Влітку і восени цього року відбулося кілька гомофобних атак, які отримали широкий розголос. Серед постраждалих – ветерани війни на Донбасі, медійники, випадкові перехожі. Єдиним способом врахувати мотив ненависті у таких нападах є відкриття провадження за статтею «порушення рівноправності громадян», зазначають правозахисники, але виокремити серед них потім злочини через нетерпимість саме до ЛГБТ неможливо. Окремої статистики держава не веде, тож складно говорити навіть про обсяг проблеми. Як розслідують такі напади, Радіо Свобода вирішило з’ясувати на прикладі кількох конкретних інцидентів.
Наприкінці вересня група невідомих напала на ветерана бойових дій на Донбасі Василя Давиденка біля під’їзду його будинку. Той каже: виглядало так, ніби вони чекали на нього спеціально. Пов’язує напад зі своїм відносно нещодавнім камінг-аутом. Ні до лікарні, ні до поліції Давиденко спершу не звертався, але пізніше стало відомо, що за фактом нападу відкрили кримінальне провадження.
29 серпня у Києві під час заходів ушанування пам’яті загиблих під Іловайськом напали на іншого ветерана, ЛГБТ-активіста Віктора Пилипенка.
«Я стояв і розмовляв з побратимом на візку, чоловіком, якому надавав першу невідкладну допомогу і якого допомагав евакуювати, та його дружиною. Також поруч був батько загиблого і ще один доброволець. Ми говорили, коли я відчув удар по голові ззаду», – розповів він Радіо Свобода.
За словами Пилипенка, він знає нападника: це теж колишній доброволець із позивним «Катана».
«Я не відбивався, лише намагався стримати його руки, щоб він припинив махати кулаками і кричав йому, щоб він схаменувся – на нас дивились тоді усі, хто був на заході. Між нами стала Світлана, дружина побратима «Альпініста» (того, що на візку), «Катану» відтягли. Коли я виходив із заходу, він вдруге на мене напав ззаду. Його знову відтягли», – розповідає активіст.
Каже: написав заяву у поліцію, вказавши, що йдеться про злочин на ґрунті гомофобії.
Гомофоб, який на мене напав, у соцмережах почав писати мені, що, мовляв, я маю «покаятися» через те, що я одягнув свою футболку із соколом батальйону на «Марш рівності» вліткуВіктор Пилипенко
«У поліції провели слідчий експеримент із понятими, записали покази свідків по телефону. Гомофоб, який на мене напав, у соцмережах почав писати мені, що, мовляв, я маю «покаятися» через те, що я одягнув свою футболку із соколом батальйону на «Марш рівності» влітку. Я долучив цей скрін до справи. Наразі чекаю на подальші дії слідчих», – зазначає Віктор Пилипенко.
На інцидент відреагували міжнародні організації, зокрема Моніторингова місія ООН з прав людини, закликавши поліцію «провести ефективне розслідування та припинити безкарність за злочини на ґрунті сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності».
Харківська справа
15 вересня після завершення ходи ЛГБТ-форуму «ХарківПрайд» група радикалів, які протестували проти її проведення, напали на хлопця – у розташованому неподалік від маршруту акції – парку Шевченка. Ця історія потрапила у медіа, зокрема, і через те, що за підлітка вступився фотограф інформагентства Reuters Гліб Гаранич і допоміг йому безпечно вийти з парку.
Як повідомили Радіо Свобода у поліції Харківщини, постраждалий наступного дня прийшов у відділок разом із матір’ю (бо він неповнолітній) і написав заяву про злочин.
Провадження почали тільки за статтею «хуліганство, вчинене групою осіб». Зараз триває досудове розслідування, але особи нападників наразі ще не встановили (хоча у публічному доступі є багато фото і відео інциденту, де не всі учасники закривають обличчя).
Відтак, станом на 7 жовтня підозру нікому не вручали.
Напад на Трухановому острові у Києві
Пранкер, відомий своїми витівками, зокрема, коли намагався поцілувати американського актора Вілла Сміта або оголив під час виступу сідниці співачки Джамали на Євробаченні, Віталій Седюк став жертвою нападу, як він стверджує, через свою сексуальну орієнтацію.
