Україна офіційно схвалила так звану «формулу Штайнмаєра». Це може зрушити з мертвої точки переговори з Росією, але несе ризики для суверенітету країни. Як попереджає тижневик «Новое время», «формула Штайнмаєра» вже містить небезпечну пастку. В її тексті, за твердженням експертів видання, є положення, що вибори повинні бути проведені «в цілому» відповідно до стандартів ОБСЄ та українського законодавства. Але ця фраза дозволяє розмити весь сенс. Росія може провести фіктивні вибори, що вона вміє робити дуже добре. А ОБСЄ при цьому складно буде визначити, чи відбулися вибори повністю «чесними і справедливими» чи тільки частково. Утім, незважаючи на великий скепсис українських і закордонних експертів, посол Естонії закликає офіційний Київ не опускати руки. Кууск нагадує про досвід його власної країни. На початку 1990-х, після відновлення незалежності, Естонія вимагала виведення російських окупаційних військ. «Це зайняло у нас три роки. Але наш приклад показує, що можна добитися рішення навіть важко виконуваних завдань», – наголосив посол.
Час складати на атестат зрілості настає й для правлячої партії. Як пише «Український тиждень», саме від голосів «Слуги народу» залежить подальша доля закону про особливий статус Донбасу. Хай там хто його писатиме, голос «за» – це персональна відповідальність кожного депутата. Звісно, відомі приклади, коли «пронесло» тих, хто підтримав «мовний закон Ківалова-Колесніченка» у 2012-му, і тих, хто голосував за «диктаторські закони» в січні 2014-го, але втретє може не поталанити, зазначає видання. Серйозні виклики постають і перед опозицією: час демонструвати свою спроможність. Автор статті Дмитро Крапивенко наголошує, що в українських реаліях завжди важили не так закони та домовленості, як якість їхнього виконання. Приводів для того, щоб «формула Штайнмаєра» залишалася елементом політологічного сленгу, а не дорожньою картою для подальших дій, цілком достатньо. І перший із них – відсутність припинення вогню та застосування ворогом заборонених Мінськом озброєнь. Зустрічі в «нормандському форматі» трапляються вкрай рідко, і якщо найближча має відбутися вже скоро, то про можливість іще однієї сьогодні годі й казати. Отже, в України є всі підстави не квапитися з імплементацією домовленостей, а відповідальність за зволікання покласти на Росію та її проксі на окупованому Донбасі. І це не цинізм, а політика в інтересах країни, зазначає автор. Піар-прикриття можна завжди забезпечити, головне не здавати позицій.
Після двох тижнів роботи місія МВФ покинула Україну без будь-яких намірів рекомендувати надання нової кредитної програми, як того очікував новий український уряд. Як зазначає «Український тиждень», проблеми нової влади з Міжнародним валютним фондом є симптомом переважання в її діях інтересів олігархів. Автор статті Олександр Крамар переконаний, що справжньою причиною заморожування відносин із Фондом може стати не неприйнятність тих чи інших його вимог для економічних інтересів України, перспектив її розвитку чи рівня життя громадян. Це якраз мало турбує нову владу, переконаний автор. Заморожування відносин із МВФ означатиме лише те, що інтереси Коломойського, а не України чи лобістів співпраці з Фондом переважили. Тож і втрати від того аж ніяк не означатимуть, що влада, не обмежена зобов’язаннями перед МВФ, використає це для коригування економічної політики в інтересах України. А отже, не отримавши потенційних зисків від згортання співпраці з МВФ, українці розплачуватимуться за негативні наслідки такого кроку. І ціна розплати стане ще більшою через необхідність в умовах згортання співпраці з МВФ виплачувати ще й дивіденди Коломойському за спонсорування проектів «Зеленський-президент» та «Слуга народу», почавши з еквівалента $2 мільярди акціями «ПриватБанку». На цьому наголошується в статті «МВФ-тест».
За роки незалежності Україна пережила вже п’ятьох президентів, на черзі шостий. З кожним із них у суспільства склалися особливі відносини. Кожен мав свої прорахунки, і з кожним суспільство намагалося по–своєму налагодити комунікацію. Іноді успішно, часом не дуже. Переважно у форматі Майдану. І, як наголошує «Український тиждень», ніколи ще не залучалися цивілізовані демократичні механізми на кшталт процедури імпічменту. Зокрема, тому, що їх просто не було створено. Відсутність механізмів для цивілізованого приборкання чи відсторонення президента насправді ознака незрілості й нестійкості країни, зазначає тижневик. Мати такий інструментарій означає гарантувати собі сталий розвиток, убезпечити від прикрих несподіванок та катаклізмів і, головне, посилити імунітет країни від впливу недалеких лідерів. Про те, як українські президенти ризикували втратити посаду та як уникали цього сценарію, йдеться в статті «Чого навчать попередники».
