(Рубрика «Точка зору»)
На старті президентської кампанії Володимир Зеленський звернувся до своєї аудиторії в соцмережах із закликом, яким пропонував долучитися до творення його майбутньої програми та надсилати свої ідеї. Частина політичних оглядачів охрестила такі дії популістичним кроком, аби сподобатися народові. Проте зараз можна сказати, що за цим кличем стояло значно більше.
Наважуся припустити, що Зеленський і компанія закликали людей писати програму разом та надсилати свої ідеї, аби отримати зріз суспільної думки та запитів соціуму. На своїй фейсбучній сторінці філософ Володимир Єрмоленко зазначив: «Популізм – це нова влада мас. Точніше, влада нових «еліт», які «чують маси». Їхня головна експертність у тому, що вони «знають маси». Зе – це про це».
Для нової влади знання настроїв населення є передусім інструментом, котрий можна використати в багатьох сферах та напрямках собі на благо.
Навіть ідея щодо люстрації чиновників доби Порошенка могла би опинитися серед числа подібних послань. Рівень суспільних запитів доволі легко простежити за допомогою сервісів типу онлайн-петицій – і середня температура по палаті настільки висока, що годі навіть втримати руку на пульсі божевілля, котре виплескується з-під клавіатур вітчизняного обивателя.
Звісно, ця ідея цілком може бути й творінням Портнова чи кого іншого, хто воліє помститися Порошенкові.
Проте для популістів мало що є настільки важливим, як знати запити суспільства. Тоді під них можна підлаштовуватися й маніпулювати в потрібному напрямі. А людей вже само по собі тішить те, що їх хочуть чути. А яка цього причина – це вже другорядне, бо на тлі попередніх керівників держави, котрі відгороджувалися мурами директив і звернень, вже сама змога говорити видається людям терапевтичною.
Як використовувати?
Передовсім аналіз пропозицій та роздумів тих, хто відгукнувся на клич Зеленського та команди, дозволили сформувати уявлення, чого прагне народ, принаймні, та його частина, котра здатна так-сяк проартикулювати свої запити. По-друге, це чудовий інструмент, котрий дав людям відчуття, що їх не лише чують, а з ними й консультуються. По-третє, це біґ-дата, себто дані, котрі допомогли стратифікувати виборців й пропонувати різним їхнім групам різні меседжі за зразками кампанії Трампа.
Для країни це, з одного боку, поганий інструмент, бо народ тут виступає в ролі замовників музики під час дискотеки, себто пасивним спостерігачем, що чекає, коли царь-батюшка змилостивляться і все виконають. З іншого ж – це справді збір суспільних запитів, котрий дозволяє не лише орієнтуватися, чим і як можна сподобатися суспільству, але й розуміти, чого воно прагне. Й при потребі будувати свою візію майбутнього країни довкола цього.
Заодно, подібно до класичних соціологічних опитувань, це допомогло зрозуміти, що є тією усередненою більшістю, на котру воліє орієнтуватися Зеленський, аби зберігати високий показник довіри.
Також ці запити соціуму можна використовувати для відволікання уваги, адже щодо багатьох із них існує народний консенсус, попри те, що вони є або відверто популістичними, або неймовірно шкідливими, або дорогими. І доки суспільна дискусія обертатиметься довкола чогось саме такого плану – Верховна Рада в черговому пориві штампування законів спокійно може приймати інші, не менш небезпечні для України речі. Тож щоразу, коли якась із «народних ініціатив» вилізає на-гора – слід бути подвійно уважними, а то знову розведуть, як кошенят.
Поміж іншого можна й сподіватися, що дослухання до народу не вичерпуватиметься лише тим, що вигідне владі. Як і не буде постійної орієнтації лише на більшість, сподіваючись на переобрання. Бо загроза втрати зв’язку з однією групою населення загрожує втратою зв’язку з реальністю.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