Як розповів Радіо Свобода Седюк, у середині серпня цього року він разом зі своїми друзями відпочивав на пляжі на Трухановому острові в Києві. Аж раптом на компанію накинувся кремезний чоловік. Нападник розмахував палицею, схожою на поліцейський кийок, і викрикував образи, які складалися переважно з нецензурної лексики. За словами Седюка, зміст вигуків нападника однозначно свідчив, що причиною агресії стало не що інше як гомофобія. Чоловік кричав, що представники ЛГБТ не повинні збиратися на пляжах, що міська влада має це заборонити, щоправда, вживав він не абревіатуру «ЛГБТ», а його нецензурний замінник.
Я і мої друзі не є бійцями. Нам не так просто дати відсіч нападнику, тим більше, такому кремезному і агресивномуВіталій Седюк
«Я і мої друзі не є бійцями. Нам не так просто дати відсіч нападнику, тим більше, такому кремезному і агресивному», – зауважує Віталій Седюк.
Тому компанії довелося рятуватися втечею. Але Віталій встиг зняти нападника на камеру смартфона. Крім того, вже з відстані він міг побачити, як нападник перемкнув свою увагу на іншу компанію.
Віталій Седюк вирішив звернутися із заявою про напад до поліції за місцем проживання у Борисполі. Там порекомендували звертатися до відділку за місцем події – Шевченківському. Там заявили, що Гідропарк – це територія Дніпровського відділку. У цьому відділку заяву начебто прийняли.
При цьому постраждалий із принципових міркувань зазначив у заяві, що причиною нападу була гомофобія. Але коли наступного дня Віталій спробував дізнатися про долю документу, чи вже порушено провадження, виявилося, що про це ніхто не знає, що «папірець» десь загубився. Відтак заяву треба було подавати вдруге. Зрештою, за 5 днів після нападу це нарешті вдалося зробити. Ще за добу постраждалий знову спробував дізнатися, чи порушено провадження, але в поліції йому змогли повідомити лише реєстраційний номер заяви.
Тоді Віталій Сердюк звернувся до Радіо Свобода. Редакція направила запит до Головного управління Національної поліції Києва. Згодом надійшла відповідь, яка підтвердила, що заяву зареєстровано.
«Працівникам відділу дільничних офіцерів поліції вказаного управління проводиться перевірка», – йдеться у листі від правоохоронців.
Радіо Свобода у своєму запиті цікавилося і тим, як впливає на хід розслідування, що постраждалий вважає мотивом нападника ненависть через сексуальну орієнтацію. На що в управління поліції Києві відповіло: «Ведення статистичних звітів щодо вчинення кримінальних правопорушень із гомофобних мотивів не ведеться».
Нині, більше ніж через місяць після нападу і реєстрації поліцією відповідної заяви, постраждалому Віталієві Седюку нічого не відомо про просування у розслідуванні, чи у «перевірці», як вказано у відповіді ГУНП Києва, попри те, що він звертався до райвідділку і намагався про це дізнатися. Каже: за увесь цей час із ним не проводили жодних слідчих дій.
Але найбільш показовим у всій цій ситуації Віталієві Седюку здається те, що поліція так і не виявила жодної цікавості до відзнятого під час нападу відео, на якому добре видно нападника, що мало би допомогти встановити його особу, і яке, на думку постраждалого, однозначно свідчить про мотиви атаки.
Напад на мітинг феміністок в Ужгороді
Активістка із Закарпаття Віталіна Коваль, тим часом, вже майже два роки намагається через суд притягнути до відповідальності нападників на неї та інших учасниць феміністичного мітингу.
8 березня 2018 в Ужгороді відбувалася акція проти дискримінації жінок та домашнього насильства – такі заходи організовувалися одночасно у різних містах, а у Києві того року жіночий марш зібрав кілька сотень учасниць та учасників. Ужгородська акція, однак, тривала менше години: мітингувальниць облили червоною фарбою, зіпсувавши одяг, а кільком із них довелося надавати медичну допомогу через хімічний опік очей.
Поліція на місці затримала і доставила до відділку шістьох нападників – чотирьох дівчат і двох хлопців – і зібрала листівки, які вони розкидали, розповідає адвокатка Віталіни Коваль, старша партнерка Адвокатського об’єднання «Прове» Оксана Гузь.
