(Рубрика «Точка зору»)
Більшість незалежних аналітиків і політичних опонентів Зе-команди, схоже, досі сприймають її як певну цілісність, як об’єднаних жадобою влади не надто освічених і не надто розумних персонажів. Чи так це? Видається, в сенсі освіченості та жадоби до влади такі констатації загалом справедливі.
Як поганий анекдот, скажімо, звучать на вустах знакової парламентської діячки від «Слуги народу» твердження про членство Австрії у НАТО, про російську армію як другу за силою у світі та про двопалатний парламент у Конституції УНР. Чи про те, що право кожного міста й регіону визначати собі своїх героїв, незалежно від центру, і будувати їм пам’ятники нічим не загрожує цілісності держави…
Ну, а фраза президента України у телефонній розмові з президентом США, що новий генпрокурор, мовляв, буде на 100% його людиною, – це вже навіть не смішно під оглядом загальної правової компетенції глави держави. Є й більш разючі приклади. Проте ніхто з тих представників Зе-команди, хто прорікає нісенітниці чи робить неприпустимі для представника влади речі, навіть не вибачається за сказане чи скоєне. Тут команда демонструє єдність.
Але водночас у такій позірній єдності вже відчуваються внутрішні лінії напруги й розламу. І справа не лише в тому, хто зі знакових діячів Зе-команди вже подав і найближчим часом подасть у відставку (хоча й ці відставки прикметні). Справа в тому, що вже вималювалася внутрішня несумірність і несумісність двох основних угруповань цієї команди, які, у свою чергу, складаються з дрібніших груп. При цьому йдеться не стільки про суб’єктивні, скільки про об’єктивні чинники, про їхній комплекс.
«Тимчасовці» при владі
Важко сказати, наскільки щирими були заяви чільних представників оточення президента, що, мовляв, вони (і сам Зеленський) прийшли на один термін, а потім повернуться до своїх справ, до шоу-бізнесу, кіновиробництва тощо, що влада як така та політика як така для них річ тимчасова, за них вони не чіплятимуться. Ймовірно, для бодай частини представників «Кварталу 95» у владних структурах ці заяви відповідали дійсним умонастроям. Імовірно, не тільки вони, а й частина чинних депутатів Верховної Ради з числа тих, хто об’єднався (нерідко – випадково та «по приколу») навколо президента, також має схожі інтенції. Ця частина Зе-команди включає як найманців олігархів, чиї інтереси потрібно за підтримки широкої публіки екстрено пролобіювати, поступившись потім місцями «політичним важковозам», так й авантюристів того чи іншого штибу.
Невідомо, чи входить до числа «тимчасовців» сам Зеленський, але низка солідних експертів прямо говорить, що він «гастролює в ролі президента України», що він «розігрує не ним написані мізансцени», тоді як про замовника цих гастролей можна лише здогадуватися.
До речі, підмічена у соціальних мережах головна зовнішня відмінність між президентом Зеленським і «президентом Голобородьком» – персонажем серіалу «Слуга народу» – полягає в тому, що останній носить на лацкані піджака значок з гербом України, тоді як справжній президент Української держави цього не робить. Можливо, не хоче зайвий раз дратувати російську публіку, яка є основним споживачем продукції «Кварталу 95» і заробляти знову на якій через кілька років збирається шоу-частина Зе-команди?
Є у складі Зе-команді й інші «тимчасовці» – з числа взаємозамінних менеджерів середньої руки, спрямованих «у відрядження» до тих чи інших владних структур зацікавленими олігархами. Ці менеджери напряму залежні від своїх господарів і краще почуваються не у публічній, а в затіненій сфері олігархічного бізнесу, відтак прагнуть повернутися туди, дещо підвищивши за часи політичної діяльності свої рейтинги в очах хазяїв.
Подолати олігархів
Утім, не вся Зе-команда складається з вихідців із «Кварталу 95», їхніх родичів, менеджерів середньої руки і випадкових авантюристів. Є там і ті, хто прагне ствердитися «нагорі» всерйоз і надовго. Це передусім довірені особи нинішньої групи повновладних олігархів. Вони та їхні патрони вже доклали чимало зусиль, щоб унеможливити інституційну ротацію політичних «еліт» (ставлю це поняття в лапки, бо «еліти» України складаються з іншого матеріалу, ніж у цивілізованих країнах). Для цього вже здійснені і ліквідація депутатської недоторканності, і зменшення фінансування парламентських партій, і довільне скорочення числа народних депутатів – за активної підтримки плебсу, розпропагованого олігархічним телебаченням. Для цього ж мають послужити і вибухоподібне завершення приватизації, і швидкий розпродаж ріллі. Коли майже всі державні активи опиняться в олігархічній власності, не випадатиме вести мову про демократію, про реальну, а не позірну ротацію владних груп.
Для усталення своїх позицій дехто з олігархів украй зацікавлений у суверенному дефолті України, який матиме серед поточних наслідків різке падіння купівельної спроможності основної маси населення та середнього бізнесу. Видається, прихильники такого дефолту розраховують за безцінь скупити і державні підприємства, і сільськогосподарські землі, і транспортну інфраструктуру, хоча, звісно, за умов війни такі щонайменше ризиковані експерименти здійснювати не рекомендовано.
Шлях же до дефолту простий – досить не просто визнати націоналізацію «Приватбанку» незаконною, а й повернути його колишнім власникам чи просто виплатити їм багатомільярдні «компенсації». Це матиме наслідком розрив відносин з МВФ й іншими міжнародними фінансовими структурами (які є далеко не ідеальними, проте надають кредити під у рази менші відсотки, ніж хтось інший, а на додачу вимагають боротьби з корупцією), відхід серйозних іноземних інвесторів, ба більше – поставить під сумнів військово-технічну співпрацю з Україною. Що тоді залишиться? Фінансова стабілізація на основі співпраці з Росією, як за часів Януковича, та залучення російських інвесторів?
Утім, у Зе-команді є й освічені менеджери та політики, яким не надто подобаються ролі попихачів олігархії. Їм від 30 до 45 років. Відходити від справ після закінчення каденції президента Зеленського їм нецікаво, носити у майбутньому валізи за «Кварталом 95» вони не бажають, й орієнтована ця публіка не на Росію, а на Захід. Вони чудово розуміють, що наступний рік без співпраці з МВФ Україна не витягне, що без західних інвесторів і поваги до них ніякого зростання ВВП на 5% щорічно не вийде, а повернення «Приватбанку» у руки колишніх господарів стане бомбою під українськими фінансами з відповідними політичними збуреннями. Наразі ця частина Зе-команди на других чи, точніше, технічних ролях, але їй самій зрозуміло: без відсторонення від владних важелів як повновладних олігархів, так і їхніх довірених осіб, без приборкання політичних «тимчасовців» країна ввійде у некерований політ, який невідомо чим закінчиться.
Звісно, ця група геть не ідеальна за своїми людськими та політичними якостями, сьогодні вона демонструє «непорушну єдність Зе-команди», проте без неї – у союзі з допіру фрагментованими структурами громадянського суспільства – зупинити деструктивні процеси в Україні неможливо.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
