доля всього європейського світу.
Громадська думка в країнах Європейського союзу має сприяти переходу від загальних розмов про систему безпеки ЄС до практичної реалізації цієї безпеки за допомогою спільних військових зусиль для контролю кордону між Росією і Україною. Це і є реальний шлях до миру. Такі спільні дії здатні покінчити з ескалацією конфлікту і запобігти небезпеці великої війни на сході Європи. Повернення до дотримання норм міжнародного права усіма без винятку країнами має об’єднати зусилля громадянського суспільства і лідерів демократичних держав Європи. Нові форми солідарності громадян Європи зможуть об’єднати зусилля всіх, кому небайдужі права на свободу, гідність і безпеку, хто чинить опір їх цинічному нехтуванню.
Західні країни, перш за все європейські, повинні дотриматися своєї обіцянки, даної під час підписання Будапештського меморандуму 1994 року, коли вони гарантували Україні безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї.
УЧАСНИКИ ЗАСІДАННЯ, ЯКІ ПІДПИСАЛИ ДОКУМЕНТ:
Антуан Аржаковський – історик, керівник наукового відділу Коледжу бернардинців, Париж
Торніке Гордадзе – колишній член уряду Грузії, професор Інституту політичних досліджень, Париж
Володимир Казарін – ректор Таврійського національного університету, Крим
Священник Георгій Коваленко – ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості (Київ), Православна церква України (ПЦУ)
Мирослав Маринович – проректор Українського католицького університету, Львів
Олександр Мельник – політолог, колишній російський дипломат, професор ICN Business School, Франція
Олександр Морозов – політолог, науковий співробітник Академічного центру Бориса Нємцова, Прага
Микита Петров – історик, заступник директора Міжнародного товариства «Меморіал», Москва
Костянтин Сігов – філософ, директор Центру європейських гуманітарних досліджень Києво-Могилянської академії, директор видавництва Дух і літера, член ПЕН-клубу України, Київ
Ніколя Тензер – публіцист, професор Інституту політичних досліджень, Париж
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