За її словами, провадження порушили за трьома статтями Кримінального кодексу: хуліганство, перешкоджання діяльності громадській організації та порушення рівноправності громадян (ст.161 Кримінального кодексу, яка, зокрема, вказує, що злочин скоєний на ґрунті ненависті – ред.).
Із шести затриманих осіб допитано було лише двох, і ці двоє були передані до судуОксана Гузь
«Розслідування тривало понад півроку, якісь експертизи проводились, і у вересні 2018 року потерпілим стало відомо, що справу готові передати до суду. І на цій стадії вони дізналися також, що слідчий перекваліфікував правопорушення, і замість трьох статей залишив одну – «легкі тілесні ушкодження». Із шести осіб допитано було лише двох, і ці двоє були передані до суду», – каже юристка.
Як зазначає Оксана Гузь, тоді потерпілі подали скарги слідчому-судді, щоб скасувати постанови про закриття провадження за трьома статтями, і ці клопотання задовольнили.
«Але зараз у нас виникла така ситуація, коли справа «розколота» на дві частини. У суді перебуває на розгляді справа про легкі тілесні ушкодження щодо двох дівчат, які на момент вчинення нападу були неповнолітніми, і тому це закриті засідання. А з іншого боку, друга частина справи перебуває у поліції на стадії досудового розгляду, де зараз кваліфікація – перешкоджання діяльності громадських організацій та порушення рівноправності громадян», – зауважує адвокатка.
Слідство триває. За словами Гузь, зараз у Києві відбувається лінгвістична експертиза вилучених на місці нападу листівок, щоб з’ясувати, чи були у їхньому тексті толерування ненависті та заклики до дій.
Чому так складно покарати нападників
Злочинами на ґрунті ненависті вважаються такі, що вчиняються через нетерпимість до певних суспільних груп за якоюсь із ознак, яка у нападників асоціюється із цією групою – етнічною або релігійною належністю постраждалого, мовою, сексуальною орієнтацією або гендерною ідентичністю.
Як пояснюють у проміжному звіті за 2019 рік представники ЛГБТ-організації «Наш світ», єдиним способом врахувати мотив ненависті під час призначення покарання нападнику є відкриття провадження за 161 статтею Кримінального кодексу – «порушення рівноправності громадян», але в суді це не завжди спрацьовує належним чином.
«Наявне кримінальне законодавство є абсолютно непристосованим для правильної кваліфікації злочинів ненависті за будь-якими ознаками, крім «раси», національної чи етнічної належності або релігійних переконань. Цей недолік мав бути виправлений шляхом ухвалення відповідних поправок до Кримінального кодексу (захід 3 пункту 105 Плану дій у сфері прав людини), але МВС вже на три роки запізнюється з виконанням цього положення Плану дій. Хоч відповідний законопроект і був розроблений Головним слідчим управлінням Національної поліції України, він досі не винесений на розгляд Кабінету міністрів», – мовиться у звіті.
Розслідування у таких справах заходить у глухий кут і через розпливчаті формулювання у законодавстві, що ускладнює кваліфікацію злочину, і через «людський фактор», вважає юристка Оксана Гузь.
У мене були випадки, коли заяви реєструються, докази подаються, а справа закривається навіть без опитування особи, що подавала заяву, без надання їй статусу потерпілого, без вчинення жодних дійОксана Гузь
«Потерпілий може подати заяву, але їх не вносять до реєстру, а якщо вносять до реєстру, то закривають майдж одразу, зазначаючи, що досудове розслідування проведено, не встановлено обставин злочину. При цьому на все досудове розслідування можуть відвести три дні, наприклад. У мене були випадки, коли заяви реєструються, докази подаються, а справа закривається навіть без опитування особи, що подавала заяву, без надання їй статусу потерпілого, без вчинення жодних дій», – зауважує вона.
За даними Генеральної прокуратури, зі 146 проваджень, зареєстрованих цього року за статтею «порушення рівноправності громадян», 47 вже було закрито.
Зі 145 зареєстрованих у 2018-му проваджень за цією статтею закрили 46, судовий розгляд відбувся тільки у чотирьох, а щодо решти тривають розслідування.
Державна судова адміністрація у відповідь на запит Радіо Свобода повідомила, що із чотирьох згаданих справ за статтею «порушення рівноправності» громадян, вироки є у двох, а ще дві справи закрили.
